Функції правозастосовних актів function of enforcement acts

Для того, щоб визначити основні функції право- застосовного акта та його місце в механізмі правового регулювання, необхідно проаналізувати правову норму, яка застосовується, вид і характер правовідносин, і власне сам правозастосовний акт, як елемент механізму правового регулювання.

Функції правозастосовних актів класифікуються окремими авторами по-різному. В найбільш узагальненому вигляді функції правозастосовних актів Бобровник С. В. розподілила на два різновиди: а) юридична констатація та визнання певних фактів, їх правомірного чи неправомірного характеру; визнання певного права за конкретним суб’єктом чи покладення юридичного обов’язку; констатація факту правопорушення; б) визначення виду юридичної відповідальності та конкретизація покарання [7, с. 75]. На підставі аналізу існуючих точок зору з цього питання, ми дійшли висновку, що функції пра- возастосовних актів найбільш доцільно розглядати аналогічно функціям права. Відповідно функції пра- возастосовних актів нами розподілені на загальносо- ціальні та спеціально-юридичні.

До групи загальносоціальних функцій віднесені функції фіксації, динамічну, функцію управління, а також інформаційну і виховну функції.

До числа спеціально-юридичних функцій правозастосовних актів віднесені функції юридичного факту, індивідуалізації суб’єктивних прав та обов’язків, функцію конкретизації юридичних норм, а також правозабезпечувальну та правокомпенсуючу функції.

Будучи взаємопов’язаними одна з одною, кожна функція зокрема, характеризує лише одну сторону впливу правозастосовних актів на суспільні відносини. Виходячи з цього, ми зробимо спробу більш детально охарактеризувати лише окремі види як загально соціальних, так і спеціально-юридичних функцій правозастосовних актів.

При розгляді динамічної функції правозастосовних актів зазначається, що вона забезпечує динаміку юридичних дій всього правозастосовного процесу, зумовлює виникнення, модифікацію та припинення конкретних видів правовідносин та відповідних суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, забезпечує оперативний рух юридичної справи при здійсненні індивідуального регулювання.

Правозастосовний акт, виступаючи у механізмі правового регулювання як визначальний чинник, визначає найбільш суттєві, головні риси основних напрямків впливу, що набувають певної єдності і гармонії, незважаючи на їхню багатогранність, різноманітні форми прояву тощо. Цей вплив у значній мірі визначається економічними, політичними та ідеологічними факторами, забезпечує необхідну взаємодію та погодженість основних напрямків впливу правозастосовних актів на суспільні відносини. Слід відзначити також, що у функціях призначення воно проявляється не прямолінійно й безпосередньо, а трансформується відповідно до специфічних властивостей правозастосовних актів, набуваючи після цього юридичного характеру, виду, форми тощо [8, с. 163].

Розглянемо більш детально окремі основні функції правозастосовних актів. Відразу необхідно зазначити, що проблема функцій правозастосовних актів поки ще не є предметом активного та всебічного наукового розгляду як у загальній теорії права, так і в галузевих процесуальних науках [9, с. 20-28]. Хоча у тих авторів, які розглядали питання функцій правозастосовних актів, ми можемо знайти лише частково опис окремих їх видів, стосовно до самих різновидів цих актів [10, с. 224-226; 11, с. 101-104; 2, с. 85; 12 с. 113]. Не дивлячись на малодослідженість згаданої проблематики, варто зазначити, що в юридичній літературі існує декілька підходів до виділення основних функцій правозастосовних актів. Зокрема, Алексєєв С. С. та Дюрягін І. Я. [13, с. 25-33]. Характеризуючи функції правозастосовної діяльності, виділяють правозабезпечувальну та функцію індивідуального регулювання правозастосовних актів. Дещо по-іншому розглядає досліджуване питання Шергін А. П., на думку якого функції права та функції правозастосу- вання співпадають, при цьому він виділяє аналогічні функції і правозастосовних актів [14, с. 23]. Підхід зазначеного автора практично повністю співпадає з нашим підходом, який був викладений вище. Близьким до нашого розуміння є підхід, запропонований

Княгініним К. Н. [5, с. 23-50]. Він розподіляє функції правозастосовних актів на соціально-юридичні та спеціально-юридичні. Разом з тим, термін «соціально-юридичні функції правозастосовних актів», на нашу думку, є не зовсім вдалим. Оскільки за такого підходу чітко не проглядається межа розподілу двох вищеперерахованих функцій між собою. Це ми можемо аргументувати тим, що до числа соціально- юридичних функцій правозастосовних актів зазначений автор відносить функції юридичного факту, індивідуалізації суб’єктивних прав та обов’язків, а також правозабезпечувальну та правокомпенсуючу функції. Дійсно, правозастосовний акт, як нами зазначалось вище, є юридичним фактом, оскільки його видання приводить правовідношення в новий якісний стан і надає можливість його подальшого розвитку. Разом з тим, при зазначеній класифікації важко встановити, які з перерахованих функцій мають лише загальносоціальне, а які спеціально-юридичне значення. Мають місце й інші класифікації функцій правозастосовних актів.

Разом з тим, доцільно підкреслити, що акти застосування права повинні і можуть вивчатися в різних аспектах: як самостійна правова категорія; юридичний засіб державного управління суспільством; одна з правових форм здійснення функцій держави; організаційна форма діяльності державних органів і окремих громадських організацій; найважливіший засіб реалізації юридичних норм; індивідуально- визначені юридичні акти; спеціальний юридичний факт тощо.

Вони виступають у різних формах зв’язків і відносин з іншими правовими явищами. Це зумовлює багатогранність і складність актів застосування та їх особливе призначення як в механізмі правового регулювання, так і в механізмі правозастосування.

На нашу думку, призначення правозастосовного акта в механізмі правозастосування полягає в наступному:

• по-перше, акт застосування права є юридичним засобом впливу на суспільні відносини;
• по-друге, акти застосування виступають як юридичні факти. Вони є елементом юридичного (фактичного) складу, причому елементом (фактом), який завершує вказаний склад. З винесенням цього акту виникає, змінюється чи припиняється правовідно- шення;
• по-третє, акт застосування – це засіб конкретизації норм права. Права і обов’язки в конкретному обсязі «прив’язуються» до персонально визначених суб’єктів;
• по-четверте, в актах застосування реально проявляється владність, примусовість права. В нормах права примус виступає в якості потенційного, можливого, а в правозастосовних актах – примус набуває реального конкретного характеру, який звернений до конкретних суб’єктів;
• по-п’яте, за допомогою владних актів застосування забезпечується реалізація суб’єктивних прав у випадках виникнення яких-небудь перепон. Зобов’язана особа примушується до конкретних дій з метою забезпечення вимог норм права;
• по-шосте, після прийняття правозастосовного акта настає період реалізації, виконання прийнятого рішення;
• по-сьоме, в актах застосування права втілюється індивідуалізований вплив компетентних органів на хід правового регулювання, індивідуальна регламентація суспільних відносин;
• по-восьме, акт застосування права забезпечує «контакт» правової норми, що застосовується в конкретному випадку, з реальним суспільним буттям;
• по-дев’яте, акт застосування (який включається в об’єктивну сторону), пов’язаний із суб’єктивною стороною, тому що в ньому відображається компетентність, професіоналізм особи, що застосовує право; він виражає волю держави у вирішенні певних проблем тощо;
• по-десяте, це документ, який формально закріплює рішення компетентного органа.

Перераховані функції правозастосовних актів, на нашу думку, є основними. Разом з тим, можна виділити і ряд додаткових функцій. Однак це питання повинно стати предметом подальших досліджень правозастосовної діяльності.