Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Грані виміру необхідності втручання держави у приватне й сімейне життя на прикладі рішень європейського суду з прав людини

Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
11
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Грані виміру необхідності втручання держави у приватне й сімейне життя на прикладі рішень європейського суду з прав людини
 
КЛІМ С. І.,
кандидат юридичних наук, доцент кафедри міжнародного права та порівняльного правознавства
(Міжнародний гуманітарний університет)
 
Стаття присвячена визначенню граничних аспектів необхідності втручання держави в сімейне життя людини в демократичному суспільстві. Виокремлено процесуальні дії, які забезпечують справедливість винесеного судового рішення про позбавлення батьківських прав, і надано характеристику доречності й достатності мотивів для винесення такого рішення.
Ключові слова: Європейський суд з прав людини, Конвенція про захист прав та основоположних свобод, позбавлення батьківських прав, відібрання дитини, справедливий розгляд справи.
 
ВСТУП
 
Аналітичні дані статистики свідчать про те, що частка справ про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав і справи про позбавлення батьківських прав у структурі справ позовного провадження, які виникають із сімейних правовідносин, становить 5, 5%. У більшості випадків позовні вимоги, заявлені позивачами у справах про позбавлення батьківських прав, судами задовольняються: так, у середньому за рік у країні місцеві суди задовольнили позовні вимоги в понад 16 тис. справ із порушених 17 тисяч, тобто у 92, 5% від тих, що розглянуті з ухваленням рішення1.
Такий стан речей вимагає чіткого визначення імпліцитних процедурних правил, яких зобов’язані дотримуватись суди під час розгляду й вирішення справ про позбавлення батьківських прав, оскільки наявна практика є незадовільною, про що вже акцентував у Постанові Верховний Суд України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 р. № 3.
Постановка завдання. «Силою авторитету» в цьому контексті володіє Європейський суд з прав людини, який у свої рішеннях роз’яснює допустимі межі втручання держави у приватне та сімейне життя людини й обов’язкові процесуальні дії щодо встановлення факту необхідності відібрання дитини й позбавлення батьківських прав осіб, тлумачачи ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, тому метою дослідження є виокремлення шляхом аналізу рішень Страсбурзького суду процедурних правил, які є імперативними для доведення доцільності та допустимості ухвалення судового рішення про позбавлення дитини батьківського піклування.
Результати дослідження. Діяльність Європейського суду з прав людини та місце його рішень у системі національного законодавства становила предмет численних досліджень як юрис- тів-міжнародників, так і фахівців у галузях національного законодавства, зокрема Т. Анцупова, В. Буткевич, Е. Бредлі, М. Дженіс, Р. Кей, О. Вишняков, С. Кравчук, В. Маляренко, Ю. Михайличенко, В. Лутковська, П. Павлюк та інші у своїх роботах висвітили різноаспектні проблеми функціонування цього міжнародного інституційного механізму захисту прав людини та його вплив на формування внутрішньонаціональної системи права. Але питома вага наявних наукових робіт не зняла з порядку денного питання про впровадження розуміння Європейського суду з прав людини категорій «небезпека для дитини», «виправданість відібрання дитини від батьків», «необхідність втручання в сімейне життя в демократичному суспільстві» у правозастосовчий процес національних судових інстанцій, вирішення якого, по-перше, надасть додаткові гарантії захисту прав дитини, по-друге, дасть змогу зменшити кількість скарг проти України й, відповідно, суми сатисфакції з державного бюджету.
Рішення Європейського суду з прав людини ґрунтуються на нормах національного законодавства та нормах міжнародних нормативних актів. Серед національних нормативно-правових актів згадуються ст. ст. 32, 51 Конституції України (ст. 32 «Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України»; ст. 51 «Сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою»), ст. ст. 163-170 Сімейного кодексу України, ст. ст. 111, 112, 114 Закону України «Про охорону дитинства».
Першочергове місце серед міжнародних договорів посідає Конвенція ООН про права дитини, відповідно до преамбули якої дитині для повного й гармонійного розвитку необхідно зростати в сімейному оточенні. Згідно зі ст. 9 Конвенції, держави-сторони дбають про те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їхньому бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи за судовим рішенням визначають, відповідно до застосовного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в інтересах дитини. Вирішення такого питання може бути необхідним у тому чи іншому випадку, коли, наприклад, батьки жорстоко поводяться з дитиною чи не піклуються про неї. При цьому всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у вирішенні такого питання та викладати свою позицію [1].
У додатку до Рекомендації Комітету міністрів, прийнятої 16 березня 2005 р., перелічено основні принципи забезпечення прав дітей, які передбачають таке:
  • «... сім’я є природним середовищем для розвитку й забезпечення добробуту дитини, головну відповідальність за виховання та розвиток дитини покладено на батьків;
  • наскільки це можливо, мають вживатися профілактичні заходи щодо підтримки дітей і сімей з урахуванням їхніх особливих потреб;
  • установлення опіки над дитиною має залишатися винятком, і головною метою такого заходу є захист інтересів дитини... « [2].
Саме в контексті зазначених норм Європейський суд з прав людини інтерпретує ст. 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод, яка проголошує, що кожен має право на повагу до свого сімейного життя. Органи державної влади не можуть утручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах
Фото Капча