Гуманітарна діяльність ООН з подолання наслідків цунамі в Індійському океані 2004 року

Крім того ще одним прорахунком під час операції можна назвати той факт, що кошти на відновлення виділялися без урахування цілей тієї чи іншої організації. Таким чином розпочавши певне цільове використання коштів міжнародна організація мала на меті використати ці наявні кошти по максимуму, в результаті чого частина гуманітарної діяльності виявилася не адекватною збиткам, завданим стихією.

Найбільше проблем під час проведення гуманітарної операції була у відсутності чіткого механізму координації між міжнародними акторами, які надавали гуманітарну допомогу. Це проявлялося у тому, що деякі постраждалі громади були перенасичені необхідними для виживання продуктами та речами, і навпаки, все ж були регіони, куди допомога не надходила. Крім того при наданні гуманітарної допомоги часто не враховувалися потреби певного регіону. Також значні труднощі у процесі відновлення створювали так звані “гуманітарні затори”, які часом призводили до затримки доправлення допомоги, дублювання пайків та екстрені зміни всього графіку гуманітарних поставок [5].

Готовність урядів усунути бюрократичні перешкоди сприяла швидкому прибуттю перших гуманітарних працівників і полегшенню поставок. Тим не менш, у багатьох випадках гуманітарні товари все ж стикалися з перешкодами при перетині кордону. Деякі уряди ввели обмеження на використання супутникових систем з міркувань національної безпеки.

Система надання гуманітарної допомоги ООН потребує значних затрат часу, аби виконати всі бюрократичні формальності для відправлення гуманітарної місії. Якщо при гуманітарних кризах, викликаних збройними конфліктами, де оперативність не має такого великого значення, ця система діє, то при ліквідації наслідків стихійних лих головним завданням виступає надання оперативної допомоги. Тому коли постраждалі потребували питної води, їжі, працівники ООН виконували вимоги та чітко слідували наявними правилам для відправлення своїх працівників у зону лиха. У перші дні після лиха, постраждалі країни довго очікували на прибуття спеціалісті в ООН із комунікацій, інформаційного менеджменту та співробітників, відповідальних за взаємодію з військовими силами. Представники від Управління з координації гуманітарних питань прибули занадто пізно, в результаті чого значно постраждала взаємодія між гуманітарними акторам та збройними силами, в результаті чого у доставці необхідних для виживання предметів виникли дублювання та непорозуміння. Телекомунікаційне обладнання необхідне для координації всіх дій гуманітарних акторів виявилося розкиданим по різним куточками світу, що значно уповільнило його доставку в постраждалі регіони [7].

Варто зазначити, що за винятком Сомалі, постраждалі від стихійного лиха країни очолюються сильними національними урядами, державні інститути виконують функції, передбачені національним законодавством. Саме існування дієвої державної влади внесли великий внесок в успіх зусиль з надання допомоги. У багатьох постраждалих регіонах до проведення гуманітарних операцій активно залучалися національні міністерства, армія, виконавча влада на місцевому рівні. Таким чином можна стверджувати, що ефективна співпраця між національними урядами та міжнародними організаціями за координації ООН і сприяла відносно швидкому відновленню постраждалих країн.

Зважаючи на ступінь політичної стабільності, власних ресурсів влада постраждалих країн сама визначала ступінь участі міжнародних організацій та наявність чи відсутність необхідності залучення іноземних збройних сил до операції з ліквідації наслідків стихії.

У процесі відновлення постраждалих регіонів ключову роль відіграє участь місцевої влади на місцевого населення у реалізації програми відновлення.

Надання гуманітарної допомоги таким країнам як Індонезія, Сомалі та Шрі-Ланка ускладнювалося ще і існуючими у вищезгаданих країна політичних конфліктів. Крім того індійський відхиляв більшу частину гуманітарної допомоги, стверджуючи про наявність власних ресурсів.

Національний уряд визначав чи потрібна постраждалій державі допомога і в якій мірі. Кожний уряд визначав координаційні органи для взаємодії між вищезазначеними гуманітарними акторами.

У випадку Королівства Таїланд, керівну роль у проведенні гуманітарної операції відразу взяв на себе уряд. В рамках МЗС було створено Спеціальну цільову групу з для хвиль цунамі, до компетенції якої входила координація зовнішньої допомоги. В МЗС було призначено трьох співробітників для підтримання співпраці з ООН. Крім того ООН призначила Координатора з гуманітарної допомоги. Тому фактично взаємодія у Таїланді проводилася між Координатором з гуманітарної допомоги та Спеціальною цільової групою в МЗС.

Постійним координаторам або Координаторам з гуманітарної допомоги, якщо такі були призначені у постраждалих країнах, не вистачало людських ресурсів для виконання функції, покладених на них, необхідних для проведення такої великомасштабної гуманітарної кампанії.

Спеціальний Координатор з гуманітарної допомоги у постраждалих від цунамі країнах фактично виступав в ролі старшого представника міжнародного співтовариства. Маргарет Вальстрем в інтерв’ю засобам масової інформації, закликала міжнародне співтовариство надати допомогу та виконати заклик негайної допомоги генерального Секретаря [7]. Але фактично жодної координуючої ролі Маргарет Вальстрем не виконувала. Одночасно її особистість не була на стільки впізнаваної, щоб привернути ще більшу увагу до лиха та отримати таким чином більше коштів на відновлення. Тому в середині квітня Генеральний ООН секретар призначив колишнього президента США Білла Клінтона в якості Спеціального посланника з подолання наслідків цунамі.

У відповідь на заклики про допомогу від постраждалих країн, Група ООН по оцінці наслідків стихійних лих та координації (ЮНДАК) направила свій персонал у п’ ять з постраждалих від цунамі країн. Уже в перші 48 годин проявилася обмеженість ООН в людських ресурсах. У цьому контексті варто наголосити, що катастрофа трапилася у період різдвяних та новорічних свят, коли велика кількість співробітників перебувала на відпустці. Саме цей факт уповільнив розгортання гуманітарної