Генезис розвитку єврейської правової системи

Для прикладу візьмемо римське право, яке зробило вагомий внесок в історію становлення й розвитку багатьох правових систем світу. У класичну епоху воно досягло свого апогею, найвищого ступеня розвитку й досконалості. Проте процес його розвитку як права «живого», тобто такого, що постійно розвивається та діє саме по собі, а не через трансформацію в інші правові системи, завершується падінням Західної Римської імперії в 476 р. [4, с. 16]. Римське право як елемент правової системи Римської держави розпочало процес припинення свого розвитку із занепадом Римської держави, що підтверджує неможливість його існування без держави та залежність у здійсненні, сталості, недоторканності, розвитку, удосконаленні й авторитетності.

Крім того, варто звернути увагу також на правові системи могутніх світових цивілізацій Єгипту, Вавилонської держави, Китаю, які, на думку багатьох істориків, «створили колиску людської цивілізації, письменності й культури» [5, с. 11]. Кожній із них притаманна своя правова система, що відрізняється від інших історичними умовами виникнення й розвитку, характерними особливостями права, механізмом впливу на суспільні відносини та правовою свідомістю в суспільстві на певному етапі його розвитку. Проте із завоюванням у 539 р. до н. е. персидським царем Кіром Ново – Вавилонського царства [6, с. 33], Олександром Македонським у 332 р. до н. е. Єгипту, перетворивши його на провінцію Римської імперії [7, с. 43], та розпадом у 220 р. до н. е. імперії династії Хань на три царства [8, с. 94] розвиток правових системи цих, могутніх колись держав, поступово завершився разом з існуванням їх державно-правових утворень.

Не так розвивалися події в історії розвитку єврейської правової системи. Не дивлячись на втрату державної незалежності та єдиного духовного центру, єврейський народ зумів не лише зберегти свою правову система, а й протягом тисячоліть її розвивати.

Варто відмітити, що історія єврейства завжди привертала до себе увагу багатьох істориків і філософів у всьому світі, у тому числі на території пострадянського простору. Погляди одних відзначаються нетолерантністю, дискримінацією й ворожим ставленням до цього невеликого, проте об’єднаного духом народу, інші ж, навпаки, із захопленням показують культуру, ідеологію єврейського народу та його роль у світовому масштабі. Тому, не дивлячись на мотиви такої масової зацікавленості до питання єврейства, право, культура й історія єврейського народу завжди залишалася в центрі уваги та була предметом для дискусій.

Проте попри велику кількість досліджень у сфері єврейської історії та єврейського права генезис єврейської правової системи залишається поза увагою. Так, доктор права, професор, один із провідних знавців єврейського права М. Елон трьохтисячолітню історію єврейського права розділяє на два етапи: перший етап бере свій початок із джерел Письмового Вчення та завершується із закінченням складання Талмуду, другий етап охоплює часовий простір від завершення Талмуду й донині. Кожний із двох етапів розділяється на періоди.

Перший етап М. Елон поділяє на такі періоди:

• Біблійський період – до Ездри й Неемії (приблизно середина V ст. до н. е.) ;
• Період від Ездри й Неемії до періоду так званих пар, більшу частину якого прийнято називати періодом книжників (160 р. до н. е.) ;
• Період пар, який включає в себе п’ять пар учених, народних керівників і знавців Галахи (від 160 р. до н. е. до початку нової ери) ;
• Період танаім, який дав єврейському праву кодифікацію Мішни (від покоління, що жило в час гибелі Другого Храма й до 200 р. н. е.) ;
• Період амораім, що збагатив єврейський народ двома Талмудами: Єрусалимським і Вавилонським (від 220 р. до кінця V ст.) ;
• Період савораім (інтерпретаторів), який бере свій початок із кінця сьомого покоління вавилонських амораїв і закінчується VII ст. Учені цього періоду займалися переважно закінченням редагування Вавилонського Талмуда.

Другий етап після закінчення Талмуда вчений поділяє на такі періоди:

• Період гаонім, який триває від кінця періоду савораім приблизно до 1040 р., тобто до середини ХІ ст. Представники цього періоду намагалися зробити Вавилонський Талмуд головним джерелом Галахи для всього єврейства та вперше розробили поділ галахічної літератури;
• Раввинський період, який починається одразу після періоду гаонів. Його М. Елон поділяє на такі етапи:
• Етап перших раввинів – від ХІ до XVI ст., тобто до появлення раввина Й. Каро (Іспанія) і його видатної праці «Шулхан арух»;
• Етап останніх раввинів – від Й. Каро й Ісерлеса до кінця XVIII ст. та руху емансипації;
• Етап втрати єврейської судової автономії:

а) з кінця XVIII до початку XX ст., тобто від втрати судової автономії до початку національного відродження;

б) з початку XX ст. до створення держави Ьраїль;

в) від утворення держави Ьраїль і до наших днів [9, с. 61-64].

Безумовно, наведену відомим єврейським правознавцем, доктором права, у минулому заступником голови Верховного суду Ьраїлю періодизацію історії єврейського права варто вважати такою, що не підлягає спростуванню. Однак для того, щоб визначити періоди, через призму яких найбільш повно відслідковується генезис розвитку єврейської правої системи, наведемо ще декілька думок науковців щодо періодизацій єврейської історії.

Так, відомий російський історик С. Дубнов, про якого сказано, що він перший у Росії «представив читаючій публіці повний закінчений нарис історичної долі єврейського