Формуємо пізнавальну самостійність у старших дошкільнят

Інші ж вихованці спочатку простежили весь процес складання, а потім намагалися відтворити його з пам'яті. Натрапляючи на перешкоди, дошкільнята зверталися до експериментатора із запитаннями: "Як саме складати?", "А що потім?", "Чи правильно я склала?", "Я не можу".

У разі виникнення труднощів щодо встановлення послідовності виготовлення будинку на занятті експериментатор підходив до кожної дитини, яка потребувала допомоги, і навідними запитаннями та додатковими інструкціями (без показу способів згинання) активізував мислення та пам'ять дітей ("Пригадаємо, що треба зробити спочатку", "Слід подумати та прийняти рішення", "Спробуй інакше" тощо). Завдяки допомозі експериментатора кожний малюк у групі зміг довести роботу до кінця.

Друга частина заняття передбачала складання будинку "за умовами". Ця особливість навчання конструювання сприяє формуванню в дітей уміння застосовувати знання в змінних умовах.

Конструюючи, діти, які сиділи за одним столом, виконували різні завдання. Умови на цьому занятті були такі: треба було спорудити будинки для різних за розміром іграшок. Одним дітям було запропоновано набір "Солдатики" (вузькі та високі), іншим — набір "Мотрійки" (низькі та широкі).

На початку конструювання звертали увагу вихованців на співвідношення розмірів "будинків" з розмірами іграшок. З цією метою експериментатор давав такі вказівки: "Перш ніж складати аркуш паперу, виміряй іграшку", "Чи не замалий буде для неї цей будинок?", "Спробуй оселити свою іграшку в нове помешкання" тощо.

Уже на цьому етапі звертали увагу на формування когнітивно-змістового компонента, тобто стежили, аби діти правильно згинали та складали папір.

Під час спостережень помітили, що вироби деяких дітей не відповідають заданим умовам. Тож запропонували їм уважно розглянути іграшку й стисло розповісти про неї та визначити, яка конструкція їй відповідає. Так, Надійка, обговорюючи з експериментатором антропометричні властивості мотрійки, зрозуміла, що тій потрібний широкий будинок. Дівчинка дуже охоче взялася за створення нового виробу: попросила новий аркуш, відміряла в уже відомий спосіб квадрат та склала будинок, який відповідав за параметрами її мотрійці.

Таким чином, непряма вказівка експериментатора на помилку сприяла не тільки вдосконаленню вмінь, а й підвищенню інтересу до роботи.

Виконання завдання "за умовами", що потребувало певних зусиль та інколи було пов'язано з невдачами, стало значним емоціогенним чинником, викликало у дітей подекуди досить сильні переживання. В одних випадках це були емоції незадоволення, пов'язані з невдалими спробами, що спонукали дитину до пошуків адекватних прийомів роботи, в інших — сильні переживання руйнували нормальний перебіг діяльності, що негативно позначалося на результатах роботи.

Деякі діти не завжди могли впоратись із завданням через те, що не завжди правильно та адекватно застосовували конструктивні прийоми, а це, як відомо, могло негативно вплинути на подальший розвиток інтересу до роботи з цим матеріалом. Крім того, ці діти недостатньо володіли аналітичними діями та майже не здійснювали самоконтролю.

Такі недоліки свідчили про несформованість у них показників процесуально-вольового компонента, тож з ними проводилася індивідуальна робота.

Зазначимо, що діяльність дітей проходила в активному режимі, їхній інтерес на цьому занятті був високий та тривалий. "А я ще можу зробити будинок і для солдатика", "Я хочу збудувати будинок для сім'ї — солдатика та мотрійки". Ці репліки свідчать про те, що малята, набувши під час виготовлення першого виробу певних навичок, почувалися впевнено.

Листопад. Долаємо невпевненість.

У листопаді, у межах тематики "Будівлі нашого міста" проводилися заняття "Дитячий садок" (за зразком), "Палац" (за умовами), "Лист з Квіткового міста" (за малюнком), "Місто майстрів" (за задумом).

У цій серії занять передбачалося викликати в дітей радість та позитивні емоції в процесі виконання конструкції та вчити їх надавати виробам естетично привабливого вигляду; формувати позитивне ставлення до колективного конструювання з будівельного матеріалу; вправляти малюків в оформленні та прикрашанні іграшок додатковими деталями (емоційно-мотиваційний компонент).

На першому занятті "Дитячий садок" основним завданням конструювання за зразком було навчити дітей самостійно аналізувати предмет — називати відомі частини, визначати їхнє практичне призначення; називати деталі, з яких побудовано частини (цеглинки, пластини та інше), визначати послідовність роботи.

Напередодні заняття, під час прогулянки ми розглядали з дошкільнятами будівлю дитячого садка. Аналіз конструкції тривав і на занятті, але вже на зробленому експериментатором зразку. Разом з дітьми визначали, з яких будівельних деталей виготовлено споруду, як покладені ці деталі, в якій послідовності. Звертали увагу малюків на те, як щільно припасовані форми одна до одної, як акуратно виконано роботу.

Виконання завдання за зразком потребує від дітей точності й чіткого дотримання правил. Тож намагалися навчити вихованців якомога точніше відтворювати задане в зразках чергування деталей.

Уже на початку заняття можна було спостерігати, як на тлі позитивних емоцій у значної частини дітей з'являлося почуття впевненості в успішному виконанні завдання. Про це свідчили їхні висловлювання на кшталт: "Я вже знаю, як його робитиму" тощо.

Інші діти на запитання, чи зможуть вони правильно звести конструкцію, висловлювали сумніви: "Не знаю, чи вийде. Спробую". Були й такі хлопчики та дівчатка, які, не замислюючись над роботою, казали, що завдання виконувати не хочуть: "Не маю настрою" чи "Я це ніколи не робила". Дітей, які відмовлялись від