Фізична підготовка як важливий фактор підвищення рівня арбітражу у футзалі

Під час футбольного матчу спеціалісти [1, 3, 5] виділяють такі способи переміщення: ходьба, біг в повільному та середньому темпі, прискорення, ривки, біг приставним кроком та спиною вперед. Ходьба (від 0 до 2, 5 м/с) використовується арбітром під час пауз гри, при виконанні стандартних положень, а також коли арбітр випередив або наздогнав атаку та очікує складний момент в боротьбі суперників поблизу та в штрафній площі. Дослідження А. Спіріна [7] говорять, що під час ходьби та повільного бігу арбітри приймають на 40% більше правильних рішень, ніж під час бігу в швидкому темпі.

Біг у повільному та середньому темпі (від 2, 5 до 5 м/с) – основний спосіб переміщення арбітра. Його основна мета – раціонально переміщуватися на футбольному майданчику, знаходячись на оптимальній позиції під час ігрових моментів. Цей спосіб переміщення використовується в ситуаціях, у сполученні із ходьбою, а також під час контролю атак, які використовуються футболістами за допомогою поступового нападу.

При скорення (від 5 до 6 м/с) арбітр використовує, коли рухається за швидкою атакою, здійснюючи контроль не тільки гравця, котрий володіє м’ячем, а також футболістів, що ведуть боротьбу за позицію [2].

Ривок (від 6 м/с до максимуму) необхідно виконувати під час виконання точних довгих передач атакуючому гравцеві, який атакує, щоб встигнути наздогнати момент, та під час швидкої зміни позиції арбітра для кращого огляду ситуації, яка щойно змінилася.

Біг спиною вперед та приставним кроком – характеризують координаційні здібності арбітра. Ці способи переміщення використовуються під час зміни напрямку руху та при необхідності змінити цей напрям, залишивши концентрацію уваги на важливому моменті, що виник до того.

Встановлено, що 66% порушень арбітр фіксує під час переміщення кроком, 14% – під час бігу і 20% – стоячи [9].

Приведені дані ще раз підтверджують, що одним з найважливіших чинників, що впливають на якість арбітражу ігор з футболу, є фізична підготовленість арбітра до змагань [8, 9].

Для контролю за фізичною підготовленістю комітет арбітрів ФІФА встановив спеціальні нормативи [6]. Основною оцінкою рівня фізичної підготовленості арбітра був тест ФІФА. Він виконується на біговій доріжці і включає: 12-ти хвилинний біг (тест Купера) і пробігання двох відрізків по 50 і 200 метрів.

Спочатку після розминки арбітри виконують 12-ти хвилинний біг на 400 метровій біговій доріжці. Фіксується дистанція, яку пробіг арбітр за цей час. Після відпочинку приймаються нормативи для визначення швидкісної витривалості (2 по 50 метрів) і дистанційної витривалості (2 по 200 метрів). Тест для визначення дистанційної витривалості асистенти арбітра не виконують. Ці два нормативи виконуються за такою схемою: 50 м – відпочинок – 200 м – відпочинок – 50 м – відпочинок – 200 м. Пробігають ці два відрізки з високого старту, фіксується сума часу кожного з цих тестів (50+50, 200+200) [8].

Зараз ФІФА були розроблені нові програми тестування з урахуванням особливостей рухової діяльності арбітра під час футбольного матчу. Вони виконуються на біговій доріжці і включають: швидкісний тест 6 «40 м і біг із зростаючою інтенсивністю, з переходом на ходьбу [1].

Під час швидкісного тесту 6 «40 м інтервал між забігами не повинен перевищувати 1 хв 30 с (у цей час входить і повернення до старту). Кожна спроба виконується з динамічного старту із виставленої вперед ноги за лінію, розташованої на відстані 1, 5 м від електронного годинника – «воріт» на стартовій позиції [3].

Арбітри розташовуються один за одним. Один з інструкторів тесту сигналізує, що електронні ворота виставлені. Тоді арбітр може стартувати. Контрольний час тесту складає 6, 4 с для національних арбітрів, 6, 2 с для національних асистентів арбітра [7].

Отже, основними руховими діями арбітра під час футбольного матчу є переміщення, зокрема виділяють ходьбу, біг у повільному та середньому темпі, прискорення, ривки, біг приставним кроком та спиною вперед.

Підходи до суддівства у всіх спортивних іграх однакові, тому знання основних принципів методики суддівства та їх застосування в процесі гри дозволяє арбітрам в той чи інший момент матчу зайняти найбільш зручне становище на майданчику, успішно взаємодіяти з партнером по суддівству, акцентуючи свою увагу на конкретних ділянках або зонах ігрового поля. Забезпечуючи дотримання, зустрічаються командами правил гри, контролюючи спортивне поведінку гравців у дусі принципів «Чесної гри», суддя в той же час не повинен бути основною дійовою особою в матчі.

Поведінка арбітра повинна бути рішучою, сміливою, дії переконливими, прийняті рішення ясними і зрозумілими гравцям, тренерам і глядачам. Знання принципів методики суддівства для арбітрів не менш важливо, ніж знання Правил гри, тому що будь-який суддя не зможе якісно їх застосовувати, якщо він невірно вибирає місце на полі, несвоєчасно реагує на порушення гравцями правил гри.

Швидкий футзал, з постійно змінними ігровими ситуаціями, багатий емоційними сплесками гравців, вимагає від арбітрів, поряд з гарною фізичною підготовкою, високої психологічної стійкості, і серйозного професійного ставлення до своїх обов'язків. У поєднанні