Еволюція розуміння концепту «міжнародний порядок» епістемологічними спільнотами | Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

Предмет:

Тип роботи:

Стаття

К-сть сторінок:

Мова:

Українська

Оцінка:

забезпечення національної безпеки без розв’язання глобальних проблем. Інакше кажучи, майбутні зміни у безпекових доктринах провідних держав світу повинні відображати світові тенденції, адже ефективність забезпечення національної безпеки залежатиме від здатності підтримувати глобальну безпеку на прийнятному рівні. В цьому зв’язку варто пригадати слова іспанського вченого Г Паломареса: «Національна безпека США ХХІ століття не може розглядатись відокремлено від міжнародної безпеки, стан якої характеризується глобалізаційними процесами. Події 11 вересня 2001 року продемонстрували потребу у розв’язанні проблем національної безпеки у зв’язці із процесами забезпечення глобальної безпеки. Йдеться про тісний зв’язок глобальної, національної та індивідуальної безпеки» [13, с. 39]. Сьогодні, в умовах науково- технологічного прогресу, світове співтовариство докладає значних зусиль, передусім, у боротьбі із соцієтальною групою ризиків (поширення небезпечних захворювань, неконтрольований трафік зброї, порушення прав людини тощо). Про деякі аспекти вжиття певних превентивних заходів у боротьбі із соцієтальними ризиками викладено в глобальних стратегіях великих держав. Така глобальна стратегія була розроблена Вашингтоном під час президентства Дж. Буша – молодшого, основна мета стратегічного курсу – пошук моделі глобалізованої безпеки (globalized security, не слід плутати з глобальною – global), яка б дозволила створити ефективну систему захисту від зовнішніх загроз шляхом вжиття превентивних заходів з метою запобігання появі можливих небезпек та їх кристалізації. Так звана доктрина «превентивної агресії» або «превентивної війни» була покладена в основу Стратегії національної безпеки США від 2002 року [14], а ключові її положення були викладені у «Доповіді про становище нації». Центральним елементом нової доктрини США було нанесення попереджуючого удару (preemption). В документах обґрунтовано право Вашингтону використати такий захід по відношенню до будь-якої країни у разі виникнення з її сторони потенційної загрози державним інтересам Америки. З тексту документу стає зрозумілим, що «найкращою формою оборони є хороший наступ», а «чим страшніше загроза, тим вище вартість ризику зважаючи на бездіяльність» [15]. Така риторика зберіглась і у глобальній стратегії Б. Обами (2015), адже прагнення створити ефективну систему реагування на нові загрози, як і раніше, присутнє й ґрунтується воно на необхідності імплементації концепції глобалізованої безпеки, звісно, в баченні її американським політичним істеблішментом. Говорити про те, що сама концепція превентивного удару є інновацією ХХІ століття безглуздо, адже її активно запроваджував у своїй зовнішній політиці ще Александр Македонський або Александр Великий – відомий полководець, засновник великої імперії, що охоплювала територію Македонії, Грецію, завойовану Перську імперію та Єгипет [16].

Сучасні інтерпретації міжнародного порядку варто розглядати в рамках існуючих теоретико-концептуальних підходів до дослідження проблем глобальної безпеки та світової політики. Варто зазначити, що ще із самого початку 90-х років ХХ століття набула розвитку епістемологічна дискусія, яка відома в теорії міжнародних відносин як «треті дебати» або «треті великі дебати», котрі обумовлені потребою у припиненні стагнації, викликаної неспівмірністю парадигм Томаса Куна, які не лише не давали чіткого уявлення про каркас дослідження, але й створювали фундамент для розвитку теорій, які суперечили одна одній в умовах фактичної відсутності діалогу між окремими представниками наукових напрямків. На думку Т. Куна, в силу неспівмірності парадигм їх конкуренція відбувається як конкуренція наукових спільнот й перемога визначається не стільки внутрішньонауковим, скільки соціокультурними або навіть соціально-психологічними процесами. Конкуренція між різними групами наукового співтовариства (тобто між епістемологічними спільнотами) є єдиним історичним процесом, який призводить до заперечення раніше прийнятої теорії [17, с. 31-32]. Критики моделі науки Т. Куна заявляють про те, що неспівмірність парадигм паралізує дослідницькі зусилля наукових спільнот. Найбільшу дискусію викликав запропонований Т. Куном спосіб вибору революційних альтернатив, тобто вибір між парадигмами. Один із опонентів Томаса Куна – Імре Лакатос – відносив підстави, запропоновані Т. Куном, для вибору теорій до ірраціональних, адже центр тяжіння переміщався із змісту теорій на психологію спільноти [18]. Проте Т. Кун не вважав свою модель науки ірраціональною. Сучасні уявлення про міжнародні відносини ґрунтуються на радикальному плюралізмі як світоглядному принципі в епоху постмодерна. В цьому контексті рефлективістський підхід Е. Адлера та П. Хааса пропонує вченим- міжнародникам ініціювати такі наукові програми, які б дозволили створити моделі діалектичного звязку між теорію та реальністю, тобто кореляції між баченням світових політичних реалій представниками наукових шкіл та їх можливістю с формулювати сценарії подальшого розвитку з урахуванням ймовірних трансформацій та здатностей адаптації до них ключових акторів глобальної політики, зокрема, тих, хто приймає рішення [1]. Постає потреба у виробленні нового підходу до дослідження проблем світової політики, який би не увічнив традиційні розходження між теорією та реальністю, а навпаки заклав би фундамент нового уявлення про міжнародний порядок, якого б дотримувались як учені, так і політики; крім цього, саме ця візія повинна стати універсальною та такою, яка б поширювалась у повсякденній практиці.

Вартує зазначити, що рефлективістський підхід Е. Адлера та П. Хааса не забезпечив розв’язання проблеми неспівмірності парадигм та, як наслідок, стагнації у розвитку наукової думки, проте створив передумови для появи нових тенденцій у сфері дослідження міжнародної безпеки. Розглянемо ці тенденції більш детально. Головна тенденція характеризується появою безпекових до сліджень після розпаду біполярної системи міжнародних відносин, автори яких у своїх доробках стверджували про відсутність впливу трансформацій міжнародного порядку на інтерпретацію його сутності. Теоретичний каркас міжнародно-політичної науки залишається незмінним, адже структура міжнародної системи сама по собі не змінилась, жодних системних змін не