Феномен самотності у людей похилого віку

 

1. Феномен самотності у людей похилого віку

2. Нормативно-правове забезпечення соціального захисту людей похилого віку

Список використаної літератури

 

 

У загальному розумінні самотність – це відчуття розриву з оточуючими, боязнь наслідків самотнього способу життя, важке периживання, пов’язане із втратою життєвих цінностей або близьких людей, постійне відчуття покинутості, непотрібності власного існування.

В Україні, як і в багатьох розвинених країнах, в останні десятиріччя значно зросла частка людей похилого віку. До старшого покоління сьогодні належить кожний п’ятий (за класифікацією ВОЗ: 60-74 – люди похилого віку; 75-89 – старі; 90 років і більше – довгожителі). За даними Інституту демографії в Україні нараховується 11 млн. людей похилого віку.

Сьогодні склалась ситуація, коли для багатьох людей праця втратила свою суспільну значимість, так само і суспільне визнання праці і трудових досягнень втратило сенс. Для багатьох груп населення (особливо для людей похилого віку) праця втратила значимість і як засіб самоствердження та самореалізації. Тому в цих умовах дозвілля розглядається як один з важливих засобів реалізації сутнісних сил людини, як самоцінна суспільна сфера, спрямована на відновлення і розвиток фізичних, психоемоційних, інтелектуальних сил людини, на самореалізацію її потенціалу, на задоволення різноманітних потреб.

Як правило, з виходом на пенсію різко знижується рівень доходів, зменшуються фізичні та духовні сили, а вільного часу стає більше (близько 8 годин в день). Втім, несприятливі умови і низька якість життя в сукупності з низькими доходами змушують пенсіонерів турбуватися, в першу чергу, про задоволення повсякденних потреб, а духовні, культурні потреби відсуваються на другий план. Все це значною мірою обумовлює їхнє незадоволення життям. Проте накопичений досвід, професійна майстерність посилюють усвідомлення власної суспільної значимості, потребу у визнанні, високому статусі, повазі з боку оточуючих, допомагає за певних умов зберегти віру в свої сили, наповнюють життя змістом і сенсом. Дослідження показують, що потреби «молодих пенсіонерів» мало чим відрізняються від потреб працюючого населення. Підкреслимо, що функціональне призначення культурно-дозвіллєвої сфери відбиває наявність відповідних потреб, а також міри усвідомлення соціально-культурними групами, окремими особистостями необхідності використовувати рекреативно-розвиваючий потенціал дозвілля. При цьому дозвіллєві потреби тісно переплітаються з основними групами інших потреб, таких як фізичні, соціальні та інтелектуальні потреби. Втім, не можна не погодитись з тим, що голодна, хвора і самотня людина, що не має постійного житла, думає не про організацію дозвілля, а про те, як покращити свій життєвий стан. Проблема дозвілля у багатьох літніх людей виникає, коли рівень мінімального матеріального стану є вже досягнутим. Хоча опитування показали, що 95% французьких пенсіонерів вважають, що вміють розпорядитись вільним часом всупереч браку матеріальних коштів (2)  (звісно, може виникати питання про відмінність понять «мінімуму» в різних країнах).

Економічні проблеми позначаються на рівні культурної активності літніх людей. Пенсіонери в 4 рази рідше відвідують кіно і в 6 разів – театр, ніж працюючі люди. За даними англійської соціологічної статистики, лише 5% пенсіонерів у віці від 65 років ходять у кіно, 15% – відвідують клуб, і 40% – проводять відпочинок поза домом.

Проблема соціальної самотності посилює почуття соціальної незахищеності та знехтування. Відбувається значне звуження контактів і кола спілкування, порушення стійких соціальних зв’язків; виникає проблема культурної відчуженості.

Зниження соціальної активності людей похилого віку пов’язано не стільки з віком, скільки з іншими факторами (фізичною неміччю, бідністю, душевним розладом). Ступінь активності може залежати від близькості об’єктів культури і спілкування. Самотність являє собою серйозну загрозу спокою літньої людини і завдає удару по самолюбству. Дана ситуація часто призводить до трагічних наслідків. Так, наприклад, за один місяць в Москві «добровільно» пішли з життя, іншими словами – покінчили з собою 32 літні людини та 12 інвалідів. У Франції на 100 тис. людей приходиться 124 самогубства пенсіонерів старше 70 років.

Система соціально-культурного обслуговування поділена сьогодні на два основних сектори – державний і недержавний. Це – обласні, муніципальні, районні управління і відділи культури. Недержавними формами соціально-культурного обслуговування займаються суспільні об’єднання, в тому числі професійні асоціації, благодійні та релігійні організації. Виконуючи «соціально-культурне замовлення», суспільні формування шукають конкретні шляхи виходу суспільства з серйозної політичної, економічної та духовної кризи. За функціональною ознакою ці формування можна класифікувати: перша група – державні і суспільні служби соціального захисту і соціальної допомоги, друга група – багаточисленна мережа центрів і служб соціально-медичної реабілітації, третя група – центри і служби психологічної допомоги, четверта група – державно-суспільна система утримання і виховання, п’ята – неформальні групи та об’єднання різних соціальних і вікових груп, шоста – товариства та асоціації професійних працівників соціальної сфери, сьома – товариства та об’єднання осіб, які потребують соціальної допомоги і підтримки, восьма – різноманітні навчально-розвиваючі та соціально-просвітницькі центри й інститути.

В цілому специфіка домашньої матеріальної бази дозвілля обумовлюється наступними факторами: по-перше, рівнем матеріальної забезпеченості, яка вимірюється величиною прибутку, який приходиться на одного члена сім’ї, величиною прибутку, який визначається в бюджеті сім’ї на культурні потреби, життєвим і майновим станом; по-друге, суб’єктивними особливостями сім’ї – її складом, віком, станом здоров’я, освітньо-кваліфікаційним рівнем, інтересами, ціннісними орієнтаціями і дозвіллєвими перевагами кожного члена родини, сімейними традиціями, характером міжособистісних відносин