Хімічні меліорації: види, значення, основи технології

 

1. Буферність ґрунту, її види і роль у регулюванні складу і властивостей ґрунтового розчину

2. Колообіг фосфору в агроекосистемі

3. Зменшення хімічного навантаження в агроекосистемі

4. Роль гумусу в регулюванні родючості грунту та стабілізації агроекосистеми

5. Хімічні меліорації: види, значення, основи технології

6. Задача

Додатки

Література

 

 

Буферністьгрунту є важливою передумовою формування того чи іншого рівня екологічної стійкості грунту і частково визначає агроекологічний стан грунту в цілому.

Агроекологічний стан ґрунтового покриву- інтегральний показник екологічної стійкості, рівня родючості та санітарно-гігієнічного стану (або рівня забруднення) грунту- визначається двома факторами:

екологічна стійкість грунту;

ступінь антропогенного навантаження (ступінь забруднення токсичними сполуками техногенного походження, рівень сільськогосподарського використання тощо) ;

Екологічна стійкість грунту- це здатність ґрунту протистояти змінам під дією різноманітних зовнішніх факторів (В. В. Медведєв, 1997).

Буферність ґрунту- здатність ґрунту протидіяти зовнішнім навантаженням і зберігати свої основні функції.

Одним із найбільш давно визначених видів буферності є кислотно-основна буферність – здатність грунту підтримувати сталою реакцію середовища (рН) за дії на нього кислот і лугів. Сьогодні це поняття розглядається значно ширше. Так, за Р. С. Трускавецьким, виділяють 9 груп буферності, які в свою чергу містять 12 видів буферності.

Групи буферності: кислотно-основна, трофна, вологісна, аеральна, теплова, солонцювато-солончакова, санітарна, окисно-відновна, структурно-агрегативна.

Види буферності: кислотна, лужна, вапняного потенціалу, азотна, фосфатна, калійна, солонцевого потенціалу, окисно-відновна, гідробуферність, термобуферність, флуорна, буферність відносно важких металів.

Кислотна буферність- здатність ґрунту протистояти впливу кислот органічного і мінерального походження. Має прямий і опосередкований вплив на агрономічно значущі показники ґрунту та визначає необхідність проведення хімічних меліорацій.

Лужна буферність- здатність ґрунту протистояти впливу лугів будь-якого походження. Має істотне еколого-технологічне значення, в тім числі при проведенні хімічних меліорацій.

Буферність вапняного потенціалу є генетичною ознакою ґрунту, визначає особливості еколого-меліоративних та еколого-технологічних рішень при вапнуванні ґрунтів, визначенні запасу поживних речовин, проектування системи удобрення.

Азотна буферність- здатність ґрунту зберігати азотну рівновагу в процесі іммобілізації та мобілізації мінеральних форм азоту ґрунту і добрив.

Фосфатна буферність- здатність ґрунту протистояти змінам потенціалу фосфору ґрунтового розчину при внесенні фосфору в ґрунт або споживанні його з ґрунту рослинами.

Калійна буферність- здатність ґрунту протистояти змінам калійного потенціалу ґрунтового розчину при внесенні калійних добрив у ґрунт або споживанні його з ґрунту рослинами. Враховують під час розробки системи удобрення.

Буферність солонцевого потенціалу – здатність ґрунту протистояти зміні ґрунтово-вбирного комплексу (ҐВК) як основи хімічних меліорацій солонцюватих земель.

Окисно-відновна буферність-здатність ґрунту зберігати окисно-відновний потенціал (ОВП) на певному рівні після внесення окисників або відновників та у разі коливання вологості і температури ґрунту. Істотно впливає на живий моноліт ґрунту і всі процеси, пов'язані із живленням сільськогосподарських рослин.

Гідробуферність- здатність ґрунту акумулювати й раціонально витрачати депоновану ним продуктивну вологу, а також зберігати оптимальні гідроаеральні умови життєдіяльності рослин під впливом перезволоження чи висушування.

Термобуферність- здатність ґрунту протистояти зміні температурного поля насамперед кореневої зони рослин, що істотно впливає на їх ріст і розвиток. Високу термобуферність мають торфові ґрунти.

Флуорнабуферність-здатність ґрунту протистояти накопиченню флуору (фтору). Фітофлуорна акумуляція не створює небезпеки для рослини. Флуор міцно закріплюється ґрунтом у недоступній для рослин малорозчинній формі, особливо за високої концентрації у ґрунтовому розчині іонів Са2+. У дерново-підзолистих ґрунтах флуорнабуферність значно нижча, ніж у ґрунтах чорноземного типу.

Буферність відносно важких металів -здатність ґрунту протистояти накопиченню важких металів, у тім числі й радіонуклідів. Розглядають як один із важливих критеріїв еколого-технологічної оцінки сільськогосподарського поля.

 

 

Колообіг фосфору за структурою дещо простіший, ніж вуглецю й азоту. Фосфор як важливий і необхідний елемент протоплазми циркулює, поступово переходить у фосфати, які знову можуть використовуватися рослинами. Крім того, на відміну від вуглецю й азоту, джерелом фосфору є не атмосфера, а гірські породи чи інші відклади, створені в минулі геологічні епохи.

Фосфор як і азот та калій, належить до найважливіших елементів живлення організмів. Його органічні сполуки необхідні для підтримання процесів життєдіяльності рослин і тварин, він входить до складу нуклеїнових кислот, складних білків, фосфоліпідів мембран, нуклеотидів, фосфопротеїнів та інших сполук.

Фосфор є носієм енергії у рослинному організмі. Макроергічні фосфатні зв'язки АТФ мають величезне значення у процесах обміну речовин у клітинах і в синтезі білка.

Азотне та фосфорне живлення рослин тісно пов'язані між собою. За нестачі фосфору в тканинах рослин накопичується нітратний азот, а синтез білків уповільнюється.

Фосфор концентрується органічними речовинами, де його вміст майже у 10 разів вищий, ніж у земній корі. На суходолі відбувається інтенсивний колообіг фосфору в системі ґрунт – рослина – тварина – ґрунт.

Фосфор у ґрунті входить до складу мінеральних і органічних сполук.

Мінеральні сполуки фосфору представлені мінералами ґрунтотворчих порід (апатити, фосфорити) і солями фосфорної кислоти. За доступністю рослинам мінеральні фосфоровмісні сполуки ґрунту можна поділити на три групи:

водорозчинні солі (гідрофосфати калію, натрію, амонію) ;

солі фосфорної кислоти, розчинні