Гроші як соціокультурний феномен у вимірах практичної філософії

У процесі еволюції грошей ми виділили такі етапи:

•Виникнення та розвиток ненасильницьких форм обміну діяльністю та її результатами між людьми: 1) дарування; 2) перетворення однобічного акту дарування на двобічний (виникає новий смисл людських стосунків, заснованих не на кровній спорідненості або насильстві, а на господарському партнерстві); 3) виділення конкретних пар продуктів, що підлягають обміну (осмислення еквівалентного характеру обміну); 4) поява місцевих натуральних грошей (єдиного для даної культури символу-еквівалента, з яким співміряється значущість будь-якого товару).

• Поява монетних грошей як граничного рівня репрезентації організованої суспільної волі у сфері обміну товарів, завершується процес “розходження” значення окремого товару та значення універсального еквіваленту всіх товарів, утвердження самостійного буття соціального символу, який не має (як правило) іншого застосування, ніж представництво соціальних значень інших речей. 

•Виникнення банкнот, зроблених з паперу, але розмінних на золото – фізичне відділення у просторі і часі знаку – паперу, засвідченого певним законним чином – від його значення, тобто золотого забезпечення. 

•Кінець світової валютної системи, заснованої на золоті, відмова від золотого забезпечення паперових грошей і перехід до забезпечення соціального – довіри до здатності держави контролювати стихію ринкових процесів. 

•Поява електронних грошей та кредитних карток. Гроші втрачають предметно-чуттєву форму, перетворюються в інформацію в чистому вигляді, як упорядкована знакова система, призначення якої – задавати алгоритм, порядок, матрицю функціонування метасистеми економічного життя. Інформація перетворюється у субстанційну основу сучасної економічної дійсності.

В якості медіума ринкових відносин гроші постали як “замінник” природної мови у функціонально стандартизованих діях обміну товарів та послуг. Вихідним принципом філософії комунікації є положення про те, що мова – це субстанція, яка скріплює суспільство в певне органічне ціле. Гроші за самою своєю суттю є “спільним знаменником”, механізмом повсякчасного, повсюдного, універсального ототожнення смислів речей у спілкуванні людей, у такій якості вони постають як засіб для досягнення порозуміння, причому в незрівнянно ширших масштабах, ніж це мало місце у безгрошовому соціумі. У такому разі культурну функцію грошей можна інтерпретувати з позицій принципу лінґвального кодування: мова створює матрицю сприйняття людиною її життєвого світу. У сучасному суспільстві простежується тенденція до перетворення грошей у метамову універсального спілкування необмеженої комунікативної спільноти. “Мова грошей” вносить корективи в усі процеси соціальної комунікації та інтерпретацію усіх інших смислів. Саморегуляцію і начебто “власний” вибір людиною смислів, якими вона керується, можна визнати реальністю хіба лише як власний вибір мови спілкування. Людина, яка орієнтується здебільшого на грошові коди, сприймає і реалізує в усіх сферах життя (а не лише в економічній) ринкові моделі, а саме моделі інструментальної, цілераціональної поведінки.

“Мова грошей”, після того, як люди її винайшли й освоїли, змінила їх світосприйняття, створила нову культуру, докорінно відмінну від культури “безгрошового” соціуму. Поява монетних грошей збігається з історичною добою, означеною К. Ясперсом як “осьовий час”, починаючи від якого людина почала ставати такою, яка вона є донині. Правомірно стверджувати, що існує певний причиново-наслідковий зв’язок між ринковим устроєм грецької держави, що розвинувся завдяки винайденню монетних грошей, і світоглядним поворотом, який утвердив раціональність як основу ставлення людини до світу. Огляд історичних подій, якими було позначене, з одного боку, економічне, а, з другого боку, духовне життя Європи, дає можливість побачити кореляцію між розвитком товарно-грошового обігу та утвердженням раціоналістичних засад у європейській культурі. Періоди спаду і стагнації ринкової активності співпадають у часі з домінуванням ірраціоналістичних течій у духовній культурі, тоді як активізація процесів у товарно-грошовій сфері збігається зі зростанням інтересу до можливостей розуму та наукового пізнання. 

Доба модерну, типовою ознакою якої є прагматично-діловий підхід до світу, протиставила ірраціональному прагненню до збагачення, яке було притаманне людям в усі епохи, механізм, що раціонально регламентує це ірраціональне прагнення – точний розрахунок. Гроші стають головною умовою й інструментом досягнення раціональності. Унаслідок проаналізованого М. Вебером історичного процесу утвердився сучасний нам тип цілераціональної підприємницької діяльності, в якій гроші стали втіленням формальної раціональності, замкненої на цілях, що не виходять поза межі економічної вигоди.

У постмодерну добу “нове”, “інформаційне”, “знаннєве” суспільство витворюється на ринковій основі, в ринковій системі координат, у якій гроші – тепер уже електронні, мають силу, небачену в попередній історії. Кожен із попередніх типів грошей створив свою власну культуру. Тепер ера електронних грошей і “віртуальної економіки” ведуть до так само радикальних змін, до своєї власної версії цивілізації. 

У Розділі 4 “Онтологічний вимір: системна колонізація життєвого світу” розглянуто спосіб, яким гроші вписуються у структуру взаємостосунків людини зі світом. Новизна підходу випливає із застосування до природи грошей категоріальної структури комунікативної філософії, що виражає опозицію “життєвого світу” та “системи”. Провідний напрям утвердження грошових кодів у людських стосунках – це роз’єднання суспільства на життєвий світ та систему. Виникнувши у комунікативних контекстах життєвого світу, гроші поступово відділилися від них і разом з політичною владою утворили самостійні коди, які стали інструментами системної колонізації життєвого світу. У модерну добу система тоталізується, а контексти життєвого світу відсуваються на задній план і маргіналізуються. Чим вища складність суспільства, тим інтенсивніше іде процес відсторонення системи від життєвого світу, внаслідок чого відбувається вивільнення політичної та економічної сфер від нормативних приписів, підпорядкування їх виключно прагматичному розрахункові. Зрештою система починає дезінтегруючим чином впливати