Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Фотографія як джерело історичного дослідження

Предмет: 
Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
9
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Фотографія як джерело історичного дослідження
 
Я. В. Красилюк
 
У статті розглядається сфера візуального сучасної гуманіта- ристики, аналізуються пізнавальні можливості фотографії як самостійного об'єкту наукового дослідження.
Ключові слова: фотографія, візуальне джерело, повсякденна фотографія
Технічний розвиток людства, який досі не припиняє нас дивувати своїми прогресивними новинками, висунув зображальні засоби на авансцену, де зокрема й фотографія дедалі впевненіше посідає одну з провідних позицій. Використання візуальних документів в історичному дослідженні не випадкове, адже за півтора століття існування фотографія не лише міцно ввійшла в усі сфери життя (її присутність часом видається непомітною), але й «набула статусу універсальної мови сучасної цивілізації, стала ключем для розуміння й інструментом відображення явищ у суспільстві» [1, 75]. У наш час фотографія перестає бути «рядовим» ресурсом (у вигляді ілюстративного доповнення до наукового тексту), вона розглядається як самостійний об’єкт наукового дослідження, оскільки наділена феноменальною здатністю фіксації інформації, збереження та перенесення її в часі, презентації та реконструкції минулого в майбутньому, передачі знання та досвіду крізь роки, збагачення людської та мотивації роботи історичної пам’яті.
Фотографії притягують інтерес багатьох науковців, на що вказують розвідки істориків, соціологів, антропологів, культурологів. На особливу увагу фотографія як об'єкт наукового дослідження заслуговує в європейській гуманітаристиці [6-13], серед вітчизняних авторів пострадянського періоду варто виділити Л. Мар- кітан, О. Коляструк [2-3], які в науковому доробку мають цінні розвідки, що стосуються використання візуальних джерел для дослідження та реконструкції повсякденного життя.
Стійкий інтерес до фотографії зумовлений очевидною здатністю фотографії створювати через фотообрази новий спосіб ставлення до реальності. Фотографії «з моменту їх появи засвідчили, що інформацію можна передати на відстань, через зорове сприйняття. Відбиваючи реальну дійсність, вони ніби зупиняли час і фіксували окремі моменти події... у формі живого безпосереднього зліпка» [2, 36]. О. Коляструк зазначає, що сенс фотографії – у самій події фотографування, свідомому свідченні події, часу, місця, персони: «Ніщо не може бути сфотографованим безвідносно до того, що має бути сфотографованим» [3]. Класик документальної фотографії Д. Ланге, характеризуючи мету своєї діяльності, описала суть візуальних соціологічних студій: «Фокусом цікавості фотографії є людина. Вона реєструє її повсякденне життя на роботі, на війні, в розвагах чи її діяльність протягом доби, пори року чи фази життя. Фотографія відображає інститути людини – сім’ю, церкву, уряд, політичні організації, клуби, професійні спілки» [4]. Фотографія буквально «відбиває» в просторі той чи інший момент, зберігаючи важливу інформацію в часі. Фотознімок містить у собі певний ідейний код, «фіксуючи образ найбільш чудових місць і моментів, людина перетворює їх у пам’ятники» [5].
Фотографія сприяла утворенню не лише нових візуальних практик, а й презентації соціальних відносин, які мали місце бути зафіксованими на фотоплівці. П. Бурдьє, Н. Захарова, О. Сергеєва, А. Печурина [710] виокремили інформативний потенціал фотографії, передусім, у контексті соціального дослідження. Французький соціолог П. Бурдьє наголошував на тому, що особи, зображені на фотографіях, виконують певні соціальні функції та ролі, наприклад, образи чоловіка-батька, жінки-матері, дитини, фахівця, героя тощо. Хоча фотографія може містити й інформацію більш широкого змісту: соціального успіху, статусності, поступу, адже, за оцінкою вченого, вона є реалістичним і об’єктивним записом візуального світу [7].
Створення світлин є своєрідним процесом нагромадження історично зафіксованої дійсності. Зафіксована на фотографії інформація зберігає в собі знання та досвід минулих поколінь, що передаються в часі поки зберігається сама фотографія. Російський дослідник В. Круткін у працях, присвячених вивченню джерельного потенціалу фотографії з погляду антропології, зазначає, що «фотографування ввело в повсякденність новий досвід бачення, надало новий інструментальний орган тілу людини, оскільки саме тіло, а не свідомість знаходиться в центрі досліду» [11]. Важливим, на його думку, для аналізу є не тільки фотографування подій, але й сама подія фотографування, оскільки «розвивається дослід, неможливий поза цим ритуалом: реалізується контроль над ситуацією через її стандартизацію, рубрикацію, ієрархізацію.., відкривається ідеологія візуальних форм, яка встановлює норми фотографування та їх розуміння» [12]. У такий спосіб виникає «набір прецедентних образів, які дозволяють робити висновки про соціальні зміни» [13]. Німецький історик фотографії В. Беньямін наголошував, що, завдяки технічним можливостям об’єктиву, фотографія найбільш точно відображає факти видимої реальності, порівняно з будь-яким іншим зображенням (малюнком, плакатом, навіть кіно) [14, 18].
За словами американського науковця Р. Арнхей- ма, світлина наділена інструментальними функціями. Вона дозволяє розширювати і зберігати досвід, обмінюватися життєво необхідними повідомленнями. При цьому вона виходить далеко за межі інструмен- тальності: «Щоб зрозуміти сенс фотографії, необхідно дивитися на неї як на місце зустрічі фізичної реальності з творчим розумом людини» [15, 130]. Понад те, як жоден інший документ, світлина вкрай наближена ледь не до всіх видів діяльності.
Фотографія здатна не лише посвідчувати події, їх достовірність, а й «розгортати» їх у пам’яті. Розглядання фотографій сприяє нагадуванню, спонукає пам’ять, пожвавлює її, розбурхуючи виразним оприявненням образу минулого і, таким чином, провокує нові запитання, ведучи до цілісного відтворення минулого й на вербальному рівні. Провокативно-спонукальні можливості фотографії у пізнавальному процесі спеціально простежила М. Гурьєва, підкреслюючи, що архів фотографій не є мовчазним, коли дослідник здатний їх «розговорити» [16]. Так само на нерозривному тандемі «фотографія-пам’ять» наполягає німецький дослідник А. Людтке, називаючи фотографії своєрідним «ключем пам’яті» [17], оскільки, дивлячись на фото, виникають певні
Фото Капча