Формування оптимальної структури капіталу підприємства на ТОВ "ХЗ ПТУ"

Розглянемо сигнальний підхід. В моделях Модільяні-Міллєра передбачалося, що інвестори і керівництво компанії мають однакову інформацію про перспективи компанії, тобто рішення приймаються в умовах симетричності інформації. Ринку відомі грошові потоки, що генеруються активами компанії і він може правильно оцінити її капітал. В реальному світі керівництво більш інформовано про інвестиційні можливості і ступені недооцінки або переоцінки акцій. Ринкові ціни не відображають всю інформацію, інформація не є загальнодоступною, і менеджери можуть давати сигнали ринку через прийняття фінансових рішень (вибір структури капіталу або дивідендної політики). Така ситуація носять назву асиметричності інформації і враховується в сигнальних моделях.

Елементом сигнального підходу є модель Росса (1977 р.). В цій моделі передбачається можливість фінансовими рішеннями менеджера вплинути на сприйняття ризику інвесторами. Реальний рівень ризику грошових потоків може не змінюватися, але менеджери, як монополісти на інформацію про майбутні грошові потоки, можуть обирати сигнали про перспективи розвитку, в моделі Росса обґрунтовується вибір сигналів з точки зору менеджерів (їх добробуту). Передбачається, що менеджери отримують винагороду за результатами роботи, як певну частку від ринкової оцінки всієї компанії (ринкової оцінки всіх грошових потоків, що генеруються активами компанії).

Найвідомішою сигнальною моделлю, яка розглядає інвестиційні та фінансові рішення менеджерів в умовах асиметричності інформації і описує сигнали на фінансовому ринку є модель Майерса-Майлуфа. В ній передбачається, що менеджери діють в інтересах акціонерів, що існували на момент прийняття рішень (в інтересах так званих старих акціонерів). В моделі показується, що якщо інвестори на ринку мають помилкову інформацію про оцінку компанії, то фінансування інвестиційних проектів за допомогою емісії акцій зробить ці проекти невигідними для старих акціонерів. Інші джерела фінансування, ціна яких менше залежить від приватної інформації про компанію (наприклад, боргові зобов'язання) дозволять прийняти позитивне рішення по проекту.

Якщо компанія має потенціал зростання ціни акції, то для максимізації оцінки капіталу не раціонально використовувати зовнішній власний капітал (збільшувати кількість акцій). При відсутності перспектив зростання саме додаткова емісія акцій дозволить максимізувати ціну капіталу при обставинах, що склалися. Цей варіант фінансування буде найбільш розумним. Об'ява про додаткову емісію розглядається інвестором як сигнал: якщо компанія об'являє додаткову емісію, значить, керівництво вважає ринкову оцінку завищеною та інвестору варто знизити свою уяву про оцінку компанії. Модель пояснює, чому об'ява про додаткову емісію акцій призводить до падіння ціни акції на ринку – інвестори знижують свою оцінку поданій компанії.

Рекомендацією сигнальної моделі по формуванню цільової структури капіталу є підтримання запасу позикової потужності для залучення капіталу в умовах асиметричної інформації.

На основі моделі боргу 1977 р. та моделі структури капіталу при асиметричності інформації 1984 р. С. Майерс сформував висновки по вибору менеджерами джерел фінансування. Майерс доводить, що нерозподілений прибуток (внутрішнє джерело) займає переважне місце серед джерел фінансування. Далі йде позиковий капітал, за ним конвертовані облігації. Зовнішній власний капітал займає останнє місце, так як розглядається на ринку як негативний сигнал.

Для прийняття рішень по структурі капіталу треба враховувати попередній розвиток компанії та поточну і прогнозну рентабельність діяльності. 

Компромісна модель не може пояснити, чому при рівності інших факторів (одна галузь, один ступінь ризику) компанії з високою рентабельністю обирають низькі значення фінансового важеля. Концепція вибору джерел фінансування, побудована на сигнальній моделі, дозволяє пояснити цей парадокс. 

Схематично висновки по найбільш цікавим моделям та рекомендації наведені в табл. 1.1.

 

Таблиця 1.1

Характеристика моделей управління капіталом

 

Високорентабельні компанії заробляють достатньо прибутку і не потребують залучення інших, менш бажаних джерел фінансування.

Якщо робота менеджера ставиться в залежність від ринкової оцінки капіталу, то можна на основі сигнальних моделей сформувати рекомендації щодо надання ринку сигналів.

Таким чином, при прийнятті рішень по структурі капіталу підприємства слід приділяти велику увагу існуючим моделям управління капіталом.

 

 

Важливою складовою частиною механізму ефективного управління капіталом підприємства та його структурою є системи його аналізу. Аналіз управління капіталом підприємства являє собою процес дослідження основних результативних показників ефективності його функціонування на підприємстві з метою виявлення резервів подальшого підвищення цієї ефективності. Для цього здійснюється аналіз фінансових коефіцієнтів, який базується на розрахунку співвідношення різних абсолютних показників фінансової діяльності підприємства між собою. В процесі використання цієї системи аналізу визначаються різноманітні відносні показники, які характеризують результативність використання капіталу підприємства в цілому та окремих його елементів. 

В системі дослідження ефективності використання капіталу найбільше розповсюдження отримали наступні групи аналітичних фінансових коефіцієнтів: коефіцієнти оцінки рентабельності капіталу; коефіцієнти оцінки капіталовіддачі; коефіцієнти оцінки оборотності капіталу; показники фінансової стійкості; показники ліквідності та платоспроможності підприємства.

Розглянемо детально кожну з вказаних груп показників.

1. Коефіцієнти оцінки рентабельності капіталу характеризують його здатність створювати необхідний прибуток в процесі господарської діяльності підприємства і визначають загальну ефективність його використання. 

Для проведення оцінки рентабельності капіталу використовується ряд показників, умовні позначення для їх розрахунку наведені в табл. 1.2.

 

Таблиця 1.2

Умовні позначення для розрахунку показників рентабельності капіталу

 

а) коефіцієнт рентабельності всього капіталу, що використовується, або коефіцієнт економічної рентабельності (Рк).