+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Стаття
К-сть сторінок:
6
Мова:
Українська
У статті проаналізовано роман У. Самчука «Темнота». З’ясовано, що хронотоп темноти відіграє роль своєрідного інформаційного сигналу, попередження персонажам і читачам. При цьому, порожнечу духовну і просторову письменник не розділяє. Він виявляє настрої, що панують у суспільстві, забезпечує наявність діалогів, у процесі розгортання яких художньо вирішується порушена проблематика.
Ключові слова: хронотоп, роман, герой, топос, образ.
Історія входження У. Самчука в український і світовий художній простір засвідчує, що за життя він так і не був прочитаний до кінця. Долю його творів ласкавою не назвеш. Як не назвеш такою долю самого автора, життя, творчість і громадсько-політична діяльність якого довгий час були білою плямою на літературній карті України. Творчість У. Самчука позначена глибоким проникненням у проблеми сьогодення й історії, філософським осмисленням суперечливої, а часом і трагічної долі своєї Вітчизни, її багатостраждального народу. Роман «Темнота», який є другою частиною трилогії «Ост», належать саме до таких творів.
Сьогодні багатогранна творчість У. Самчука привертає до себе значну увагу дослідників, зокрема Ю. Безхутрого, С. Бородіци, І. Бурлакової, М. Гона, Р. Гром’яка, А. Жив’юка, В. Кизилової, Ю. Мариненка, С. Пінчука, І. Руснак, М. Стасика, О. Слоньовської та ін. Однак особливості функціонування хронотопу в ідіостилі письменника майже не досліджені, що говорить про актуальність розвідки. Вирішення цього завдання дасть змогу глибше проникнути в секрети майстерності письменника, більш зримо побачити індивідуальні риси його стилю, зрозуміти причини ідейно-естетичного та емоційного впливу роману на не одне покоління читачів. Для детальної характеристики хронотопу обрано один роман, який має спільні риси з іншими творами письменника. Водночас хронотоп «Темноти» глибоко індивідуальний.
Увівши поняття хронотопу в літературознавство, М. Бахтін наголосив, що він має суттєве жанрове значення, а також є важливим в аспекті характеротворення. «Хронотоп як формально-змістова категорія визначає (значною мірою) і образ людини в літературі; цей образ завжди хронотопний за своєю суттю» [1, с. 235]. При цьому дослідник зауважує, що в межах хронотопічної системи можуть існувати різні хронотопи. Аналіз творів У. Самчука підтверджує цю тезу, адже у трилогії органічно поєднані топоси зустрічі, дороги, кімнати, порога тощо.
Одним із найважливіших хронотопів в аналізованому романі є хронотоп очікування. Він тісно переплітається з такою просторовою деталлю, як темнота. Вона є «вирізненням, вияскравленням саме якихось фрагментів чи то пейзажу, чи портрета і т. п. « [2, с. 202]. Темнота відіграє роль своєрідного інформаційного сигналу, попередження персонажам і читачам. Кожен із персонажів твору говорить про прихід чогось нового: «Розгортається і набирає розгону страшна, незбагненна сила, без початку і кінця, без напрямку і завдань. Темнота, що розправляє чорні крила над всесвітом і готова його закрити від обличчя сонця. Це відчування виразно торкнуло уяву більшості присутніх, а дехто з них чітко, майже мацально відчув приявність суті того, що діється» [3, с. 33].
Кожен день приносить якісь вісті для жителів хутора Морозівки, ці вісті лякають, але відчувається надходження ще більших змін: «До хутора кожного дня приходять люди. Кожна людина – нова вістка» [3, с. 181]. Навіть природа реагує на зміни і очікує їх: «З півночі тягло гостро-колючим, підступно-непокірним вітриком» [3, с. 274].
Одним із найважливіших аспектів концепції людини і світу роману полягає в зображенні передчуття приходу «темноти». Ця дрібна образна деталь таїть у собі величезну силу узагальнення, підносячись при цьому до рівня символу. Вона ніби вирізьблюється в нашій свідомості, вбираючи в себе всі ознаки, усі риси загальної картини, загального образу. Образ темноти стає певним лейтмотивом у характеристиці героїв, у побудові складного образу епохи. «Повторення деталі виразно показує зміну, еволюцію образу», – зазначає М. Коцюбинська [4, с. 146]. Набираючи узагальнення, образ темноти набуває нових емоційних відтінків. Повторюючись, він зміцнюється, пов’язуючи окремі картини, думки, спостереження.
З розгортанням сюжету образ темноти набуває все чіткіших рис. Для її означення письменник використовує такі слова, як північ, схід. Врешті-решт це можна визначити як топос темноти (півночі, сходу, Росії). Цей топос є символічним і метафоричним. Він майже завжди стоїть на заваді сімейно-ідилічного життя героїв. Якщо топос хутора проникнутий відчуттям побутового щоденного часу, що вимірюється насолодою і працею людини на землі, то топос темноти (півночі, сходу, Росії) якраз наповнений неприйняттям такого життя. Зіштовхнувши між собою ці два простори, письменник зміг повніше розкрити суперечності тогочасного суспільства.
У романі «Темнота» топос очікування майже відсутній, натомість превалює топос пустоти (порожнечі). Тісно пов’язуючись із внутрішнім світом персонажів, він є відкритим простором для розвитку дії в часі. Топос пустоти в романі наявний як у матеріально- просторовому плані, так і в психологічному вираженні. «Як письменник-реаліст, У. Самчук «бачить» і «відчуває» дійсність очима і душею селянина» [5, с. 50]. Тому цей топос особливо активно проявляється в місті, тут «ніхто його [Івана. – М. С. ] ані чекає, ані кличе <... >. Яка шалена прострація, яка абсолютна порожнеча» [6, с.