Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

 
 
Телефон +3 8(068) 052-35-08
Телефон +3 8(093) 689-29-85
 (096) 672-17-75
Вконтакте Студентська консультація
 portalstudcon@gmail.com

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Фундатори праксеології: Людвіг фон Мізес, Тадеуш Котарбінський, Євген Євгенович Слуцький

Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
10
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Вступ
 
Протягом багатьох століть мислителі намагалися пов'язати наукову картину світу з потребами повсякденної людської практики. Про значення теоретичного знання для побудови успішної практики розмірковували філософи та вчені різних наукових галузей. Зокрема, у історії розвитку науки неодноразово робилися спроби створити систему знань про людські дії. Серед авторів, які розробляли проблеми діяльнісної сутності людини і удосконалення практичної діяльності – І. Кант, Г. Гусерль, І. Фіхте, Дж. Локк, Дж. Дьюї, Ж. Піаже, М. Вебер, П. Толкотт, Л. С. Виготський, О. М. Леонтьєв, Т. Котарбіньский та ін. Їх роботи дають вагомий матеріал для виділення основних категорій, понять, проблем, які складають контекст праксеології як інтегративної галузі наукового знання. Праксеологія поєднує такі наукові галузі як філософія, психологія, соціологія. Фактично праксеологія є складовою філософії, виступаючи в якості «філософії правильної дії» і саме Із філософського контексту прийшли такі поняття, як «смисл», «цінність», «ціль», «якість діяльності». Психологічні знання допомагають проникнути у механізми оволодіння діяльністю через аналіз мотивів, потреб, інтересів, здібностей до певної діяльності. Соціологічні знання орієнтують на ціннісні установки, соціальні сподівання, систему міжособистісних взаємодій.
 
Фундатори праксеології: Людвіг фон Мізес, Тадеуш Котарбінський, Євген Євгенович Слуцький
 
Поняття «праксеологія» вперше вжито в публікації французького вченого А. Аспінаса 1899 року. Однак його, на думку Т. Котарбінського, можна вважати почесним батьком праксеології, яку не тільки відродив, але й заклав її наукові основи видатний український економіст-математик Є. Слуцький, опублікувавши 1926 року українською і німецькою мовами дослідження «Етюд до проблем будування формально-праксеологічних засад економіки».
Намагаючись зорієнтувати читача у формальній економіці, вчений хотів обґрунтувати взаємини, форми та інші вияви господарських утворень. Причому він зауважив, що «людську діяльність аж ніяк не можна геть чисто розкладати на кількісні взаємини точних елементів якоїсь квазімеханічної системи».
Аналітик повинен аналізувати ті праксеологічні об'єкти, котрі відокремлюють порожні логічні форми від конкретної суті, наповненої матерією, без якої затухає жива діяльність. Категоріальні форми праксеології – це формально онтологічні утворення з відповідним матеріально-змістовими сутностями. Вони творять певне риштування для будь-якої господарської системи.
До головних праксеологічних форм належить, насамперед, система, або «щось», що може виступати в різних виглядах. Останні залежать від наявності тих чи інших параметрів. Нехай буде компонентою те, що належить будь-якому станові системи (частина, бік, момент, властивість). Обставини, які детермінують стан системи, можна поділити на дві частини: перша – сила можливих точок; друга – диригент системи. Диригент у взаємодії з точками вибору впорядковує структурну багатообразність, яка зветься перспективою. Стан системи разом з перспективою творять ситуацію. «Система, – казав Є. Слуцький, – перебуває в своїй ситуації або в процесі зміни, доки її ситуація залишається оптимальною».
Ситуації системи не є постійними, вони змінюються. Напрями переходу від ситуації до ситуації набувають позитивно-релевантних і негативно-релевантних ознак.
У поведінці системи важливу роль відіграє диригент. Усяка зміна цільової системи, яка спричинена диригентом, називається вчинком, а відповідь на диригента – суб'єктом вчинку.
Пригода, яка викликана суб'єктом – це операція, а її предмет є предметом операції. Кожний конкретний вчинок є надзвичайно складною структурною операцією, що веде до утворення, зберігання або знищення. Кожна конкретна операція повинна бути і екзистенційною, тобто містити елементи заміщення і утворення.
У чистій праксеології, на думку Є. Слуцького, первісною засадою є предмет влади. «Якщо я, – міркував учений, – дарую приятелеві пляшку вина, то тим віддаю йому всю владу над цим предметом». Можливість розпорядження – це, передусім, влада над відповідними владними операціями.
Сукупність усіх первісних предметів господарства, які перебувають у володінні суб'єкта, розподіляється на наявні (на даний момент) та ненаявні. Це визначає можливість розпоряджатися предметами в сучасному або майбутньому. Розпорядженням називається кожна владна операція. Майно – це сукупність усіх приватних предметів, якими можна розпоряджатися тепер і в майбутньому. Господарством у найширшому розумінні можна назвати керування майном. Придбання, заощадження, видатки, обмін – це господарські операції. «Сукупність усіх наявних предметів, що перебувають у володінні суб'єкта, ми, – писав Є. Слуцький, – звемо громадською наявністю».
На підставі стислого викладу праксеологічної системи вчений зробив висновок про те, що вона відкриває простір для математичної економіки. Разом із засобами математики праксеологія придатна відобразити багатогранність емпіричної господарської діяльності. Однак для того окреслена в загальних рисах праксеологія вимагає дальшого вдосконалення і розвитку. Після появи основоположного дослідження Є. Слуцького з праксеології такі спроби робилися. Зокрема, Л. Мізес у дослідженні «Людська діяльність» порівняно багато уваги приділив праксеологічним засадам. На його думку, праксеологія має справу зі шляхами і проблемами, обраними для досягнення мети. Її об'єкт – засоби, а не цілі. У цьому сенсі можна говорити про об'єктивізм загальної науки про людську дію. Вона приймає кінцеві цілі, які обрала людина, як дань. Вона повністю нейтральна стосовно них, утримується від будь-якого ціннісного судження. Єдиний стандарт, який застосовує праксеологія, – це оцінка придатності обраних засобів для досягнення мети. У суб'єктивізмі суджень є об'єктивність нашої науки.
Людвіг фон Мізес розглянув праксеологію через призму людської діяльності у процесі господарського поступу. Зокрема, він підійшов до людської діяльності з позицій нагромадження господарського досвіду. Водночас він зазначав, що праксеологія – це не історична, а теоретична і систематична наука. Її
Фото Капча