Гроші як соціокультурний феномен у вимірах практичної філософії

В Україні існують специфічні особливості фінансової поведінки, пов’язані з процесами соціально-економічної трансформації: гедоністичний ухил виявляється і сприймається різкіше; диференціація матеріального стану населення перейшла припустимі межі; паралельно зі стратегією мінімалізованого виживання формуються нові стереотипи престижного споживання. Тривалий час увага “пересічного” громадянина концентрується на грошах в силу їх відсутності або недостатності, тому стосовно вітчизняних умов є сенс говорити не про зниження, а про перебільшення значущості грошей у суспільній свідомості. 

Наростаюча у постмодерну добу експансія грошових відносин у моральну сферу призводить до того, що намагання філософського обґрунтування етики ніколи ще не були такими важкими і навіть безнадійними, як у сучасну епоху. Недаремно представники комунікативної філософії стверджують, що кризова ситуація, в якій перебуває сьогодні людство – це етична проблема, а саме проблема створення макроетики за умов експансії інструментальної цілераціональності. Складність полягає в тому, що обґрунтування основоположних моральних цінностей та норм не може бути здійснене за класичною моделлю – лише за допомогою соціальних імперативів, до яких належать традиції. Засади нової етики мають бути витворені не всупереч раціональності – їх має створити сам розум. На погляд комунікативної філософії, обґрунтувати етику раціональним шляхом можливо за умов інтерпретації сфери моральної практики як міжсуб’єктного спілкування на противагу редукції людських дій до технічних чи стратегічних вимірів. У такому разі моральний обов’язок людини виникає із взаємних вимог відповідальності людей одне перед одним у межах комунікативної спільноти. Грошові відносини, які самою своєю суттю “вписані” в систему комунікативних практик, за певних соціальних умов можуть стати об’єктом таких взаємних вимог відповідальності. Існує також і зворотна залежність: гроші, матеріальна забезпеченість, добробут, до яких ми прагнемо, виявилися обумовленими не лише економічно, але й культурно. Умовою успішного ринкового реформування в Україні є розвиток культурних засад, на основі яких ринкові механізми не підпорядковують собі екзистенційні основи людського буття, а, не змінюючи своєї природи, можуть бути органічно вписані в соціальні контексти.

У Розділі 7 “Соціальний вимір: стихія грошей та організована воля громадянського суспільства” обґрунтований висновок, що сучасне суспільство у своєму розвитку підійшло до рубежу, коли воно мусить виробити більш універсальні механізми соціального контролю та регуляції функціонування грошей. Ці механізми мають нести у собі потенціал, здатний поставити всеосяжний вплив грошей на суспільні процеси під контроль соціуму. У розділі простежено, як проблема взаємодії державних та ринкових механізмів поступово переходила з рівня політичної економії на рівень філософського осмислення питання: наскільки правомірне ототожнення докорінних потреб соціуму і цілей, які переслідує держава, формуючи свою фінансову політику? 

Феномен перехідних економік, що утворилися після краху світового соціалізму, загострив проблеми економічної ролі держави, шляхів, форм, масштабів приватизації, позаяк заходи з роздержавлення у багатьох випадках не дали очікуваних результатів, а запущені ними ринкові механізми зробили гроші небезпечною соціальною стихією. У соціальному знанні відповідно визрівала засторога як проти стихії лібералізованої ринкової економіки, так і проти патерналізму держави загального добробуту, в якій роль громадянина переплітається з приватною роллю клієнта державної бюрократії, що по суті суперечить ролі громадянина держави.

Неухильне зростання маси грошей, якими держава розпоряджається від імені та в інтересах своїх громадян – це об’єктивна закономірність у житті сучасного суспільства. Проте співвідношення між “невидимою рукою” ринку та “видимою рукою” бюджетного процесу, як це слушно відзначає Р. Масгрейв, окрім багатьох інших чинників, у першу чергу залежить від філософії суспільства. Існує реальна соціальна потреба у визначенні засобами філософського знання смисложиттєвих орієнтирів для діяльності держави із задоволення потреби громадян у суспільних благах. Щоб усунути антагонізм абстрактного протистояння між системною раціональністю державних та ринкових механізмів і нормативними контекстами соціуму, потрібно шукати джерела легітимності загальної волі не у волевиявленні “усуспільнених приватних осіб”, а в самому процесі формування легітимного рішення громади. Межові засади економічних процесів лежать не в економічній політиці держави, а в механізмах прийняття владних рішень щодо економічних проблем: прийняття рішень щодо виробництва і розподілу суспільних благ, яке здійснюється через систему політичних інститутів, має носити неринковий характер. Реальною основою для цього, на нашу думку, можуть бути механізми “деліберативної демократії”: центр ваги формування громадської думки й волі переноситься з моральної позиції окремих громадян на процес дискурсивної реалізації нормативних вимог учасників обговорення. 

В економічному знанні проблему: наскільки співпадають кардинальні інтереси суспільства і державної влади – найбільш чітко поставлено у теорії суспільного вибору Дж. Б’юкенена. Принципова новизна його підходу – розуміння політичних механізмів як варіанту товарного ринку, коли політична діяльність у прихованій формі стає сферою одержання прибутку, хоча він і має неявний, корупційний характер. Суть поняття “суспільний вибір” полягає в тому, що прийняття рішень щодо виробництва і розподілу суспільних благ, яке