Еволюція розуміння концепту «міжнародний порядок» епістемологічними спільнотами

В цьому контексті вартує зазначити й про зміни у розумінні сутності колективної безпеки, цілі якої дещо змінились, інакше кажучи, набули більш широкої інтерпретації. Так, якщо первинною ціллю будь-якої системи колективної безпеки було надання допомоги у разі збройного нападу на одну із учасниць системи, то тепер одним із ключових завдань є захист людини, тобто забезпечення людської безпеки (human security). Наразі саме людська безпека виступає ключовим елементом системи колективної безпеки в західних наукових розвідках з питань безпеки [7, с. 381].

Таким чином, відбулась еволюція в розумінні міжнародного порядку як представниками епістемологічних спільнот, частина з яких дотримувалась поглядів політичного ідеалізму, так і високопосадовцями, які представляли інтереси такої міжнародної організації як Ліга націй. У свою чергу, відбулось переосмислення сутності концепції колективної безпеки, яка наразі фокусує увагу на захисті та підтримці людської безпеки, що передбачає широку інтерпретацію її вимірів, орієнтованих передусім на забезпечення основних прав людини.

На підставі цієї точки зору щодо сутності міжнародного порядку із урахуванням подій, що відбулись протягом останніх 100 років у світі, можна стверджувати про неможливість створення глобального уряду, натомість є підстави говорити про ймовірне створення ефективної системи глобального управління, яка являє собою сукупність правил та принципів, котрих повинні дотримуватись усі суб’єкти міжнародних відносин. Дієвість системи глобального управління залежить від бажання акторів діяти у відповідності із усталеними моделями поведінки в рамках статуту універсальної організації, якою наразі виступає ООН.

Як і будь-яка система, глобальне управління має власні механізми імплементації, зокрема, таким механізмом можна вважати миротворчі операції, проведення яких є можливим за наявності резолюції Ради Безпеки ООН. Передусім операції проводяться в тих країнах або регіонах, де під загрозою людська безпека. Окрім цього, на регіональному та інтеррегіональному рівнях таким механізмом виступає спільна політика безпеки й оборони Європейського Союзу, раніше відома як Європейська політика безпеки й оборони, котра спрямована на зміцнення можливостей Євросоюзу мобільно реагувати на нові загрози за його межами. Вдала політика антикризового менеджменту створює можливості для розширення зони геополітичної відповідальності Брюсселю. Прикладом такої політики є діяльність Пітерсберзьких місій, завдання яких – проведення цивільних операцій з метою вжиття необхідних заходів щодо стабілізації конфлікту та гарантування людської безпеки [8].

У світовій науковій традиції побутуєдумка, щосучасний міжнародний порядок віддзеркалює трансформації, які були обумовлені змінами у зовнішньополітичних та безпекових стратегіях ключових акторів світової політики. Самі ж зміни в доктринально-стратегічних документах провідних суб’єктів міжнародних взаємодій є відповіддю на виклики та загрози, що потребують оперативного реагування та вжиття необхідних заходів. Передусім йдеться про асиметричні загрози (тероризм, трафік наркотичних та психотропних речовин, нелегальна міграція, торгівля людьми тощо), тобто загрози, що актуалізувались після завершення Холодної війни у 90- ті роки ХХ століття та дестабілізують ситуацію у світі й по наш час. Протягом 2015 року кардинальні зміни в доктринально-стратегічному забезпеченні зовнішньої політики відбулись в США та Китаї. Вашингтон відзначився прийняттям нової Стратегії національної безпеки, Пекін – Військової стратегії (Біла книга – 2015). Обидва документи відображають бачення великими державами військово-політичних реалій у світі та ймовірні дії у разі виникнення загрози не лише країні, але й регіону її найближчого оточення та світу в цілому [9; 10].

Сучасні інтерпретації концепту «міжнародний порядок» надають змогу стверджувати, що сама структура системи міжнародних відносин у найближчі сто років буде суттєво змінена. Адже світова арена у майбутньому характеризуватиметься появою нових центрів сили, які зміцнюватимуть власні позиції за рахунок розширення зони геополітичного впливу не завжди мирними засобами. Міжнародні організації поступово втрачатимуть здатність здійснювати контроль за діями переважного експансіоністського характеру нових великих держав, таким чином ефективність їхньої діяльності буде зведена нанівець. Хаотичність та анархічність ставатимуть ключовими ознаками структури міжнародного порядку майбутнього. Постійні війни за утвердження власного геополітичного впливу в регіоні або регіонах світу призведуть до нездатності підтримувати стабільність в системі міжнародних відносин та її повної деградації [11].

В науковій думці вже відбулась концептуалізація нової інтерпретації майбутнього міжнародного порядку – сформульовано сценарій неполярності (nonpolarity). На думку Річарда Хаасса, очільника Ради з міжнародних відносин, «сучасний неполярний світ є не лише результатом появи нових центрів сили у вигляді великих держав чи впливових міжнародних організацій / наднаціональних об’єднань або невдач глобальної політики США, це також й віддзеркалення неминучих наслідків глобалізації. Глобалізація сьогодні являє собою безкінечний транскордонний потік всього, що оточує нас, від наркотичних речовин, електронних листів, парникових газів, промислових товарів та людей до радіо- та телевізійних сигналів, вірусів (як віртуальних, так і реальних) й зброї» [12].

Глобалізація як невід’ємна риса міжнародного порядку обумовлює потребу мислити глобально, не обмежуючись лише потребами власної безпеки. Таким чином, ефективність сучасної системи національної безпеки будь-якої держави залежить від здатності протидіяти не лише внутрішньодержавним викликам, але і протистояти глобальним загрозам. Й представники епістемологічних спільнот й політичний істеблішмент провідних країн світу вже усвідомили неможливість