Генна інженерія

Окрім, цього вже зараз створено та запатентовано вид курей, в яких відсутній материнський ген, що змушує курей висиджувати яйця, що невигідно для птахофабрик. Отак, вид за видом, змінюючи, життя все більше пристосовується до техносередовища.

Якщо захоплюватися генною інженерією, то не виключено, що скоро навколо будуть лише одні маленькі дива. Все-таки, не просто зрозуміти добре чи то зле, що ми дійшли до генної інженерії.

 

 

Результати досягнень генної інженерії:

- можливість ідентифікації патологічних генів, розробка молекул, важливих для людини, що дало можливість використовувати їх на широкому рівні (інсулін, гормони росту, вакцини) ;

- створення рослин і тварин з особливими ознаками.

Цілі генетичної інженерії можна класифікувати: діагностична, терапевтична, продуктивна, перебудови, експериментальна (деструктивна).

Генна інженерія дає можливість генної терапії. Генна терапія має своїм завданням “розшифрування” людського геному, тобто пізнання повної інформація на тему спадкового оснащення людини. На сьогодні відомо, що багато хвороб має спадкову основу. Щоб їм запобігти або лікувати необхідно пізнати генотип людини. Генна терапія – це введення до людського організму або клітини гену, тобто фрагменту ДНК з метою попередження або лікування патологічних станів. Генетичні маніпуляції є несправедливі, коли редукують людське життя до ролі предмету, коли забувається при цьому, що маємо справу з особою, розумною і вільною.

Генетики жодною мірою не зупиняються на лікуванні, а посилаючись на свободу наукових досліджень, хочуть експериментувати, маючи на меті створення певного типу над-людей, які могли б запанувати над іншими. В такій перспективі генетика легко замінюється в євгеніку зі всіма її негативними наслідками. Не можна замовчувати факт, що ці відкриття можуть бути використані до селекції ембріонів, що полягає на елімінації тих, які мають якісь генетичні хвороби або мають патологічні генетичні риси. Такою була, між іншим, ідеологія гітлеризму. Небезпекою є також «сімейна євгеніка» – коли батьки, зокрема ті, які мають фінанси, старатимуться «покращити» генетичний матеріал своїх майбутніх дітей.

Церква не може залишатися осторонь таких питань, тому дає свої відповіді у документах Церкви таких, як: інструкція “Donum vitae” (1987) та енцикліка “Evangelium vitae” (1995). Немає ще остаточних висловив Magisterium Ecclesiae на тему картування генів чи генної терапії, але в деяких промовах Святіший Отець Іван Павло ІІ неодноразово висловлювався на тему етичних проблем генетики, меж наукових досліджень над людським генотипом. Катехизм Католицької Церкви ще раз пригадує певні принципи та додає деякі уваги що до генетичних досліджень та генної терапії.

Церква схвалює прогрес науки і техніки, підкреслює позитивну сторону цих явищ. Неодноразово виражає подив і пошану щодо зусиль багатьох вчених і дослідників, які пробують відкрити таємницю людського геному. Церква погоджується з думкою Світової Організації Здоров’я про те, що створення карти людського геному може бути великою допомогою в лікуванні, а навіть в передбачуванні певних хвороб (предикативна медицина). Церква прихильно ставиться до цих досліджень за умови, що вони відкривають нові можливості лікування і генної терапії, основані на вшануванні життя і недоторканості суб’єктів, охорони або повернення здоров’я пацієнтам вже народженим, або які щойно мають народитися.

З погляду Церкви, тіло, а передовсім його генетична програма, його генетичний код, в своїй суті є чимось одним з духом і разом творять екзистенційну і суттєву єдність особистості. Це означає, що втручання в тілесну природу людини, а також в її генетичний код, є втручанням в цілісність людської особистості. Це можна виправдати тільки, якщо існує для цього терапевтична основа (це не може бути прояв панування однієї людини над другою). Важливо не тільки зберегти життя, але й шанувати генетичну ідентичність кожного людського індивіда – це головний етичний принцип, який має лежати в основі генетичних втручань.

Чи втручатися в генетичний код людини? – це не лише питання окремих вчених, воно стосується цілого людства. Тому разом з признанням принципу наукової свободи досліджень треба прийняти необхідність етичних орієнтирів для цих досліджень і принцип відповідальності. Бо не все, що є технічно можливим є добрим з точки зору моралі.

Резолюція Європейського Парламенту від 1989 року клонування визнає серйозним порушенням фундаментальних прав людини. Воно суперечить принципу рівності людських істот, бо допускає расову та євгенічну селекцію людського роду, принижує гідність людини і веде до експериментування на людських ембріонах. Отже, клонування є заборонено на юридичному рівні.

Клонування навіть тоді, коли є заплановане як поправлення людського буття, є приниженням людської гідності.. Моральна оцінка цього явища появляється в Інструкції „Donum vitae” (1987), а також в документі Папської Академії „За життя”, який називається „Роздуми про клонування” (1997). Кожна людина має право до своєї унікальності та неповторності. Також її тіло та генотип є інтегральним елементом гідності і унікальності, тоді як клонована істота це завжди „копія” когось іншого. Це вело б до загублення власної ідентичності, до відчуття меншовартості.

Клонування – це знак викривленого підходу до свободи наукових досліджень та експериментів. Дехто вбачає в цьому прояв всемогутності науки, але науки без цінностей.

 

 

Генно модифіковані продукти – це продукти, які отримані за рахунок змін генетичного апарату живих організмів. Всі продукти, які використовуються в сільському господарстві, вони всі отримані за рахунок технологій, які змінють генетичний апарат. Це є традиційна селекція, а зараз це є методи генетичної інженерії, які цю селекцію значно пришвидшують. Традиційно селекція дає, наприклад, сорт рослин за 10-15 років, а генна інженерія за рік-два.

Головною потребою у генно-модифікованих продуктах є потреба у збільшенні сільсько господарських продуктів для того, щоб вирішити продовольчу проблему, яка є досить гострою в світі. Традиційними способами це вже важко зробити.

В суспільстві виникло багато непорозумінь та застережень до генно модифікованої продукції через слабку обізнаність з природою цих продуктів. Також це є результат конкурентної боротьби фірм, які отримують продукти сільського господарства традиційними підходами.

Ці продукти є важливими для вирішення продовольчих програм. Вони повинні бути відповідно позначені і люди повинні мати право вибору цих продуктів: купувати їх чи не купувати, вживати чи не вживати.

Відсутність інформації про розповсюдження генетично модифікованих організмів призводить до низького рівня усвідомлення проблеми населенням і навіть урядовими особами.

Можна сказати, що законодавча база в Україні щодо ГМО є не розробленою і серйозно відстає від стандартів ЄС.

На даний час в Україні немає чинного закону, щодо діяльності пов’язаної з генетично модифікованими організмами. Багато законопроектів так і не стали законами. Прорецензувавши останній з них «Про біобезпеку генетично-змінених організмів і продуктів», кандидат юридичних наук Ірина Тустановська і його вважає недосконалим. Основним з недоліків є недостатня участь громадськості. Негативним є і те, що сфера діяльності не розповсюджується на генетично інженерну діяльність в замкнутих системах (наприклад, в лабораторіях щодо високих класів). Недоліком є і те, що інформація про генномодифіковані продукти може бути визнана конфіденційною. Деякі з цих законопроектів враховували стандарти ЄС, але за основу брали Картагенський протокол, прийнятий 30 січня 2000 року у м. Монреаль (Канада). Основним принципом протоколу є принцип застереження: держава може відмовитись від ввезення на її територію ГМО, якщо вважає, що такі організми спричинять небезпеку, не порушуючи при цьому ВТО.

Щодо чинного законодавства України, то у законі «Про захист прав споживачів» є положення про те, що споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про товари (роботи, послуги). І ця інформація повинна містити крім назви товару, ціни, дати виготовлення та ін., ще й позначку про застосування генної інженерії під час виготовлення товарів.

Пропагуючи генетично модифіковані продукти, нам говорять, що все це – здобутки цивілізації. Генна інженерія дозволяє переносити в рослини (кукурудзу, ріпак, сою, картоплю тощо) гени з бактерій, вірусів, тварин чи інших рослин. Це робиться для наділення їх новими характеристиками: швидким дозріванням, вищою врожайністю, стійкістю до шкідників чи хвороб. Деякі ГМО, на думку спеціалістів, можуть викликати алергії в певних груп людей. Ситуація ускладнюється відсутністю маркування на ГМ-продуктах у більшості країн світу.

Вже зараз чимало людей з острахом дивляться на генетично можифіковане майбутнє, на глобалізаційні процеси. Здається, що наш екологічний годинник вже натякає на фініш.

До списку відомих в СНД фірм, продукція яких може містити генетично модифіковані продукти можна віднести продукцію Сoca Cola, Danone, Heinz, Hipp, VacDonalds, Nestle, Stimorol, Wrigleys.

А також маленька інормація про гарячу пятірку світових корпорацій або генетичних гігантів, серед яких ASTRA ZENECA (масштабна компанія посівних культур), DuPont (фармацептична та агрохімічна компанія), та уже достатньо відома MONSANTO, на долю якої припадає 88% всіх ГМ-культур, вирощених в США в 1998 році. Між іншим в 2000 році остання компанія змінила назву на Фармація.

Відомо, що в продуктах харчової промисловості часто використовуються ферменти, які виробляють геннно модифіковані організми. Нещодавно швейцарський Федеральний інститут технології довів, що саме ці ферменти є головними винуватцями алергій і астми. А також в Йоркській лабораторії харчування було зроблено відкриття про те, що ГМ-соя може мати явний негативний вплив на людину, а саме: викликати хвороби шкіри, шлунку та алергію. Ще одна проблема таких продуктів – це токсичність, яка полягає в сповільненій дії. Відомо, що термін вияву дії токсичного білка може займати близько 30 років. Його перетворення з корисного на хвороботворчий може бути спричинене навіть найменшими змінами амінокислотного складу.

Отож, тільки час розставить крапки над “і” щодо користі та ризику використання ГМО.

 

 

Нині в наукових колах розгорнулася розгорнулась цікава дискусія. Чи існує можливість прищеплення до людської клітини генів, взятих від талановитого музиканта, вченого або політика? Чи можливе маніпулювання людською спадковістю? Яким має бути ставлення Церкви до експериментів на людині та її генотипі?

Людина досягла вершин науки, а з другого боку створила собі нові пастки. Сьогодні триває боротьба за життя на різних рівнях, однак особливо вона стосується самих початків існування людського індивіда. Сучасна біологія є немислима без генетичної технології, яка має свої успіхи і заслуги. Йдеться передовсім про генетичну терапію. Але дивлячись на користь, яку вона приносить, рідко помічається ризик, який з нею пов’язується. Тому Церква, а також багато дослідників не є прихильниками безкритичного оптимізму. Це відкриття нового “континенту”, яким є знання про людський генотип, пропонує нові можливості лікування хвороб, проте може також зміцнити тенденції селекції людських істот.

 

1. Вервес Ю. Г., Кучеренко М. Є., Балан П. Г. “Загальна біологія” – К. : Генеза, 1998.

2. Слюсарев А. О. “Біологія” – К. : Вища школа, 1999.

3. Новини генетики. – К., 2002.

4. Генна інженерія в ХХІ столітті: перемога чи поразка людства? – К., 2003.