Філософія. Хрестоматія

Апостоли всюди хрестили, однак ніде й ніколи не вчили, яка формальна, матеріальна, продуктивна й кінцева причина хрещення; ні разу не згадали, в чому полягає його перехідна й неперехідна суть.

 

Проте, як-то кажуть, пора й честь знати. Тим паче, що я вже й так передала куті меду. Отож закінчую. Якщо, на вашу думку, я повелася дещо зухвало й намолола купу дурниць, не забувайте, що говорила їх Глупота, до того ж жінка. Але пам'ятайте також і грецьке прислів'я: «Часом і дурень може сказати щось доречне». От не знаю тільки, чи слово «дурень» стосується й жіночої статі? А ви як гадаєте?

Бачу, чекаєте епілога. Ну й дурні ж ви, люди, якщо гадаєте, ніби я пам'ятаю, про що тут варнякала. В давнину казали: «Ненавиджу пам'ятливого товариша по чарці». А я додам: «Ненавиджу пам'ятливого слухача». А тому бувайте здоровенькі, аплодуйте, живіть на всю губу, пиячте, найславетніші жерці Глупоти!

Друкується за: Еразм Роттердамський. Похвала Глупоті. Домашні бесіда / Перекл. З латини В. Литвинова, Й. Корово. – К.: Основи, 1993. – 319 с

 

 

Р.Декарт є мислителем Нового часу. На формування його поглядів вплинули досягнення в розвитку природних наук. Основи освіти Декарт здобуває в ієзуїтському коледжі Ла-Флеш. Відвідує як військовий більшість країн Європи. Свої праці в основному написав у Голландії, проте з 1643 р. в Утрехті, а з 1647 р. у Лейдені розповсюдження його поглядів було заборонено, а книги спалені. У зв’язку з цим Р.Декарт приймає запрошення шведської королеви Христини і їде в Стокгольм, де незабаром помирає від просуди. Найбільш видатні філософські праці – «Роздуми про метод» і «Начала філософії», в яких викладена методологія наукового пізнання. Крім цього, Р.Декарт є автором багатьох досліджень, які стосуються найрізноманітніших сфер людського пізнання, зокрема є творцем аналітичної геометрії, математика теж завдячує йому своїм розвитком. 

Р.Декарт – виходець з давнього аристократичного роду, але розчарований у світському житті, в основному веде одиноке існування, займаючись науками. Звідси його життєві принципи: «Хто жив у самотності – жив добре»; «Тяжка смерть чекає того, хто вмирає відомий багатьом, але невідомий собі». В центр своєї філософської системи Р.Декарт ставить мислячого суб’єкта. Він не згоден з твердженням Ф.Бекона про достовірну силу експеримента, переносить акцент на людський інтелект, розум. Звідси – раціоналізм (від лат. rationalis – розумний), який стає домінантною лінією в подальшому розвитку філософії. Філософія Декарта є новим, цілісним і раціонально обґрунтованим образом світу, визначає напрям розвитку природознавства, а також вносить основоположні зміни в розвиток самого філософського мислення, створює нову світоглядну орієнтацію.

Першою умовою філософії є заперечення всіх визначень. Тому Декарт починає з сумніву як необхідної передумови і способу досягнення певних і міцних принципів. Уже сам сумнів є універсальним принципом. Завдяки йому передбачається результат, але для філософа він не передує сумніву, а виникає лише з нього і разом з ним. Проношуючи сумнів як метод – «Я мислю, отже, існую», – Декарт обґрунтовує його так: «Вагаючись у всьому в деякому роді сумнівному, заперечуючи його і вважаючи нереальним, я можу легко уявити собі, що не існує ні Бога, ні неба, ні тіл, що я сам не маю тіла, але не в тому, що я як мислитель не існую, адже не може не існувати те, що в цей момент мислить, і тому пізнання, мислення – найперше і най достовірніше». Отже, існування мислення є принципом філософії, оскільки «я мислю, я існую» – неподільні, становлять одне ціле. Сумнів – це заперечення, відокремлення духу від усього, особливо від чуттєво-предметного. 

 

 

Здоровий глузд є річ, розподілена справедливішим за все на світі чином: кожен вважає себе настільки ним обдарованим, що навіть ті, кого найважче задовольнити у будь-якому іншому відношенні, зазвичай не прагнуть мати здорового глузду більше, ніж вони його мають. До того ж неймовірно, щоб усі помилялися. Це свідчить радше про те, що здатність правильно міркувати і відрізняти істину від хиби — що, власне, і є тим, що ми звемо здоровим глуздом, — від природи є однаковою у всіх людей, а також про те, що відмінність наших опіній походить не від того, що одні розумніші за інших, а лише від того, що ми спрямовуємо наші думки різними шляхами і розглядаємо не одні й ті ж самі речі. Адже недостатньо просто мати добрий розум, головне — це добре його докласти. Найвеличніші душі здатні як до найбільших пороків, так і до найбільших чеснот, і навіть ті, хто йде дуже повільно, спроможні, рухаючися завжди прямим шляхом, піти значно далі, ніж ті, хто біжить, щодалі з цього шляху збочуючи. 

Що ж до мене, то я ніколи не вважав свій розум більш досконалим, ніж у інших, і часто навіть бажав мати таку швидку думку, або таку виразну й чітку уяву, або таку обсягову й надійну пам'ять, як у