Графічний інтерфейс. Засоби налаштування користувацького графічного інтерфейсу

На цих ідеях побудована й віконна система X. Оскільки ОС UNIX є інтерактивною операційною системою, то кожен працюючий у системі користувач взаємодіє із системою через термінал (робочу станцію) і, загалом кажучи, викликає програми, які будуть виконуватися на інших комп'ютерах локальної або територіально розподіленої мережі. Саме ці програми забезпечують інтерфейсну взаємодію з даним користувачем, тобто вони повинні мати можливість працювати з терміналом користувача незалежно від того, де вони виконуються. І для того, щоб можливості графічного інтерфейсу цих програм задовольняли загальним вимогам, потрібно, щоб програми могли не турбуватися про такі деталі, як багатовіконна організація екрана, поточне розташування вікон, керування мишею і т. д.

Віконна система X надає всі ці необхідні можливості. На боці користувальницького термінала перебуває сервер системи X, який забезпечує однакове керування графічним терміналом незалежно від його специфічних апаратних характеристик. В інших комп'ютерах мережі (які, фактично, є серверами з погляду організації обчислювального процесу) встановлені клієнтські частини системи X, які створюють враження у виконуваної програми, що вона взаємодіє з локальним терміналом, а насправді підтримують точно специфікований протокол взаємодій з сервером системи X.

Клієнтська і серверна частини віконної системи X, хоча в цілому відповідають ідеології архітектури «клієнт-сервер», володіють тією своєрідністю, що серверна частина системи перебуває поблизу користувача (тобто основного клієнта обчислювальної мережі), а клієнтська частина системи базується на потужних серверах мережі. Звичайно, система X має достатню гнучкість, щоб допустити розташування серверної й клієнтської частин системи в одному комп'ютері, у різних комп'ютерах однієї локальної мережі і віддалених комп'ютерів, які входять до складу територіально розподіленої мережі. Залежно від конфігурації системи X-сервер може обслуговувати один або декілька графічних екранів, клавіатуру й мишу, реально являючи собою процес, групу процесів або виділений комп'ютерний пристрій (X-термінал).

Для забезпечення необхідної гнучкості, взаємодії клієнтської і користувацької частин системи X по мірі можливостей не повинні були залежати від використовуваних мережевих середовищ передачі даних і мережевих протоколів. Звичайно, повна незалежність – це теоретично недосяжна мета, але що стосується системи X, то вона дійсно вміє працювати в більшості розповсюджених мережевих середовищ (у тому числі, природно, у стандартних для ОС UNIX мережах, заснованих на протоколах TCP/IP).

Основою взаємодії між клієнтом і сервером віконної системи X є так званий X-протокол, який є точною специфікацією допустимих запитів від клієнта до сервера і пвідповідей сервера до клієнта. Як вказується в документації віконної системи X, Х-протокол володіє наступними привабливими якостями:

1. При використанні цього протоколу обробка взаємодій клієнта і сервера ведеться одноманітно, незалежно від того, заснована вона на внутрішніх механізмах IPC чи на реальних мережних обмінах; це дозволяє домогтися прозорості мережевого середовища як з погляду кінцевого користувача, так і з погляду розроблювача прикладних програм.

2. За рахунок наявності суворої і незалежної від оточення специфікації X-протокол може бути реалізований на різних мовах у різних операційних середовищах.

3. X-протокол може бути реалізований на основі будь-якого надійно підтримуваного потоку байтів (забезпечуваного внутрішніми механізмами IPC або зовнішніми мережевими механізмами) ; багато прикладних механізмів є стандартними і реалізовані в більшості архітектур.

4. Для більшості (хоча й не для всіх) додатків X-протокол не породжує істотних затримок при роботі з графічними терміналами. Звичайно затримки викликаються тимчасовими потребами самих терміналів, а не затратами на протокольні взаємодії клієнта й сервера.

Одним з клієнтів віконної системи є так званий «віконний менеджер» (window manager). Це спеціально виділений клієнт віконної системи, який володіє повноваженнями на управління розташуванням вікон на екрані термінала. Деякі з можливостей X-протоколу (пов'язані, наприклад, з переміщенням вікон) доступні тільки клієнтам з повноваженнями віконного менеджера. У всім іншому віконний менеджер є звичайним клієнтом.

Зрозуміло, що теоретично будь-яка прикладна програма, якій потрібно взаємодіяти з X-сервером, могла б працювати з ним, обмінюючись повідомленнями відповідно до X-протоколу. Однак, звичайно ж, це незручно. Для виконання будь-якої, найпростішої дії з терміналом клієнтові потрібно обмінятися декількома повідомленнями з X-сервером, причому для найпоширеніших дій послідовність таких повідомлень визначена.

Бібліотека Сі-функцій, яка поставляється разом з віконною системою X і полегшує взаємодію Сі-програми з X-сервером відповідно до X-протоколу, називається XLib. Сам X-протокол досить компактний, оскільки в ньому специфіковані дрібні повідомлення, які, як правило, можна реально використати тільки в деяких комбінаціях. XLib – це вже досить велика бібліотека, кожна функція бібліотеки XLib заснована на використанні декількох протокольних повідомлень (а після цього загальна кількість функцій XLib визначається законами комбінаторики). Разом з тим, XLib – це всього-на-всього інтерфейсна бібліотека над X-протоколом. Якщо не підніматися над рівнем XLib, то для створення будь-якого графічного об'єкта або сценарію графічного протоколу в кожній прикладній програмі доводиться повторювати приблизно однакові послідовності викликів функцій XLib.

Рівнем, який дозволяє використовувати раніше створені графічні образи інтерфейсів, є бібліотека Xt (X Toolkit) Intrinsics. Ця бібліотека служить для створення і використання вже існуючих елементів користувацького інтерфейсу, так званих віджетів (widgets). Віджет – це параметрична заготовка частини користувацького інтерфейсу (кнопка, частина меню, піктограма і т. д.), яка прив'язується до вікна екрана термінала. Бібліотека Xt Intrinsics виконана в об’єктно-орієнтиваному стилі, так що кожен віджет являє собою клас, який може використовуватися для породження нових класів, які представляють собою комбіновані віджети і т. д.

За своїми ідеях Xt Intrinsics є потужним засобом розробки користувацьких графічних інтерфейсів. Однак ця бібліотека розроблялася в MIT і в основному була дослідницьким прототипом. Хоча кілька компаній представили в public domain власні набори віджетів, однак їх загальна кількість виявляється недостатньою для швидкого і якісного виробництва графічних користувацьких інтерфейсів. Це дозволило зайняти лідируюче положення на комерційному ринку інструментальному пакету консорціуму Open Software Foundation (OSF) Motif.

 

 

Азаров О. Д. Основи роботи та адміністрування мережних операційних систем: Навч. посіб. для студ. спец. «Комп'ютер. системи та мережі» ден. та заоч. форми навч. / О. Д. Азаров, С. М. Захарченко, Є. В. Яремчук, В. М. Дубінін; Вінниц. держ. техн. ун-т. – Вінниця, 2001. – 145 с.

Антонюк М. И. Unix. Администрирование. Файловая система / М. И. Антонюк, Я. М. Антонюк. – К. : Академпериодика, 2004. – 102 с.

Рамський Ю. С. Адміністрування комп'ютерних мереж і систем: навч. посіб. / Ю. С. Рамський, В. П. Олексюк, А. В. Балик. – Т. : Навч. кн. – Богдан, 2010. – 195 с.

Хорвиц Д. Unix-системы. От проектирования до сопротивления: Пер. с англ. / Хорвиц Джеф. – К. ; М. ; СПб. : Торг. -издат. дом DiaSoft, 2004. – 589 с.

Чернишенко С. В. Операційна система UNIX та принципи роботи з відкри-тим програмним забезпеченням: навч. посіб. для студ. ВНЗ / С. В. Чернишен-ко, М. М. Ясько, В. С. Чернишенко. – Хмельницький: ХНУ, 2012. – 159 с.

Шеховцов В. А. Операційні системи: підруч. для студ. / В. А. Шеховцов. – К. : Вид. група BHV, 2008. – 576 с.