Грузинські місця пам'яті Одеси та інших місцевостей Південної України: виникнення, історія, легенда

В інших місцях братських поховань грузини окремо не виділені. Однак, це не означає, що ці місця не користувалися увагою як місця пам’яті грузинів. Перш за все, мається на увазі меморіал героям Аджимушкайських каменоломень в Керчі, захисникам Керчі. У 1982 р. з ініціативи Е. Шеварднадзе була створена спеціальна наукова група з вивчення подій у Керчі та в Аджи- мушкаї 1942 р. Рештки воїна для Могили Невідомого солдата, спорудженої в Тбілісі, були взяті з Аджимушкайских каменоломень. В кінці 2012 р. в Тбілісі показали документальний фільм про грузинів, які загинули в Керчі [9].

Найбільш увічненою для пам’яті нащадків є замучена нацистами підпільниця Зоя Рухадзе. їй споруджені пам’ятники в Сімферополі та Тбілісі, присвячені п’єса і поема, про подвиги двох Зой – Космодем’янської та Рухадзе – нагадують їх космічні «двійники» – дві зірки, імена яких – ЗОЯ-1 і ЗОЯ-2 затверджені міжнародним планетним центром. 1970 р. в Сімферополі кіностудія «Грузія-фільм» зняла фільм про Зою Рухадзе «Дівчина з камери № 25» (автори сценарію Г. Сіверський та Р. Ебралідзе, режисер – Д. Ронделі). Такий рівень увічнення і прославлення є наслідком радянської пропаганди, прагненням створити аналог Зої Космодем’янської, який, як уже відомо, не позбавлений проблемних місць.

Новою формою поминання загиблих воїнів Другої світової війни стало спорудження церкви Св. Ніно в Керчі, спеціально приурочене до 9 травня і присвячене пам’яті полеглих. Грузинські меморіали Другої світової війни є місцем паломництва грузинських делегацій [10]. Братську могилу в Керчі, де похований його батько, відвідував Вахтанг Кікабідзе. Особливоурочистим і багатолюдним було зібрання у 2002 р. в Глазьєвці, в якому взяв участь посол Грузії в Україні Г. Катамадзе. В той же час, в Грузії є пам’ятники – своєрідна перекличка пам’яті з південноукраїнськими містами і селами: на честь дружби і братерства українського і грузинського народів у с. Шрома споруджено пам’ятник, на якому зображені грузинська мати Мелінка Мжаванадзе і поранений воїн-украї- нець Василь Лаврентьєв з с. Рівного Херсонської області. У пресі непоодинокими були повідомлення про вандалізм по відношенню до місцевих грузинських пам’ятників і могил [11].

У ніч на 28 квітня 1944 р. в районі Севастополя командир торпедного катера Олександр Георгійович Кананадзе (1916-1999) потопив транспорт супротивника водотоннажністю 5 000 тонн. 1944 р. йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу, у Севастополі йому встановлено бюст на алеї Слави. 4 квітня 1944 р. лейтенант, представник княжої грузинської династії, Дмитро Олексійович Шервашидзе (19191944) загинув під хутором Тарасівка Іванівсь- кого району Одеської області разом з 46 бійцями своєї роти. Лейтенант і його бійці були поховані тут же у братській могилі. У 2007 р. зусиллями Грузинського одеського товариства «Сакарт- вело» та сільської ради було встановлено погруддя война, на його честь була названа вулиця села. У процесі пошуку родичів лейтенанта взяло участь Генеральне консульство Грузії в Одесі.

Пізніше, на будівлі Одеського морехідного училища ім. А. І. Маринеско за адресою Канатна №8 було встановлено меморіальну дошку випускнику училища 1948 р., капітану далекого плавання, Герою соціалістичної праці, ветерану війни, кавалеру медалі «За бойові заслуги», Сергію Левановичу Дондуа. Крім дошки на вулиці Канатній ім’я С. Дондуа увічнено серед тридцяти нових нових імен на Стіні Героїв (маються на увазі герої СРСР і герої соціалістичної праці СРСР) в Одесі, відкритої в квітні 2013 р. [12].

Початок ХХІ ст. ознаменувався справжнім проривом в актуалізації грузинських місць пам’яті. Головна подія 2007 р., в процесі встановлення грузинських місць пам’яті, відбулося неподалік від Алушти в Кучук-Ламбатський бухті, де в травні на Прідворцовий площі санаторію «Утес» був встановлений пам’ятник

княжні Анастасії Гагаріній (Орбеліані) – бронзова скульптура «Пам’ятник коханню» – молода жінка з трояндою в руці. Подія була приурочена до сторіччя зведення замку Гагаріних, де нині розташовується санаторій. Грузинська княжна Тассо Давидівна Орбеліані і князь Олександр Іванович Гагарін одружилися в Грузії, де служив князь. їхній шлюб був щасливим, однак через три роки князя вбили. У 1857 р. Анастасія в скорботі усамітнилася, а через півроку переїхала в Крим до маєтку чоловіка Кучук-Ламбат. Тут в 1902 р. у віці 70 років княгиня почала будівництво палацу, реалізуючи мрії чоловіка. Для проектування палацу, домової Олександро-Невської церкви і винних погребів та нагляду за будівництвом був запрошений відомий архітектор М. П. Краснов. Палац виконаний в мотивах модернізованої стародавньо-німецької архітектури, а церква – візантійської. Фасад будівлі облицьований керамічною плиткою золотавого кольору, замовленої в Італії, вікна прикрашає «венеціанське» скло з Франції, а дах покриває німецька черепиця. Над головним входом розташований родовий герб князів Гагаріних і напис латиною: «У давнині – сила». 1907 р. у пам’ять про свого чоловіка княгиня Гагаріна побудувала невеличку лікарню на кілька ліжок, де на власні кошти містила лікаря і медперсонал. Лікар надавав безкоштовну медичну допомогу жителям довколишніх сіл. У цьому ж році княгиня померла і була похована у дворику домової Олек- сандро-Невської церкви. Унікальність палацу в тому, що це єдине місце пам’яті (причому подвійне – про чоловіка і про саму княжну), створене грузином (безумовно, слід пам’ятати і про будинки Каркашадзе, але вони не мають туристичного та меморіального значення, крім назви).

Успадкувала маєток її племінниця, княгиня Олена Тархан-Моураві. Княгиня ретельно стежила за порядком, організувала чітку роботу всього господарства маєтку. Після революції маєток перетворився на будинок відпочинку, а княгиня доживала віку в двох кімнатах палацу. Тут склала вона каталог своєї багатої бібліотеки, яку подарувала будинку відпочинку. О. Тархан- Моураві померла в 1922 р., у віці 72 років.

Відкриття пам’ятника княгині Анастасії відбулося в рамках фестивалю «Особистості Криму – творці історії», бронзову скульптуруосвятив настоятель гурзуфській церкви отець Дмитро [14].

У 2010 р. в Миколаєві в рамках святкування дня заснування міста відкрито меморіальну дошку корабелу Н. Л. Чантурія на Жовтневому проспекті № 329, де він довгий час жив і працював. 27 лютого 2008 р. в Одесі відбулася церемонія відкриття меморіальної дошки чемпіону з вільної боротьби Амуру Дудучава в ресторані «Сакартвело» (об’їзна дорога, розвилка на ст. Усатове). Наприкінці травня 2015 р. на будинку Одеської кіностудії відкрито меморіальну дошку видатному кінорежисеру та скульптору І. П. Кавалерідзе, який у 1930-і рр. відзняв тут низку фільмів, зокрема, «Коліївщину». 22 серпня 2012 р. в Ялті при вході в міську філармонію урочисто відкрили меморіальну дошку в пам’ять почесного консула Грузії в Криму, почесного громадянина Ялти, директора Ялтинського відділення Кримської державної філармонії Елгуджі Григоровичу Кепу- ладзе (1937-2011).

Отже, якщо порівняти чисельність грузин в Південній Україні з грузинськими місцями пам’яті в цих землях, то ситуація виглядає досить сприятливою. Використані всі види увічнення пам’яті про грузинів, зокрема, досить оригінальні і креативні. Однак, якщо враховувати величезний внесок конкретних осіб в різні сфери життя, то ми побачимо і факти історичної несправедливості, коли багато видатних грузинів так і не удостоїлися заслужених місць пам’яті (наприклад, В. Петріашвілі, П. Меликіш- вілі, Т. Горгіладзе). Наповнення місць пам’яті більш виразним південноукраїнським грузинським змістом і виправлення конкретних випадків несправедливості і забуття має стати одним із пріоритетних завдань грузинських товариств, одним з методів і напрямів їх роботи. Південноукраїнська топоніміка відображає не тільки реальних грузинських героїв краю, а й символи радянської пропаганди, пов’язані з Грузією. Новітні тенденції дають підставу сподіватися, що надалі перевага остаточно закріпиться за представниками першої групи, а також географічними грузинськими назвами. Очевидно, розширення та популяризація грузинських місць пам’яті має важливе значення для розвитку туризму на багатому на цікаві та знакові місця півдні України.