Фундатори праксеології: Людвіг фон Мізес, Тадеуш Котарбінський, Євген Євгенович Слуцький

Цінним у дослідженні Л. Мізеса можна вважати вказівки на можливості використання праксеології для передбачення наслідків людської діяльності. «Праксеологічне знання, – писав учений, – робить можливим передбачити з певною надійністю результати різних способів діяльності. Але, зрозуміло, таке передбачення не буде означати чогось, що стосується кількісних питань. Кількісні проблеми в сфері людської діяльності не відкриті для будь-якого іншого пояснення, крім розуміння». Наприклад, можна передбачити, що падіння попиту на благо А буде мати наслідком падіння ціни на А. Та наскільки вона впаде, передбачити не можна, бо це стане очевидним лише тоді, коли подія завершиться.

Мізес вважав, що економіка (або каталлактика, наука про обмін) повинна розглядатися як частина більш загальної науки про людську діяльність – праксеології. Основна передумова праксеології проста і самоочевидна: людина діє. Під дією мається на увазі цілеспрямовану поведінку, яка відрізняє людину від об'єктів неживої природи. Унікальність людини полягає в тому, що вона управляється не причинами, але цілями, що він не пасивно реагує на навколишнє його середовище, але активно прагне змінити його, що на його поведінку впливають події не (тільки) минулого, але майбутнього. У природі людини закладена необхідність вибору – дії, людина з необхідністю в кожен момент часу вибирає, до якої мети їй прагнути, яку потребу задовольнити в першу чергу.

Цей та подібні приклади засвідчують прогностично-прагматичну значущість праксеології, яка служить одним із інструментів передбачення наслідків людської діяльності. Вона виступає диригентом подій і майна. Свого часу чудова книга Людвіга фон Мізеса була незаслужено проігнорована економічної громадськістю.

Після Л. Мізеса до праксеології звернулися польські дослідники Т. Котарбінський, О. Ланге та інші їхні співвітчизники. Чи не найпослідовнішим у цих справах був Т. Котарбінський, який 1955 року видав «Трактат про добру роботу».

Тадеуш Котарбінський – польський філософ і логік зі світовим ім'ям, представник Львівсько-Варшавської школи, народився 31 березня 1886 року у Варшаві в родині художника й композитора. Вчився в Краківському університеті, Вищім політехнічнім училищі м. Дармштадта, а пізніше у Львівському університеті, де його наставником був К. Твардовский. У роки Другої світової війни ця майже шістдесятирічна людина викладала на таємних університетських курсах у Варшаві й Радоме.

З 1946 р. по 1949 р. він обіймає посаду ректора знову створеного університету в м. Лодзі. Він став одним з головних організаторів польської науки, виконував різні почесні суспільні функції. Член Польської Академії Наук від дня її створення, Т. Котарбінський в 1957 – 1962 рр. був її президентом. Він – закордонний член АН СРСР, академій Болгарії й Монголії.

Т. Котарбінський написав більш 300 наукових, науково-популярних і публіцистичних робіт. Головною областю наукових інтересів, досліджень і наукових досягнень Т. Котарбінського, яка принесла йому всесвітню популярність, стала праксеологія, загальна теорія правильної діяльності (гарної роботи). Головною серед праксеологічних робіт Т. Котарбінського є «Трактат про гарну роботу». Серед головних його робіт – «Елементи теорії пізнання, формальної логіки й методології наук», «Лекції по історії логіки».

Сутність праксеології Тадеуша Котарбінського.

Що вивчає праксеологія?»На це питання Тадеуш Котарбіньский відповідає чітко: усяку людську діяльність. Цим праксеологія відрізняється від НОТ (наукова організація праці), яка зв'язана переважно з виробничою діяльністю, і від кібернетики, що вивчає будь-які процеси керування: у природі, в організмі й суспільстві».

Центральне поняття праксеології – поняття методу, що сприяє перетворенню її самої в загальну методологію.

Яке завдання праксеології? І на це питання автор дає чітку відповідь. Треба знайти загальні закони всякої людської діяльності й вивести на цій основі найбільш загальні правила такої діяльності. « Таким чином, програма праксеології була покликана проаналізувати техніку й аналітично описати елементи й форми раціональної діяльності, створити «граматику дії» у порядку вироблення найбільш загальних норм максимальної доцільності дій, зокрема, у вигляді системи загально технічних рекомендацій і застережень стосовно професійної індивідуальної й колективної діяльності (роботи) «.

Таким чином, праксеологія – одна з наук про загальні закони, що діють у різних соціально-історичних умовах. Велике місце серед правил праксеології займають народні прислів'я й приказки типу «сім раз відміряй, один раз відріж» або «поспішиш – людей насмішиш». У такого роду прислів'ях сконцентрований багатовіковий досвід народу. Т. Котарбінський уводить багато термінів.

Завдяки старанням Т. Котарбінського праксеологія зазвучала дещо ширше, а разом з нею й ім'я Є. Слуцького.

У своїх міркуваннях Є. Слуцький спирався на праці Едмунда Гуссерля та Бертрана Рассела.

Невелике за обсягом дослідження учений поділив на кілька частин, розглянувши у першій головні формально-праксеологічні поняття (системи, ситуації, тощо). Структурно впорядковану багатообразність він називав перспективою, стан системи разом із перспективою, якій ця система відкрита, вважав ситуацією. «Система перебуває у своїй ситуації або в процесі зміни, – зазначав він, – доки її ситуація залишається оптимальною».

На думку Є. Слуцького, природа всіх наших понять є формально онтологічна. Залежно від системи можна прийти або до положень механіки, або до положень економіки. Розділ формальної фізики, зорієнтованої на дії свідомих тварин, учений називав формальною праксеологією, обмеження якої можна вважати формальною економікою. Основні праксеологічні компоненти системи Є. Слуцький розподілив на минулі, сучасні та майбутні.

У процесі логічного розгляду окремих понять вчений розбудовував каркас їх взаємозалежностей, відвівши кожному з них відповідне місце у задуманій системі. Є. Слуцький вважав, що не можна ґрунтовно пізнати господарське утворення, не проаналізувавши «формально-праксеологічні основи економіки», в яких відбивається вся структура майна, а саме: первісні предмети господарства, можливості розпорядження, прості сподівання. Якщо всі члени диз'юнкції практично еквівалентні, то можна вважати відповідні предмети влади гранично визначеними. Суб'єкт тоді має справу з широкою сферою оптимуму цілеспрямованого виходу.

На закінчення Є. Слуцький розглянув зорове поле і видиму просторінь. До першого він включив сукупність компонентів, що відбиваються, а всю кількість зорових образів назвав образом «видимого» простору, зорову систему – зоровим апаратом. Явище виконання (невиконання) і виправлення цієї системи він вважав важливим розділом праксеології. Хто знає сьогочасну математичну економіку, – писав Є. Слуцький, – у того не може бути сумніву щодо можливості дедуктивної теорії, широко розвинутої на основі нашої системи... Формальна економіка це – не самостійна наука, а окрема дисципліна у межах формальної праксеології.

У дослідженні українського вченого, на думку Т. Котарбінського, градація ступенів спільності та однобічної залежності галузей знайшла відповідне вираження, наизагальнішою є теорія подій, середнє місце посідає праксеологія, а економічні дослідження стоять в кінці. За вдалим висловом Т. Котарбінського, Є. Слуцький «кинув промені» на освітлення теорії праксеології. Це справді відповідає дійсності, й тому ім'я Є. Слуцького назавжди залишиться біля джерел науки праксеології.

 

 

Отже, двадцяте століття в науковому відношенні характерне тим, що з'явилася група наук, які досліджують загальні закони організації досить різнорідних явищ. Це і кібернетика, і теорія систем, і дослідження операцій, і економіко-математичні моделі. У руслі цієї загальної течії і з'явилася праксеологія. Розвиток праксеології пов'язаний із австрійською школою економіки і, особливо, роботами Людвіга фон Мізеса. Термін вперше використаний в 1890 році Альфредом Еспінас. Праксеологія інтенсивно розвивалася у Польщі завдяки зусиллям Тадеуша Котарбіньського. В Україні праксеологією займався Євген Слуцький.

Одним з найбільш загальних аргументів, які доводять корисність і необхідність популяризації та розвитку праксеології, є те, що люди не тільки діють, але і – в силу своєї природи і необхідності – замислюються над чиненими діями. Таким чином, якщо не мається на свідомості діючої особистості раціональних праксеологічних рекомендацій, то це не означає, що йому взагалі незнайомі доктрини «гарної роботи», просто та доктрина, якою він керується, менш раціональна, непродумана, помилкова.

 

 

1. Верников М. Н. Методологічний аналіз кризи філософського ідеалізму (На матеріалах польської філософії кінця 19 – першої третини 20 ст.). – К. : Наукова думка, 1978. – 405 С.

2. Котарбіньський Т. Трактат про хорошу роботу. – М. : Економіка, 1975. – 270 С.

3. Мізес Л. Людська діяльність: Трактат по економічній теорії / 2-е испр. вид. – Челябінськ: Соціум, 2005. – 878 с. – ISBN 5-901901-29-0.

4. Новітній філософський словник. – Мінськ: Книжковий будинок, 2003. – 830 С.

5. Слуцкий Е. Е. К теории сбалансированного бюджета потребителя (Рус. пер.) / Слуцкий Е. Е. // Экономико-математические методы. Народнохозяйственные модели. Теоретические вопросы потребления. – Вып. 1. – Москва, 1963. – С. 241-271.

6. Слуцкий Е. Е. Сложение случайных причин, как источник циклических процессов / Слуцкий Е. Е. // Вопр. конъюнктуры. – Том III. – Вып. 1. – М. : Фин. изд-во НКФ СССР, 1927. – С. 34-64.

7. Слуцкий Е. Е. Теория предельной полезности / Слуцкий Е. Е. – Киев, 1910. 378 с.

8. Слуцький Є. Етюд до проблеми будування формально-праксеологічних засад економіки / Слуцький Є. ; пер. з нім. Б. О. Язловського // Зап. Соц. -екон. від. УАН. – Том 4. – К. : Укр. Акад. наук, 1926. – С. 165-175.