Гром В.М. Історія української культури. Навчальний посібник для студентів дистанційної та заочної форми навчання всіх спеціальностей НУВГП. Рівне, 2011.

Особливістю пам'яток архітектури й образотворчого мистецтва є те, що в них формувався український стиль. Він характерний для архітектурних споруд Західної України, де ренесансний стиль поєднувався з українським народним стилем, який був перенесений з дерев'яного у кам'яне будівництво. Цей стиль яскраво виявився у будівництві храмів і замків.

Церковне будівництво України вирізнялося архітектурними забудовами – "зрубними храмами" – трибанні та п'ятибанні церкви (XV–XVI ст.). Вони на землях України майже не збереглися. Виняток становлять церкви Св. Духа у с. Потеличі (1555 р.) та Св. Миколая у Чернівцях (1607 p.).

Кам'яна архітектура відображала ренесансні віяння, а від середини XVII ст. – риси бароко. У цей період в Україні існували дві архітектурно-будівельні школи: галицька та волинська.

У першій половині XVII ст. замість стінових замків почали зводити бастіони з розкішними магнатськими палацами. Замки з бастіонами будувалися у формі квадрата (м. Золочів, м. Підбірці) або у формі п'ятикутника (м. Броди).

У храмовому будівництві з'явилися нові тенденції – споруди урочистого стилю. Наприклад, у Холмі були збудовані вежоподібні церкви Івана Предтечі, Кузьми та Дем'яна, які за оригінальністю не поступаються давнім шедеврам мистецтва. До кам'яних споруд цього періоду необхідно віднести церкви св. Онуфрія у Львові (XV ст.) та св. Ів. Предтечі (XVI ст.) у Кам'янці-Подільському.

Церковне та світське будівництво зазнало сильних впливів ренесансного стилю, який поширився в Україну із Венеції та італійської частини Швейцарії.

Поступово віяння Ренесансу переходили і в міську архітектуру, як культову, так і цивільну. Цьому сприяли як жваві торгівельні стосунки українських міст, особливо Львова, з містами Італії, Польщі, Німеччини, так і навчання молоді в університетах Європи, де вони сприймали не лише ренесансні ідеї, але й мистецькі уподобання; запрошення іноземних майстрів до українських міст.

У Львові найбільший розквіт Ренесансу припадає на 70–90-ті роки XVI ст. До найстаріших забудівель "золотого віку" львівського архітектурного Ренесансу належать будинки на площі Ринок – "Чорна кам'яниця" (1588–1589 pp., архітектури П.Барбон, П.Римлянин, П.Красовський) та будинок Флорентійського різьбяра Бандінеллі, який 1627 р. заснував у Львові першу пошту.

Загалом в архітектурі Львова ІІ пол.XVI – першій половині XVII ст. простежуються дві тенденції. Одна, представлена в будинках патриціату, католицьких храмах, каплицях – наслідувала форми і традиції європейського Ренесансу. Друга, представлена в православних храмах, представляла синтез давньоруських та ренесансних архітектурних форм. Саме ця друга тенденція започаткувала виникнення нового, суто українського, стилю, який гармонійно поєднує традиції української архітектури з досягненнями європейської. Слід додати, що й у скульптурному декорі, формах палаців і католицьких храмів все–таки відчувається вплив традицій як української орнаментики, так і архітектурних форм.

Найвизначнішим досягненням українського Ренесансу у Львові є церковні споруди. Це, наприклад, тридільна і трикупольна церква Св. Успіння Богородиці (1591–1630 pp., архітектори – П.Римлянин, В.Капінос, А.Прихильний).

Успенська церква – архітектурний ансамбль, що складається із трьох частин: вежа Корнякта, каплиця Трьох Святителів і власне самої церкви. Каплицю побудував архітектор А.Підлісний із кам'яних квадратних плит у 1578–1591 рр. Вона має чудовий портал зі звіринним і рослинним орнаментом. Вежа побудована на кошти члена Львівського братства, грецького купця К.Корнякта архітекторами П.Барбоном і П.Римлянином.

Для архітектури України характерним є багатий скульптурний декор будівель. Особливою пишністю скульптурного декору вражає каплиця Боїмів біля кафедрального собору у Львові (архітектор А.Бемер, скульптори Я.Пфістер, А.Бемер). Суто ренесансною ясністю та стриманістю відрізняються барельєфи на зовнішній стіні каплиці Кампіанів (архітектор П.Римлянин), де у зображеннях апостолів Петра і Павла, а також євангелистів підкреслено портретність облич, побутовість деталей. Євангеліст Лука зображений з лікарськими інструментами (за переказами, він був лікарем), персонажі «Страстей Христа» вбрані в одяг львівських міщан XVI ст. Митці немов сприймають релігійні сюжети і образи через призму сьогодення, утверджуючи цінність реального буття.

Ще виразніше гуманістичні ідеї Відродження проявляються в багаточисельній надгробній скульптурі. На відміну від готичних, ренесансні надгробки зображували людину не в стані смерті, а в стані сну, прагнули донести до нащадків не лише зовнішні риси, але й характер, особистість людини. Пам’ятники мали прославляти, увічнювати чесноти померлих, гідність, неповторність людини. Героїзуючі моменти домінують в надгробку Жолкевських в Жовкві (скульптор В.Зичливий). Батько та його син Ян зображені на повний зріст, в лицарських латах, з мечами в руках, як лицарі, що завжди готові до бою. В образі Станіслава Жолкевського, видатного полководця, який загинув у бою з турками, скульптор виділяє поважність, мудрість, внутрішню силу. У статуї ж сина втілює ідеал молодого безстрашного воїна.

Серед кращих – надгробок Ганни Синявської, що померла під час пологів у дуже молодому віці. Все в ній – і грація, і чарівність форм – підпорядковане виявленню ідеалу фізичної краси, що разом з глибокими духовними почуттями творять цілком по-ренесансному гармонійний образ.

Гуманістичні ідеї епохи Ренесансу мали вплив і на розвиток образотворчого мистецтва, що характеризувалося монументальністю, витонченістю колориту, гармонією пропорцій, яскравістю малюнка, високою професійністю виконання. В образотворчому мистецтві поступово утверджувався реалістичний напрям, особливістю якого є віра в людину, життя. Релігійні образи на полотнах художників поступово