Формування оптимальної структури капіталу підприємства на ТОВ "ХЗ ПТУ"

2. До впливу теплового (світлового) випромінювання. За показник стійкості об'єкта до впливу теплового (світлового) випромінювання береться мінімальне значення теплового (світлового) імпульсу, при якому може статися загоряння матеріалів чи конструкцій будівель і споруд, у результаті чого виникнуть пожежі на об'єкті. Це значення світлового імпульсу прийнято вважати межею стійкості об'єкта до впливу теплового (світлового) імпульсу – Uсв lim . Об'єкт стійкий, якщо Uсв lim = Uсв max. 

3. До впливу радіоактивного зараження. За критерій стійкості об'єкта в умовах радіоактивного зараження беруть критичне значення рівня радіації на об'єкті, при якому ще можлива виробнича діяльність у звичайному режимі (двома повними змінами, повний робочий день і при цьому персонал не дістане дозу випромінювання, більшу встановленої) – Р1 lim (Р/год.). 

Об'єкт стійкий, якщо Р1 lim  Р1 max .

4. До впливу електромагнітного імпульсу ядерного вибуху (ЕМІ). За показник стійкості роботи об'єкта в умовах впливу ЕМІ ядерного вибуху прийнятий коефіцієнт безпеки К, який визначає відношення граничне допустимого наведеного струму або напруги Uд до наведеного, тобто створеного ЕМІ в даних умовах Uе, що вимірюється у децибелах (Дб).

Стійкість системи в цілому визначається за мінімальним значенням коефіцієнта безпеки елементів, що входять до її складу [25]. 

За результатами досліджень розробляється план заходів з підвищення стійкості роботи об'єкта у надзвичайних ситуаціях. Визначаються вартість впровадження заходів, джерела фінансування, сили і засоби, терміни виконання і відповідальні за виконання особи. План заходів, які проводяться силами об'єкта, затверджується керівником підприємства – начальником цивільної оборони.

На кожному підприємстві, виходячи з його призначення, розташування і специфіки виробництва, заходи з підвищення стійкості можуть бути різними. 

 

 

Підвищення стійкості об'єкта досягається: посиленням найбільш слабких (вражаючих) елементів і ділянок об'єкта. Для цього на кожному ОГД завчасно на основі досліджень планують і проводять відповідні організаційні й інженерно-технічні заходи. Досягнення науки і техніки дозволяють реалізувати такі рішення, за яких підприємство буде стійким до впливу дуже значних надлишкових тисків, однак це пов'язано з великими витратами засобів і матеріалів і може бути виправдано лише при захисті особливо важливих елементів об'єкта. Заходи будуть економічно обґрунтовані, якщо вони максимально узгоджені із завданнями, які розв'язуються в мирний час для забезпечення безаварійної роботи, поліпшення умов праці, удосконалення виробничого процесу. Особливо велике значення має розробка інженерно-технічних заходів при новому будівництві, бо у процесі проектування у багатьох випадках можна домогтися логічного поєднання загальних інженерних рішень із захисними заходами цивільної оборони, що знизить витрати на їх реалізацію.

На існуючих об'єктах заходи щодо підвищення стійкості доцільно проводити в процесі реконструкції чи виконання інших ремонтно-будівельних робіт. 

Підвищення стійкості роботи промислових об'єктів передбачає: захист робітників та службовців у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу; підвищення міцності і стійкості найважливіших елементів і вдосконалення технологічного процесу; підвищення стійкості матеріально-технічного постачання; підвищення стійкості управління об'єктом; розробку заходів щодо зменшення імовірності виникнення; вторинних факторів ураження і збитків від них; підготовку до відновлення виробництва після ураження об'єкта.

 

 

Дослідження питань, пов'язаних з узагальненням існуючих теоретичних положень, науковим обґрунтуванням та розробленням методичних підходів і практичних рекомендацій щодо підвищення ефективності використання капіталу підприємством та формування його оптимальної структури, проведене в дипломній роботі, дозволило зробити наступні висновки, що капітал одна з фундаментальних економічних категорій, сутність якої наукова думка з'ясовує протягом кількох століть. В сучасній фінансовій науці найбільш ґрунтовне трактування капіталу наводить І. Бланк, під яким він розуміє нагромаджений шляхом заощаджень запас економічних благ у формі коштів і реальних капітальних товарів, що залучаються його власниками в економічний процес як інвестиційний ресурс і фактор виробництва, з метою одержання доходу, функціонування яких в економічній системі базується на ринкових принципах і пов'язано з факторами часу, ризику і ліквідності.

Капітал, що залучається підприємством для здійснення господарської діяльності, характеризується не тільки своєю багатоаспектною економічною сутністю, але і різноманіттям виглядів, у яких він виступає. Поліпшити управління капіталом підприємства може науково-обґрунтована класифікація його видів.

Оскільки зміст процесу управління капіталопотоками визначається управлінськими функціями до яких, насамперед, належать прогнозування, планування, організація, координування, регулювання, мотивація, облік і контроль, то їх реалізація передбачає відповідні види фінансового аналізу.

За функціями управління аналіз капіталопотоків розподіляється на перспективний (притаманний етапу попереднього управління, для якого характерними функціями є прогнозування основних показників діяльності підприємства), оперативний (притаманний етапу оперативного управління, на якому здійснюються організація, оперативний контроль, координування, регулювання діяльності підприємства) та ретроспективний (притаманний заключному етапу управління, на якому переважають функції заключного контролю та мотивації).

За умов ринкової економіки, самостійність підприємств, їхня відповідальності за результати діяльності виникає об'єктивна необхідність визначення тенденцій розвитку фінансового стану та перспективних фінансових можливостей. На вирішення таких питань і спрямовано фінансову стратегію підприємства.

Отже, узагальнюючи попередні висновки, можна стверджувати, що структура капіталу підприємства впливає на рівень рентабельності його