Факт в постнекласичній науці

У підрозділі 3. 2 «Факт у його кореляції зі структурними елементами наукових картин світу (класика та некласика) « розглядається співвідношення факту з подією реальності на попередніх етапах розвитку науки.

Класична наука, що виникає в Західній Європі в XVII ст., здійснює відтворення нового світобачення. Як зазначають В. О. Бєлов, О. Койре, Б. Г. Кузнєцов, І. Пригожін та І. Стенгерс, на зміну сталому перипатетичному світові приходить концепція однорідного простору ідеалізованих математичних абстракцій. Завдяки Г. Галілею Всесвіт від такого, що знаходиться в спокою, перетворюється на Всесвіт, що рухається. Тим самим до науки входить поняття події як зміни стану, що відбувається в кожній точці та в кожну мить. Така подія виступає онтологічним корелятом факту науки, хоча саме за доби класичної науки ці поняття вживалися як синоніми. Локальні події визначаються рухом усього Всесвіту, і тому всі вони пов'язані між собою, виступають як прояв законів. Усі події, підпорядковані даному правилу, відбуваються однаково і можуть бути повторені в однорідному просторі в межах однієї всеосяжної свідомості Трансцендентального суб'єкта. Людський розум хоча й є конечним, але виступає як споріднений Абсолютній свідомості, тому людина здатна досягти абсолютної істини в пізнанні конкретної малої події.

Відзначається, що поступово світогляд класичної науки стає менш оптимістичним, наука відмовляється від постулювання Абсолютного суб'єкта в якості гаранта істинності пізнання та приходить до кризи на початку ХХ ст., коли починається становлення науки цілком нового типу – некласичної. Основними концепціями нової науки виступають теорія відносності А. Ейнштейна та квантова механіка Н. Бора та його послідовників. Об'єкти, із якими має справу остання теорія, суттєво відрізняються від об'єктів макросвіту: вони можуть спостерігатись виключно за допомогою приладів – відбувається розрив між спостерігачем та системою, яка спостерігається. В результаті будь-яка інформація про систему, тобто, емпіричні дані спостереження, будуть мати сенс лише по відношенню до конкретних засобів такого спостереження. Відбувається саме відокремлення факту науки як знання про подію, що отримане в окремій приладовій ситуації, від власне події як елементу наукової картини світу. З іншого боку, як свідчать відкриття В. Гейзенберга та К. фон Вайцзеккера, подія може не бути однозначно детермінованою законом, а відбуватися випадково. Саме в такій ситуації перед філософами науки постає проблема дослідження специфіки факту науки, історії якої був присвячений другий розділ дисертаційної роботи.

Підрозділ 3. 3 «Факт та постнекласична наукова картина світу» містить у собі розгляд взаємовідношення факту науки з подією дійсності за умов сучасної науки. Значна увага приділяється також аналізу нових характерних концепцій постнекласичної науки.

Подальшого розвитку проблеми, що постали в результаті становлення некласичної науки, отримують у другій половині ХХ ст. Нові наукові концепції, які створюються в цей час, дають змогу говорити про виникнення якісно нового типу науки. Специфіка постнекласичної науки, як доводить дисертант, полягає в пошуку певного третього шляху між двома крайнощами, у намаганнях синтезувати класичну єдність та некласичну багатоманітність. До концепцій постнекласики, що відкривають нове наукове бачення реальності, відносяться, за твердженням дисертанта, такі напрямки трансдисциплінарних досліджень як синергетика та віртуалістика. Дослідження І. Пригожіна та І. Стенгерс, І. С. Добронравової, В. В. Кизими, С. Б. Кримського, В. В. Налімова, М. О. Носова, Л. О. Мікешиної та Ю. М. Опєнкова свідчать про те, що в сучасній науці ставиться під сумнів класичне протиставлення необхідності та випадковості, детермінації та свободи, порядку та хаосу.

Відзначається, що подія дійсності отримує нове розуміння. Як виявляється, подія не лише може не бути однозначно детермінованою законом, але й вона сама може стояти на одному рівні із законом, виступаючи як спонтанне явище, що має вирішальне значення для подальшого розвитку всієї системи. Входячи до складу наукового пізнання у вигляді факту, подія постає як осмислене явище, яке має оцінку. Факт постнекласичної науки виступає як подія дійсності, що внесена в певний контекст – не лише в контекст приладової ситуації, як це було в уявленні некласичної науки, але й у контекст людського світобачення та світовідчуття. Водночас, факти можуть змінюватись шляхом переінтерпретації: в ході такого розвитку події можуть бути переосмисленими, перенесеними до іншого контексту. Результатом подібної зміни контекстів виступає інваріант, на якому ґрунтуються наші уявлення про об'єктивні речі дійсності.

Дисертант підкреслює, що наукова картина світу виступає у вигляді онтологічних апріорних настанов, подібно до гносеологічних апріорних настанов, які детермінують відбір предметів та методів наукового дослідження. В цьому плані онтологічний корелят факту, не зважаючи на можливість його переосмислення, не може виступати однозначним гарантом істинності наукового факту. Змінюваність контексту події не є необмеженою, вона ґрунтується на певній множині можливих контекстів, на метаконтексті, який напередзадається усім розвитком людства. Виявляється, що окрім гносеологічних та онтологічних настанов, які визначають зміст фактичного знання, існує більш глибинний шар норм та ідеалів, який надає смисл та об'єктивну значимість науковому знанню.

У