Графічний інтерфейс. Засоби налаштування користувацького графічного інтерфейсу

У UNIX-системах користувачі працюють через інтерфейс командного рядка (CLI), графічний інтерфейс користувача (GUI), або через елементи управління відповідних апаратних засобів. Настільні системи, як правило, мають графічний користувацький інтерфейс, в якому командний рядок доступний через вікно емулятора терміналу або в окремій віртуальній консолі.

Більшість низькорівневих компонентів UNIX, включаючи користувацькі компоненти GNU, використовують виключно командний рядок, який особливо добре підходить для автоматизації повторюваних або відкладених завдань, а також дає дуже простий механізм взаємодії між процесами. Програма графічного емулятора терміналу часто використовується для доступу до командного рядка з робочого столу Лінукс. Лінукс-системи зазвичай реалізують інтерфейс командного рядка за допомогою оболонки операційної системи, яка також є традиційним способом взаємодії з системою Unix. Дистрибутиви, спеціально розроблені для серверів, можуть використовувати командний рядок в якості єдиного інтерфейсу.

На настільних системах найбільшою популярністю користуються інтерфейси, засновані на таких середовищах робочого столу як KDE Plasma Desktop, GNOME і Xfce, хоча також існує цілий ряд інших користувальницьких інтерфейсів. Найпопулярніші інтерфейси засновані на X Window System (часто просто «X» або «ікси»). «X» надає прозорості мережі і дозволяє графічним утилітам, які працюють на одному комп'ютері, відображатися на іншому комп'ютері, на якому користувач може взаємодіяти з ними.

Інші графічні інтерфейси, такі як FVWM, Enlightenment і Window Maker, можуть бути класифіковані як прості менеджери вікон X Window System, які надають оточення робочого столу з мінімальною функціональністю. Віконний менеджер надає засоби для управління розміщенням і зовнішнім виглядом окремих вікон програм, а також взаємодіє з X Window System. Оточення робочого столу включає в себе віконні менеджери як частину стандартної установки: (Metacity для GNOME, KWin для KDE, Xfwm для Xfce з 2010 року), хоча користувач при бажанні може обрати й інший менеджер вікон.

Отже, графічний інтерфейс UNIX будується за модульниму принципом і його цілком можливо «зібрати» самостійно з окремих компонентів. Але для починаючого користувача цей шлях не найлегший. Цим шляхом іти не обов’язково, оскільки розроблені (і включені практично в усі дистрибутиви) так звані інтегровані графічні середовища. Найбільш відомими представниками таких середовищ є KDE і GNOME.

Основу інтегрованого графічного середовища KDE (K Desktop Enviroment) утворює розширена бібліотека графічних функцій Qt фірми Troll Tech. З використанням цієї бібліотеки побудований власний віконний менеджер kwm, файл-менеджер kfm, центр управління KDE (аналог панелі управління Windows) і безліч інших компонентів, аж до власного офісного пакета KOffice. Це не означає, що всі ці компоненти розробляються якоюсь однією фірмою. Просто різні й незалежні розроблювачі використовують єдиний підхід, єдину ідеологію створення і оформлення програмних продуктів. У результаті виходить функціонально повний пакет програм, у рамках якого можуть бути вирішені практично всі завдання управління комп'ютером і програмним середовищем.

До складу KDE включений файловий менеджер Konqueror, який надає унікальні можливості доступу до файлів. Крім того, що він дозволяє переглядати файли більшості відомих форматів на локальних дисках, він є й інтернет-браузером, за своїми можливостями цілком порівнянним з Internet Explorer.

Іншим графічним середовищем того ж класу, що й KDE, є пакет GNOME (GNU Network Object Model Environment), який розробляється в рамках проекту GNU, а отже, відноситься до класу вільно розповсюджуваного ПО (KDE донедавна не повністю відповідав цьому поняттю, тому що бібліотека Qt поширювалася не на умовах GPL; хоча зараз ситуація змінилася і KDE теж є вільно розповсюджуваним). GNOME будується на основі бібліотеки графічних функцій GTK+.

Існують й інші розробки інтегрованих графічних середовищ, які, однак, поки що не досягли того ступеня розвитку, як KDE або GNOME, наприклад, Xfce, dfm та інші.

Донедавна установка і настройка графічного інтерфейсу UNIX являла собою досить непросте завдання. Однак програми інсталяції останніх версій дистрибутивів Linux (наприклад, Red Hat Linux) уже цілком успішно з нею справляються, автоматично визначаючи тип монітора і відеоадаптера й вибираючи підходящу розподільчу здатність екрана.

Для нормальної організації роботи користувальницьких програм з графічними терміналами (якщо враховувати стандартні вимоги до графічного інтерфейсу) потрібна наявність базового програмного забезпечення, яке приховує апаратні особливості термінала, забезпечує створення вікон на екрані термінала, керування цими вікнами і роботу з ними з боку користувацької програми, дає можливість користувацькій програмі реагувати на події, які відбуваються у відповідному вікні (введення з клавіатури, рух курсору, натискання клавіш миші і т. д.). Такий базовий шар графічного програмного забезпечення прийнято називати віконною системою.

У світі ОС UNIX було декілька спроб створення віконних систем, і більшість з них успішно використовувалося практично (наприклад, віконна система NeWS компанії Sun Microsystems, інтерфейс якої грунтувався на використанні мови Postscript). Однак жодна з цих систем не виходила за межі відомчого використання, що, природно, різко обмежувало мобільність програм, які володіють графічним інтерфейсом.

Успіху вдалося домогтися групі молодих дослідників і програмістів з Масачусетського технологічного інституту, які створили віконну систему під короткою і гранично скромною назвою X. На сьогодні віконна система X є фактичним стандартом опорних засобів графічного інтерфейсу. Система X, додаткові бібліотеки, а також ряд готових інтерфейсних засобів поширюються безкоштовно (відносячись до категорії public domain). У той же час сьогодні саме віконна система X є базовим механізмом організації графічних інтерфейсів користувача в більшості UNIX-систем.

Віконна система X перемогла тому, що