Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Характеристика слухового аналізатора

Тип роботи: 
Контрольна робота
К-сть сторінок: 
13
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Зміст
 
1. Характеристика слухового аналізатора
2. Основні підходи до моделювання операторської діяльності
3. Специфіка-інженерно-психологічної оцінки при проектуванні, виробництві та експлуатації систем управління
Список використаної літератури
 
1. Характеристика слухового аналізатора
 
Слуховий аналізатор має ті самі основні загальні принципи функціональної і структурної організації, що й усі інші аналізатори. Його особливостями є те, що він, як і зоровий аналізатор, є вторинночутли-вим та має у своїй будові більш як три нейрони. Він забезпечує зву-копроведення звукової енергії до рецепторного апарату (механічна чи фізична функція) та саме звукосприйняття (трансформація фізичної енергії звукових коливань у нервову – електричні потенціали). У його будові розрізняють головні (звукосприймальний і аналізуючий апарати, які представлені внутрішнім вухом, нервовим центром і провідними шляхами) і допоміжні (звукопровідний апарат представлений зовнішнім і середнім вухом та рідкими середовищами, покривною і базальною мембранами внутрішнього вуха) структури (рис. 80). Він забезпечує розрізнення частоти та інтенсивності звуку, аналіз складних звуків, локалізацію джерела звуку в просторі, виділення одного звукового сигналу на фоні інших.
Зовнішнє вухо – це вушна раковина і зовнішній слуховий прохід, які існують для вловлювання і фокусування (з метою підсилення) звукових хвиль. Останні далі проводяться до барабанної перетинки, яка відділяє зовнішнє вухо від середнього.
Середнє вухо – це порожнина, яка вмішує молоточок, наковальню і стремінце. Ручка молоточка з'єднується з барабанною порожниною, стремінце прилягає до мембрани овального вікна внутрішнього вуха. Ланцюг цих кісточок передає звукові хвилі від барабанної перетинки до внутрішнього вуха. Наявність у системі важелів (кісточки утворюють момент сил) і різниці в площі барабанної перетинки з поверхнею стремінця (співвідношення 22: 1) спричиняє зменшення за амплітудою і збільшення за силою звукових коливань, які проводяться до мембрани бваль-ного вікна. Це дозволяє перебороти не тільки її опір, а й викликати відповідні коливання стовпа рідини в равлику. Середнє вухо з'єднується з носоглоткою через євстахієву трубу. Це сприяє зрівноваженню його тиску з атмосферним і полегшує її коливання.
Звукові коливання передаються до внутрішнього вуха, хоча й значно ослабленими, і через кістки черепа.
Внутрішнє вухо являє собою кістковий спіральний канал у вигляді равлика. Канал равлика вестибулярною (рейснеровою) і основною мембранами поділений на три частини: верхню (вестибулярна драбина), середню (перетинковий канал) і нижню (барабанна драбина). Верхній (починається біля овального вікна) і нижній (закінчується круглим вікном) канали з'єднуються між собою на вершині через отвір (гелікотрему) і заповнені перилімфою. Наявність мембран у вікнах дозволяє виникати коливанням рідини, оскільки остання за природою не стискується. Перетинковий канал заповнений ендолімфою. Ендолімфа внаслідок у 100 разів більшого вмісту іонів К і в 10 разів меншого вмісту іонів Na заряджена позитивно відносно перилімфи. Це обумовлено активною функцією епітелію судинної смужки бокової стінки середньої драбини. Перилімфа з'єднується з субарахноїдальним простором через водопровід равлика і являє собою видозмінену спинномозкову рідину.
Кортіїв орган розміщений на основній мембрані й являє собою зовнішні (розташовані в один ряд) і внутрішні (розташовані в 3 – 4 ряди) волоскові клітини з розмішеною зверху текторіальною (покривною) мембраною. Усі вони мають субмікроскопічні волоски (війки) – стереоцилії (60 – 80 на одній). Кіноцилії (одна на кожну) у дорослих ссавців редуковані.
Коливання перилімфи спричиняють коливання основної мембрани і доторкання волосків рецепторних клітин до текторіальної мембрани. Це супроводжується генерацією електричних потенціалів та збудженням через синапси волокон слухового нерва за такими механізмами. Відхилення стереоцилії супроводжується натяганням тонесеньких вертикальних ниток (мікрофіламентів), які зв'язують між собою вершини сусідніх волосків даної клітини. Це механічно відкриває 1-5 іонних каналів у мембрані стереоцилії. У волосках тече калієвий струм. Деполяризація пресинаптичного закінчення во-лоскової клітини проводить до виходу в синаптичну щілину глутамату або аспартату, який спричиняє генерацію постсинаптичного потенціалу з розвитком потенціалу дії.
Усі стереоцилії одного рецептора пов'язані поперечними нитками в жмутик. Тому згинання одного волоска або кількох викликає згинання й інших, відкриваються канали всіх волосків, забезпечуючи достатню величину рецепторного потенціалу.
Перетворення й кодування звукових явищ у кортієвому органі пояснюється двома теоріями.
Згідно з резонансною теорією Гельмгольца, волокна основної мембрани, маючи різну довжину, подібні до струн арфи. При поширенні звукової хвилі в кістковому каналі вона спричиняє найбільші коливання волокон основної мембрани певної довжини внаслідок потрапляння з ними в резонанс. Відповідно будуть збуджуватися певні рецепторні клітини, які відповідають за сприйняття звуку певної висоти. Так, встановлено, що клітини, які сприймають високі тони, розміщені біля основи равлика, низькі – біля його вершини (просторове кодування висоти тону).
За теорією Бекеші і Флетчера (гідродинамічна теорія, або теорія місця), поширення звукової хвилі кістковим каналом має вигляд «бігової хвилі» на основній мембрані з утворенням залежно від частоти звуку її максимуму (гребеня), або ще «стоячої хвилі» («нерухомої хвилі»). Обумовлено це інтерференцією прямої та зворотної (відбитої) хвиль. Це також передбачає найбільші коливання основної мембрани в певних місцях. Таке явище називається дисперсією частоти. Далі так само, як і в попередній теорії.
Слухові нерви проводять слухову чутливість. Слухова система на рівні довгастого і середнього мозку забезпечує сприйняття та розрізнення частоти й інтенсивності тривалих звуків (1 с і більше). Вищі відділи забезпечують виявлення і розрізнення сигналів коротшої тривалості. Крім того, через низхідну
Фото Капча