Фізіологічні основи загартування

 

В основі фізичного виховання лежать досягнення високого рівня здоров’я і загартованості організму, а також формування позитивних установок на фізичну активність. В сучасному світі, на думку вчених, постійно зростає навантаження на ЦНС дітей, а фізична робота витісняється розумовою, тому особливо актуальною стає роль засобів фізичного виховання в нейтралізації впливів несприятливих факторів науково-технічного прогресу та створення оптимальних умов для розвитку моторики.

Деякі вчені США вважають, що фізичне виховання в школах повинне не стільки покращувати фізичний розвиток та фізичну підготовку дітей, скільки готувати їх до конкурентної боротьби в реальних соціальних умовах. Найважливішими завданнями при цьому вважаються: набуття учнями необхідних знань, оволодіння певними руховими навиками, використання їх в повсякденному житті, а також оволодіння вмінням самостійно підтримувати високий рівень фізичної працездатності, пізнання своїх рухових здібностей.

За останні роки велику заклопотаність викликають основні медико-демографічні показники (дитяча смертність, смертність населення за віковими групами, очікувана тривалість життя). Несприятливі зрушення в стані здоров’я підростаючого покоління приносять нашій країні великі соціальні та економічні збитки: знижується трудовий і оборонний потенціал держави; погіршення здоров’я є причиною нещастя багатьох сімей та нереалізованих можливостей багатьох особистостей.

Органiзм людини влаштований таким чином, що малорухливий спосiб життя швидко приводить до погiршення здоров’я. При цьому поступове руйнування органiзму i виснаження фiзичних i iнтелектуальних сил збiльшується з кожним днем.

Французький лiкар А. Труссо писав, що рух за своєю дiєю може замiнити будь-якi лiки, але всi лiки у свiтi не можуть замiнити рух.

Iснує 5 основних типiв фiзичних навантажень, якi використовують в рiзних випадках.

1. Iзометричнi вправи – це такi фiзичнi вправи, при яких м’язи напружуються, але руху в суглобах немає. Наприклад, ви стоїте перед дзеркалом i напружуєте м’язи на протязi 10-20 с, а потiм розслабляєтесь – типова iзометрична вправа. Якщо ви впираєтеся в нерухомий предмет – це теж класичний приклад iзометрiї.

Дослiдження показали, що iзометричнi вправи сприяють збiльшенню розмiрiв i сили м’язiв. Але такi вправи зовсiм не мають позитивного впливу на серцево-судинну систему. Навпаки, iзометричнi скорочення м’язiв кистi – стискування предмета на протязi кiлькох секунд, – приводять до короткочасного пiдвищення артерiального тиску, що потенцiйно небезпечно для хворих з гiпертонiєю. Цей вид фiзичної активностi може спровокувати порушення серцевої дiяльностi або навiть iнфаркт.

2. Iзотонiчнi вправи – це такi фiзичнi навантаження, при яких вiдбувається скорочення м’язiв i здiйснюється рух в суглобах. Класичнi приклади – важка атлетика i загальноукрiплююча гiмнастика.

Цi вправи допомагають наростити м’язеву масу i збiльшити її силу, але як i iзометричнi, вони дуже незначно впливають на серцево-судинну систему: не сприяють розвитку витривалостi, не збiльшують циркулюючий об’єм кровi i життєву ємкiсть легень, не знижують артерiальний тиск i частоту серцевих скорочень.

Встановлено, що можна розвинути неймовiрну м’язеву масу i силу i в той же час мати порушення стану серцево-судинної системи.

3. Iзокiнетичнi вправи – вiдносно нова категорiя фiзичних вправ, яка включає в себе пiдiймання спортивних снарядiв при рiзних швидкостях. Наприклад, в звичайнiй iзотонiчнiй вправi ви пiднiмаєте штангу, а потiм кидаєте її на пiдлогу. В iзокiнетичнiй вправi ви витрачаєте зусилля не тiльки на те, щоб пiдняти штангу, але й щоб опустити її у вихiдне положення.

Важливо, що крiм змiцнення м’язiв, iзокiнетичнi вправи сприяють розвитку витривалостi, як бiг i плавання.

4. Анаеробнi вправи – «без кисню». Навантаження цього типу вимагають, щоб вправи виконувались без використання кисню, яким ми дихаємо. Iншими словами, будь-яка вправа максимальної активностi подiбна до спринту, при якiй втома досягається за 2-3 хв., вважається анаеробною.

Наприклад, 100-метровий ривок майже цiлком анаеробний, в той час як марафонський бiг – аеробний на 99%. Спринтер може пробiгти всю дистанцiю взагалi не дихаючи, а марафонець повинен 2 i бiльше години пiдтримувати рiвновагу мiж розходом i споживанням кисню.

Людина може мати високi анаеробнi можливостi i знаходитися в поганому, в планi здоров’я, станi.

5. Аеробнi вправи – це вправи, якi вимагають великої кiлькостi кисню на протязi тривалого часу i примушують органiзм вдосконалювати свої системи, якi вiдповiдають за транспорт кисню. При цих вправах зростає об’єм кровi; збiльшується об’єм легень; укрiплюється серцевий м’яз; зменшується концентрацiя холестерину в кровi i ризик захворiти iшемiчною хворобою серця.

Аеробнi вправи, як правило, пов’язанi з подоланням довгих дистанцiй в повiльному темпi, а не з виконанням швидких ривкiв. Для тих, хто хоче отримати переваги, якi дає аеробiка для здоров’я, 90 хвилин занять на день (15-20 км за тиждень) достатньо. Для того, щоб аеробнi вправи принесли максимальну користь, потрiбно пiд час навантаження досягти досить високої частоти серцевих скорочень, що й забезпечить тренувальний ефект, який проявиться в благотворних змiнах з боку серцево-судинної системи. В цьому випадку потрiбно керуватися концепцiєю оптимального пульсу. Це така мiнiмальна частота серцевих скорочень, при якiй досягається оптимальний оздоровчий ефект.

Як визначити оптимальний пульс? Спочатку для цього потрiбно вiд 205 вiдняти половину вашого вiку (у жiнок – вiд 220 вiдняти вiк). Наприклад, в 50 рокiв максимальна частота серцевих скорочень у мужчин складає 205 – 25 = 180, у жiнок – 220 – 50 = 170. Оптимальний пульс рiвний 80% вiд цих цифр. Наприклад, 80% вiд 180 – 144 удари за 1 хвилину. Якщо ви доводите свiй пульс до цiєї цифри i утримуєтесь в даному режимi на протязi як мiнiмум 20 хв. 4 рази в тиждень, значить ви отримуєте хороший аеробний ефект.

 

 

За умов правильного проведення загартовування є одним з головних засобів загального оздоровлення організму, попередження захворювань і забезпечення гармонійного розвитку дитини, тому говорити про протипоказання до загартовування в принципі неправильно, воно завжди необхідне і корисне. Мова йде про вибір методів і засобів загартовування, індивідуальні прийоми їх проведення залежно від віку дитини, її фізичного розвитку і стану здоров'я.

Загартовування свіжим повітрям показано при всіх обставинах для будь-якого віку і особливо важливе значення має для маленьких і ослаблених дітей. Водні процедури також не мають абсолютних протипоказань. У випадку підвищеної температури, а також при захворюваннях шкіри загальні водні процедури замінюються місцевими. Гігієнічні заходи завжди можна поєднувати із загартовуванням. При захворюваннях потрібно лише трохи підвищити температуру води, наблизивши її до індиферентної, і продовжувати слабодіючі процедури (обтирання, умивання), що значно поліпшує стан дитини і сприяє її одужанню.

Величезне значення при загартовуванні дітей різного віку має ретельний контроль з боку батьків. При цьому особлива увагу слід звертати на наступні моменти. Батьки повинні знати, що загартовування дітей, особливо раннього віку, вимагає обережності. Не можна відразу, без попередньої підготовки, піддавати дитину впливу холодної води, потрібно привчати до них поступово, повільно і тим обережніше, чим молодша і слабша дитина. Звичка до холодних впливів створюється не відразу, її треба виховувати, тому перехід від більш слабких за навантаженням загартовуючих процедур до більш сильних проводиться поступово. Це стосується зниження температури води, тривалості процедур та ін.

Батьки також повинні знати, що при проведенні загартовування необхідно враховувати можливості дитини, стан її здоров'я, умови життя. Наприклад, для загартовування здорових дітей можна застосовувати воду більш низької температури, ніж для ослаблених, з підвищеною нервовою збудливістю. Глибоко помилковою є думка про те, що ослабленим дітям загартовуючі процедури і фізичні вправи протипоказані. Саме таким дітям необхідні правильно дозовані загартовуючі заходи, що сприяє більш швидкому їх розвитку і зміцненню здоров'я.

Необхідно знати, що ослабленим дітям корисні майже всі види загартовування, але привчати до цих процедур потрібно зі ще більшою поступовістю і обережністю, з огляду на знижену витривалість і недостатню опірність. Так, треба особливо обережно знижувати температуру води при загартовуванні дітей, які часто хворіють пневмонією, бронхітом, ангінами, а також ревматизмом. Для них доцільно певний час проводити не загальні, а часткові обливання або обтирання, наприклад тільки рук або тільки ніг. Нервові діти погано переносять низькі температури, тому використовується більш тепла вода. У процесі поліпшення здоров'я дитини можна переходити до тих же загартовуючих процедур, які проводяться і зі здоровими дітьми.

Батьки зобов'язані уважно спостерігати за реакцією дитини на загартовуючі процедури, під час їх проведення і після них. Якщо дитина під час процедури мерзне, вкривається «гусячою шкірою», тремтить, то подальше зниження температури води потрібно призупинити. Якщо дитина після процедури стає млявою або, навпаки, збудженою, якщо у неї порушується сон, знижується апетит, – це повинне насторожувати. У кожному такому випадку варто поспостерігати за дитиною, зменшити дозування загартовуючих заходів, а іноді й тимчасово від них відмовитися.

Протипоказаннями для початку загартовування, його продовження, а тим більше для посилення навантаження є гострі захворювання, зниження і навіть зупинка зростання ваги дитини, підвищення збудливості, дратівливості, скарги на втому, погіршення сну, різко негативне відношення до процедур.

Якщо загартовуючі процедури були припинені на кілька днів, то після одужання розпочати слід з температури води на 2-3 градуси вищої, ніж застосовувалася раніше, і приблизно на 1/4 скоротити тривалість процедури, оскільки адаптаційні можливості організму порівняно швидко слабшають.

Загартовування водою впливає на організм дитини, тому для їх проведення потрібно одержати дозвіл лікаря. Такий допуск, який дехто вважає просто формальністю і зайвою перешкодою до негайного початку занять, дозволяє потім порівнювати зміни стану здоров'я, тобто визначати ефективність проведених заходів.

 

 

Апанасенко Г. Л., Попова Л. О. Медична валеологія. – К. : Здоров’я, 1998. – 248 с.

Богініч О. Л. Фізичне виховання дітей дошкільного віку: навч. -метод. посібник для студ. пед. закл. освіти, працівників дошк. закл. освіти / Національний педагогічний ун-т ім. М. П. Драгоманова. – К., 2001. – 140 с.

Брехман И. И. Введение в валеологию – науку о здоровье. – Л. : Наука, 1987. – 125 с.

Булич Е. Г., Муравов І. В. Валеологія. Теоретичні основи валеології – К. : ІЗМН, 1997. – 224 с.

Воронцова И. М., Беленький Л. А. Закаливание детей с применением интенсивных методов. Метод. рекомендации. – С. -Петербург, 1990. – 99 с.

Иващенко Л. Я., Круцевич Т. Ю. Методика физкультурно-оздоровительных занятий. – К. : УТУФВС, 1994. – 126с.

Семененко В. П. Загартування в фізкультурно-оздоровчій роботі / Національний ун-т фізичного виховання і спорту України. – К., 2005. – 196 с.

Цимбал Н. М. Практикум з валеології. Методи зміцнення фізичного здоров'я. Навчально-методичний посібник. – Тернопіль: «Навчальна книга – Богдан», 2000. -168 с.