Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Еволюція жанру притчі в поезії Дмитра Павличка

Предмет: 
Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
8
Мова: 
Українська
Оцінка: 
ЕВОЛЮЦІЯ ЖАНРУ ПРИТЧІ В ПОЕЗІЇ ДМИТРА ПАВЛИЧКА
 
Гарачковська О. О.
 
Анотація. Стаття присвячена аналізу еволюції одного з канонічних жанрів – жанру притчі – у поезії Дмитра Павличка. Висвітлюється художня специфіка притчових творів, із різних літературознавчих джерел наводяться дефініції притчі. Акцентується увага на розвитку Дмитром Павличком поетичних традицій Івана Франка, у тому числі й у царині сатири та гумористики, зокрема й притчопи- сання.
Ключові слова: сатирична притча, жанрова еволюція, іронія, гротеск, гумористика.
Постановка проблеми. Незважаючи на те, що вивченню творчості Дмитра Павличка, одного із найяскравіших представників старшого покоління сучасних українських поетів, присвячено чимало літературознавчих статей [1; 5; 8; 9; 10], дисертаційних студій [7] і літературно-критичних нарисів [2], до сьогодні ще в науці про письменство немає праць про еволюцію окремих канонічних жанрів у його поезії в напрямі до гумористично-сатиричного відтворення дійсності. Натомість серед широкого читацького загалу, починаючи із «шалених» 90-х рр. ХХ ст., зростає попит не лише на політизовану сатиричну поезію, а й на сатиричну усну народну творчість, що, на думку дослідників-фольклористів, відбувається саме в авторитарних країнах, коли інші засоби критикувати владу та її представників стають недоступними. До того ж гумор і сатира виконують у суспільстві певну психотерапевтичну роль, яка дає змогу мислячій людині зберегти здоровий глузд та емоційну рівновагу. І чим безглуздішими й нахабнішими стають вчинки владних осіб, тим дошкульніші кпини на них очікують. Отже, актуальність дослідження спричинена не тільки відсутністю спеціальних праць із порушеного питання, а й гострою потребою дослідити еволюцію жанру притчі в поезії Дмитра Павличка.
Мета статті – розкрити жанрову еволюцію притчі в поезії Дмитра Павличка.
Виклад основного матеріалу дослідження. У сучасному літературознавстві усталилась така характеристика притчі як жанру: «Невелика за обсягом, максимально типізована, повчальна алегорична оповідь, побудована за принципом аналогії, в якій подвійна фабула підпорядкована моралізаційній частині твору. Може мати прозову, віршову чи драматичну форму. П[ритча] розкриває важливі етичні, естетичні, філософські настанови, має символічний підтекст» [3, с. 272].
На думку С. Аверінцева, автора статті про притчу в московському «Літературному енциклопедичному словнику», цей жанр закорінений в епоху Старого й Нового завітів і «зі змістового боку відрізняється тяжінням до глибинної «премудрості» релігійного чи моралістичного плану» [4, с. 218].
Притча відома за «Панчататрою». Твори означеного жанру можна прочитати на сторінках Євангелії: «притчі Соломона», які вслід за Псалтирем набули широкого поширення в добу
Київської Русі. О. Потебня у праці «Із лекцій з теорії словесності», унаочнюючи зразок жанру притчею про ластівку з «Бо- гослів’я» Іоанна Дамаскіна, зауважував, що в давньослов’ян- ському варіанті її можна назвати байкою. Однак, на відміну від багатозначності тлумачення байки, у притчі ідентифікована певна дидактична, наперед задана ідея. Упродовж тривалого історичного періоду обидва терміни (байки і притчі) переважно сприймалися як синоніми. Наприклад, російський поет О. Сумароков називав притчами свої байки (збірка «Притчі», 1762).
У ХІХ ст. до жанру притчі зверталися П. Білецький-Носен- ко, Г Квітка-Основ’яненко, Л. Боровиковський та ін. Притча про блудного сина лежить в епіцентрі серії малюнків Тараса Шевченка. «Повість про Варлаама і Йоасафа» стала предметом наукової розвідки І. Франка й мала неабиякий вплив на його подальшу творчість. Зокрема, оригінальні притчі становлять композиційне ядро збірки І. Франка «Мій Ізмарагд» (1898). П. Куліш («Орися»), І. Нечуй-Левицький («Рибалка Панас Круть») та інші українські письменники також віддавали належне жанру притчі, як, зрештою, і сучасні вітчизняні поети: Ліна Костенко, Д. Павличко, І. Драч, Б. Олійник – та автори молодших генерацій: А. Мойсієнко, Д. Іванов, В. Шовкошитний, А. Шкуліпа, В. Сапон, А. Дністровий.
Микола Ільницький уважає, що останніми десятиліттями притчовий жанр багато в чому модернізувався, зокрема в ньому послабилось дидактичне начало, виражене в прямій формі, а сам сюжет став драматичнішим і відкритішим для висновку читача [2, с. 128].
Дмитро Павличко ніколи не приховував уроків навчання у свого видатного попередника в літературі. Зокрема, у поетичному циклі «Іван Франко» можна побачити чимало ремінісцен- цій із франківської лірики, що є свідченням засвоєння мистецького досвіду «вчарованим до німоти» учнем.
Щоправда, почасти це «учнівство» у видатного попередника в літературі мало лише формальний характер, що й послугувало приводом для створення дружніх шаржів на Д. Павличка. Прикладом типового шаржу може бути чотиривірш П. Осадчука: Дмитро Павличко Від книжок вгинається поличка,
Струмом б'є із кожного рядка.
Недарма ж бо томики Павличка Пригорнулись до томів Франка [11, с. 74].
У цьому творі, написаному в гумористичній манері, дотримано зовнішню подібність із стилістикою автора «Гранослова», але карикатурно змінено, підкреслено «плідне навчання» Д. Павличка в Івана Франка, яке, на думку П. Осадчука, допоки що виражається лише в кількості оприлюднених томів.
Засвоював поет і сатиричний досвід І. Франка, зокрема специфіку його викривального сміху, учився в класика вітчизняного письменства, як варто таврувати ворогів українського народу.
Якщо придивитись уважніше до таких Павличкових віршів, як «Біда навчить, кому подати руку... «, «Коли мені підхлібник тисне руку. «, «Людське життя – не книги чор- новик... «, «Як дерево, що не приносить плоду. «, «Молитва хахлів» та інших творів – «пристрасних і гнівних монологів проти підлабузників, перевертнів, дворушників»
Фото Капча