Філософія Нового часу

об'єктах зовнішнього світу. Локк зараховує до них просторові властивості, масу, рух. Він їх, кажучи нинішніми термінами, об'єктивно існуючими. Виникнення вторинних якостей в визначальною мірою пов'язаний із специфікою наших органів почуттів. Локк відносить до них запах, колір, смак тощо. буд. Ці властивості є тим, існує лише «до нашого свідомості». Це один із тих моментів вчення Локка, що припускають певною мірою суб’єктивно-ідеалістичну інтерпретацію. У цих міркуваннях Локка відбивається рівень тодішнього наукового знання. Тоді було відомо, що звуки виникають завдяки коливань повітря, було вироблено хвильова і корпускулярна теорії світла. З цього випливає, що колір, запах та смак властиві лише людському почуттєвого сприйняттю.

Теорія первинних і вторинних якостей проектується й на цю проблему «номінальних» і «реальних» сутностей. Наше поняття золота, саме ж жовтий колір, блиск, твердість, вагу, гнучкість, є лише номінальною сутністю золота, тобто перерахуванням ознак, що досить, щоб відрізнити золото з інших металів та інших речовин взагалі. Люди, проте, зазвичай, це поняття проектують на самі речі й надають їм значення видовий сутності, внутрішнього характеру, чи певного «виду» речей чи істот. «Номінальним» сутностям протистоять «реальні» сутності, тобто справжня структура речей, що складається з частинок, недоступних для нашого сприйняття. Ці «реальні» сутності речей ми знаємо, проте наївно них приймаємо «номінальні» сутності. Скептицизм, що виявляється цієї теорії Локка, також відповідає стану тодішнього пізнання.

З того, що було зазначено, видно, що Локк – прихильник емпіризма і сенсуалізму, але, попри це, в міркуваннях про достовірності нашого пізнання він бачить два щаблі: безспірне і правдоподібне знання. Безперечне знання є продуктом мислення – роздуми. Воно може бути отримано тільки основі безпосереднього зовнішнього досвіду, Навпаки, правдоподібне знання є продуктом безпосереднього (емпіричного) досвіду. Таке пізнання (Локк позначає її також терміном «думка») ще минуло через сито мисленнєвої діяльності – роздуми.

іУ незаперечному знанні він бачить три щаблі. Першу він визначає як спекулятивну, чи безпосередню (інтуїтивну), обперту, зазвичай, на мислення, основа якого – в узагальненні внутрішнього досвіду. Другу він визначає як демонстративне, чи доказове, знання, що спирається на мислення, основою якого є узагальнення ідей, виникаючих з урахуванням зовнішнього досвіду. Третю щабель він визначає як чуттєве, тобто що спирається на ідеї, прямодосяжні почуттями. Остання щабель має, по Локка, найбільш низьку цінність. Його концепція пізнання спрямована проти схоластики, у ній проявляється тенденція пояснення світу з урахуванням природних процесів. У цьому Локк визнає можливість розуміння зовнішнього світу з цієї третьої щаблі пізнання, але відкидає прийняття її як основи достовірного знання. Варто нагадати, що основою демонстративного і спекулятивного пізнання, по суті, виступає спирається на почуття, чи рефлексію, досвід. І цьому становищі можна побачити реакцію на раціональну філософію Європейського континенту, зокрема вчення Декарта і Лейбніца, із якими безпосередньо чи опосередковано полемізує у свойому «Досвіді»

5. 3 Суспільство і ідеал людини у філософії Дж. Локка

Серед політичних робіт Локка основної є «Два трактату про управління державою», де зараз його обґрунтовує своє розуміння його суспільного ладу. Значну роль відіграли й його «Листи про терпимость», хто був безпосередньої реакцією на політичну ситуації у Англії.

Драматичне розвиток та політичної ситуації, свідком якої було Локк, викликає в нього, природно, і інтенсивний інтерес до політики. Це засвідчують як «Два трактату про управління державою», але його «Дослідження про природному законі», написаний 1664 р. (це був, певне, реакція на роботи Гоббса «Левіафан» і «Про чоловіка»).

У сфері загально-наукових уявлень Локк є захисником конституційної монархії. Як і області теорії пізнання, де зараз його дуже різко полемізує з Декартом, і у області суспільно-наукової він без вагань відкидає концепцію абсолютизму Гоббса. У межах своїх поглядах Локк виходить із природного стану суспільства. Але цей стан перестав бути «війною всіх проти всіх», як в Гоббса. Навпаки, це «стан рівності, у якому всю владу і правомочність є взаємної, один має більше, чим інший».

Суспільство у природній стані у Локка виглядає як соціум, організований з урахуванням принципів рівності, справедливості, незалежності людей друг від друга. У цьому вся суспільстві відносини між індивідами регулюються нормами основі моралі й релігії, але з права, про яку люди, які у природному стані, не знають. Але, із накопиченням власності в окремих членів товариства, вони виникає бажання підкорити собі подібних, які, природно, противляться цьому. Другий передумовою розладу у суспільстві та руйнації гармонії відносин стає швидке збільшення населення. При нестачі землі кожен бачить у іншому не товариша, а ворога, мріє заволодіти часткою власності, їй немає що належить. Так виникає стан «війни всіх проти всіх», що триває до того часу, поки люди й не усвідомлюють ненормальності становища речей. У процесі пошуку виходу із ситуації вони, зрештою, дійдуть думці про необхідність установи держави, якому делегуються повноваження силою встановлювати світ, захищати власність життя й власників. Це злагоду і є «суспільна угода», який спирається вся піраміда владних, економічних пріоритетів і правових відносин сучасного суспільства.

Стан свободи для Локка не є стан сваволі. Хоча чоловік у цьому стані «…має неконтрольовану свободу робити з собою і з своїм майном що завгодно, він, проте, немає свободи погубити себе самої чи якесь істота». Обмежує свободу людини природний