Грузинські місця пам'яті Одеси та інших місцевостей Південної України: виникнення, історія, легенда

Скульптурна група: тримаючись за руки, стоять поруч українець і грузин, з медаллю-зіркою «Героїв соціалістичної праці» на грудях в обох. Автор скульптурної групи – заслужений діяч мистецтв Грузинської РСР С. Урушадзе. Путівник по Генічеську 1964 р. видання так описував цей пам’ятник: «На вулиці Махарадзе, біля входу в сквер, встановлена чудова скульптура; Напівобнявши стоять українець і грузин, руки їх злилися в міцному потиску. Цей пам’ятник- подарунок грузинських друзів. Символ дружби трудящих двох районів – Генічеського району Української РСР і Махарадзевського району Грузинської РСР. Більше двадцяти п’яти років тому уклали вони договір про соціалістичне змагання. Щорічно делегації генічан їдуть до Грузії, а гості з Махарадзе відвідують Гені- чеськ, щоб підбити підсумки змагання, поділитися досвідом... «. Хоч і виконаний за канонами соцреалізму, пам’ятник, викликає позитивне враження своїм символізмом, зрозумілою образністю і виразністю.

Процес називання вулиць іменами жителів південноукраїнських міст, що залишили реальний слід в їхній історії, веде свій початок з ХІХ ст. Так, ім’я градоначальника Керчі у 1833 – 1850 рр. З. С. Херхеулідзе було увічнено у назві Керченської вулиці. Вулиця змінила свою назву спочатку на «Соляну слобідку», потім стала носити ім’я П. Л. Войкова, а у 1959 р. була названа на честь художника-мариніста І. К. Айвазовского. На початку 2003 р. на вулиці Айва- зовського встановлено меморіальну дошку в пам’ять про те, що спочатку і досить тривалий час вона називалася Херхеулідзевською. Серед городян виникла ініціатива установити на цій вулиці пам’ятник градоначальнику. Першою зробила внесок у фонд будівництва пам’ятника своєму знаменитому прапрадіду Т. А. Глонти. Але відомостей про успішне завершення проекту у нас немає.

У новітній історії першими були відзначені в назвах вулиць герої Другої світової війни, учасники боїв за південноукраїнські міста і підпілля. У Сімферополі ім’ям Зої Рухадзе назвали вулицю і школу. З ветеранів війни такої честі в Херсоні удостоївся Георгій Давидович Шенгелія (1908- 1981). До кінця листопада 1943 р. бійці батальйону майора Г. Шенгелія зайняли райцентр Херсонської області селище Гола Пристань і вийшли південніше міста Херсон. Лінія фронту по Дніпру в цьому районі стабілізувалася до березня 1944 р. Г. Шенгелія придумав план подвійного форсування Дніпра – відволікаючий і основний. У ніч на 13 березня 1944 р. одна із стрілецьких рот батальйону приступила до демонстраційного форсування Дніпра прямо навпроти Херсону. Але бійці роти перевиконали завдання – вони захопили острів Мало-Потьом- кінський, на західному березі хутір П’ятихатки і увірвалися на околицю Херсону. З іншим складом батальйону Г. Шенгелія форсував Дніпро південніше Херсона в районі сіл Кузьменко та Глинище. Г. Шенгелія особисто повів своїх бійців вглиб ворожої оборони, вибив супротивника з укріпленого рубежу, забезпечивши переправу іншим підрозділам полку. 28 березня 1944 р. батальйон майора Г. Шенгелія брав участь у боях на південних околицях Миколаєва, у складі 5-ї ударної армії з боями дійшов до Одеси, беручи участь у вуличних боях. За мужність і героїзм, проявлені під час боїв за визволення Півдня України, Г. Шенгелія 3 червня 1944 р. присвоєно звання Героя Радянського Союзу. 1967 р. йому було присвоєно звання «Почесний громадянин міста Херсон».

Правда, нових «грузинських вулиць» довелося чекати довго. У квітні 2001 р. сесія Іллічівської міськради прийняла рішення увічнити пам’ять першого начальника Іллічівського морського порту В. Хантадзе, присвоївши його ім’я вулиці міста, що раніше називалась Будівельна. У лютому 2013 р. за рішенням Одеської міськради провулок Цегельний в Приморському районі був перейменований у провулок Каркашадзе на честь заслуженого будівельника України Гіві Каркашадзе.

Найбільш очевидним місцем пам’яті є некрополі і часто встановлені на них пам’ятники. Ці грузинські місця пам’яті майже не збереглися, хоча ХІХ і особливо початок ХХ ст. дали приклади не тільки існування таких місць, а й прагнення грузинів надати їм символічне, націєтворче значення. Відомо, що на надмогильному пам’ятнику З. Херхеулідзе в Керчі було накреслено «Незабутній для Керчі». Конкретних відомостей про долю цього пам’ятника немає, але зрозуміло, що він був знищений в числі інших при знесенні старого цвинтаря в Сімферополі в радянський період. На І-у кладовищі Одеси був похований у 1862 р. «звільнений від турецького невільництва син убитоготурками жителя Озургетського повіту» Максим Абрамович Ломадзе (помер 13 березня 1862 р. на 13 році житття) [2]. Могила існувала до ліквідації кладовища у 1930-х рр.

Після смерті одеського хіміка А. Клдіашвілі, загиблого в Одесі у 1905 р. від рук російських чорносотенців, професори, викладачі та студенти Новоросійського університету прийняли безпрецендентне рішення поховати героя у дворі університету, але на прохання матері тіло упокоїли у рідній землі. 12 листопада 1905 р. члени академічного союзу Новоросійського університету запропонували Раді професорів увічнити пам’ять А. Клдіашвілі та інших убитих під час погрому студентів. Зокрема, його колишні колеги пропонували встановити пам’ятник-бюст

А. Клдіашвілі у дворі університету біля хімічної лабораторії [3].

Після смерті іншго хіміка, професора Новоросійського університету В. М. Петріашвілі до Товариства поширення освіти серед грузинів надійшли пожертви на заснування школи ім. В. Петріашвілі або інше увічнення його пам’яті: від П. Меликишвили та Я. Бардаха – 100 руб., А. Медведєва – 25, Н. Зелінського – 50,