Хірургічна допомога як складова херсонської земської медицини

Завдяки цьому, а також облаштуванню лікарень операційними кімнатами, хірургічна допомога поширилась на багато сільських лікарських дільниць: «Хирургическая помощь в земско-медицинской деятельности имеет такое огромное значение в смысле наглядной, очевидной для населения, пользы и в смысле привлечения его в амбулатории и больницы, что врачи давно уже обратили на нее свое особенное внимание и стремятся, по возможности, к расширению ее» [9, 41]. Відомий земський лікар І. Юцевич про хірургічну діяльність говорив, що вона, «в силу своей демонстративности, поднимает авторитет врача, возвышая в глазах населения деятельность последнего над фельдшерскою. Без хирургической деятельности земский врач не мог бы бороться с фельдшеризмом» [10, 89]. Надаючи велике значення лікарській хірургічній діяльності, ХІІІ (1895 р.) Херсонський губернський з’їзд лікарів постановив, що, «при замещении должности земского врача, заведующего более крупным земским лечебным заведением, при всех равных прочих условиях, предпочтение должно быть отдаваемо лицу с практической хирургической подготовкой» [11, IV].

Значного розвитку хірургічна практика набула в Єлисаветградському повіті. При ювілейному вшануванні земського лікаря І. Веккера було сказано, що він за 25 років служби в повіті зробив біля 12 тис. операцій і «этот хирургический материал лечебницы мог бы составить честь любой университетской хирургической клинике» [12, 141]. У 1898 р. на засіданнях земських лікарів Єлисаветградського повіту було вказано на велике науково-медичне значення зібраного багаторічного повітового статистичного матеріалу з хірургічної діяльності, підняті питання розробки програм хірургічної звітності лікарів, форм реєстрації хірургічної роботи, розробки номенклатури хірургічної допомоги [13, 197]. Так, в Одеському повіті 1895 р. земські дільничні лікарі зареєстрували 5286 хірургічних захворювань, що склало 16, 2% від усіх захворювань селян. У цій групі на першому місці знаходилися захворювання зубів, на другому – хвороби шкіри та підшкірної клітковини, на третьому – травматичні ушкодження [9, 42].

Земські лікарі прагнули мати добре облаштовані дільничні лікарні, перш за все, для хірургічної діяльності.

Втім, досвід показував, що операційна допомога у широких обсягах можлива і не в стаціонарних умовах лікарень. Земський лікар П. Волохов на ХІІІ губернському з’їзді говорив, «что развитие хирургической помощи не находится в зависимости от больниц; напротив, – где сильно развиты амбулатории, там заметнее проявляется и хирургическая деятельность». Він наводив дані про хірургічну діяльність земських лікарів Єли- саветградського повіту за 1894 р. : «на общее число оперативных пособий равное 6572 на стационарных больных собственно больниц приходится 7, 3%, на приемные покои – 4, 5% и на амбулаторно-поликлинических больных – 3, 3%, остальное число оперативных пособий оказано амбулаторно, именно: 37% при больницах и 47% при приемных покоях» [14, 568-569].

У цей час хірургічна допомога в усіх повітах губернії не менше як на 2/3 надавалася хворим в амбулаторних умовах. Так, в Єлисаветградському повіті амбулаторна хірургічна допомога надавалась 84% хворих, в Олександрійському – 75%, в Одеському – 74, 19%, в Херсонському – 74% (відповідно стаціонарна хірургічна допомога в цих повітах складала 16%, 25%, 25, 81% і 26%). А в двох повітах, Ананьївському і Тираспольському, операційні втручання в умовах лікарняного стаціонару здійснювалися зовсім у незначних обсягах – 5, 3% і 7, 6%, відповідно, решта хірургічної допомоги була амбулаторною [14, 570]. Однак з розвитком лікарняного будівництва кількість операцій (переважно складних) в умовах стаціонару збільшувалася. В Олександрійському повіті великого значення надавали госпітальній хірургічній допомозі: «Наиболее важную роль, конечно, играет хирургическая деятельность на стационарных больных, так как, в общем, в лечебных заведениях хирургическое пособие носит более серьезный характер, чем амбулаторное» [15, 6].

Стан хірургічної допомоги земських лікарів Єли- саветградського повіту детально проаналізував дільничний лікар Г. Ребрина. З проведених у дільничних лікарнях за 1897 р. 1002 операцій, на долю спеціальних операцій приходилося 18, 54%, тоді як операції системної хірургічної допомоги складали 81, 46%. Наслідками цих оперативних втручань були 96, 5% виздоровлень і тільки 3, 5% смертей, за надзвичайно тяжких випадків. Г. Ребрина вважав, що обсяги хірургічної допомоги земських лікарів могли бути більшими, але їм заважали відсутність сталої системи підвищення кваліфікації, через недостатні наукові відрядження дільничних лікарів, постійне перевантаження лікарів різними хворими, незадовільні умови влаштування більшості лікарень [2]. У рецензії на цю роботу, опублікованій у всеросійському журналі «Врач», сказано, що «автор нарисовал полную, всесторонне освещенную картину хирургической деятельности в уезде», якою земство «имеет полное право гордиться», тому «труд доктора Ребрины, несомненно, заслуживает внимания, как литературный памятник состояния и успехов земской медицины» [16, 1509].

Відомим земським хірургом був дільничний лікар Єлисаветградського повіту О. Юцевич. За рік він робив сотні операцій, найчастіше на очах (видалення катаракт) і в черевній порожнині (на шлунково-кишковому тракті). Він брав активну участь у всеросійських Пироговських і з’їздах хірургів, де мав велику повагу серед колег і часто з успіхом робив доповіді. На (1902 р.) Пироговському з’їзді О. Юцевич говорив: «Хирургическая деятельность должна считаться самой важной и необходимой для каждого земского врача. Многие отделы хирургии обязательны для всех без исключения, напр., глазные операции. Где развита хирургия, там растет и амбулатория и развиваются все другие стороны участковой деятельности врача; поэтому никоим образом нельзя ставить в зависимость развитие земской хирургии от сочувствия к ней врача. Но существуют и такие хирургические заболевания, лечение которых непосильно каждому врачу и в любой лечебнице; для таких больных следовало бы иметь специальные больницы» [17, 956]. На V (1904 р.) всеросійському з’їзді хірургів він був обраний помічником головуючого як широко відомий в країні визначний представник земської хірургії.

Поступово земська хірургічна допомога в усіх повітах інтенсивно збільшувалася кількісно та вдосконалювалась якісно. До загального наркозу додалось і місцеве знеболювання, що значно розширило можливості дільничної хірургічної допомоги.

У Херсонському повіті за 1913 р. тільки невеликих амбулаторних операцій було зроблено 8584. У структурі хірургічної допомоги в тих дільницях, де вона здійснювалась у значних обсягах, і в тих дільницях, де її було відносно мало спостерігались одинакові тенденції: найбільше операцій зроблено з видалення зубів, на шкірі та підшкірній тканині; найменше операцій було з вправляння вивихів та накладання нерухомих пов’язок. Всього у повіті 1913 р. функціонували 29 сільських лікарських дільниць, де хірургічним хворим лікарі зробили досить багато невеликих операцій (8584), але кількість таких операцій у різних дільницях значно відрізнялася, що говорило про суттєвий потенціал збільшення земської хірургічної допомоги. Земський лікар В. Волков у «Обзоре хирургических пособий по Херсонскому уезду за 1911 год» про особливості такої допомоги говорив: «земская хирургия имеет свои отличительные черты, ставящие ее в особенные условия существования и развития: близость к населению, работа в гуще жизни, на глазах у всех, в обстановке деревенской тишины и бедности населения» [18, 130].

Отже, серед спеціальних видів земської медичної допомоги Херсонської губ. значне місце займала саме хірургічна допомога. Вона у багатьох випадках з успіхом здійснювалася в примітивних сільських умовах лікарняного стаціонару та амбулаторії. Адже земські лікарі вважали обов’язком, перш за все, займатися хірургічною діяльністю. Багато з них у цьому досягли таких обсягів і успіхів, про які видатний діяч громадської медицини, перший Херсонський губернський санітарний лікар М. Уваров у свій час сказав: «Мы видим на многочисленных примерах земской медицины, в том числе и нашей губернии, что иногда и в лачуге, и в глухой местности развивается работа земского врача, с успехом могущая поспорить с работой всей нашей губернской больницы» [19, 10]. Не дивлячись на труднощі, у повітах більшість лікарів активно займалися хірургічною діяльністю, найбільше серед них за земський період виділялися: в Олександрійському повіті Успенський – учень видатного вченого професора В. Караваєва, Г. Сокальський – рекомендований земству медичним факультетом Київського університету; в Єлисаветградському – І. Веккер, О. Юцевич, Г Ребри- на; Ананьївському – П. Волохов; Херсонському – В. Гиндін, Г. Гукович та ін. Саме така діяльність дільничних лікарів і склала славу земської медицини взагалі й особливо Херсонської губ., де вона вважалася однією з найкращих у країні.