Ідеал учителя у творчості Івана Франка та Лесі Українки як професіограма сучасного педагога національної школи

Лариса Сорока

 

 

Аналізуються педагогічні погляди Івана Франка та Лесі Українки на особу вчителя, доводиться можливість використання цих поглядів як культурно-національне підґрунтя для розроблення психолого-педагогічної моделі українського педагога.

Ключові слова: ідеал учителя, педагогічна культура, професіограма педагога.

 

Анализируются педагогические взгляди Ивана Франко и Леси Украинки на личность учителя, доказивается возможность использования этих взглядов как культурно-национальную почву для разработки психолого-педагогической модели украинского педагога.

Ключевые слова: идеал учителя, педагогическая культура, професиограмма педагога.

 

Ivan Franko's and Lesya Ukrainka's pedagogical views to a person of a teacher were analyzed in this article. Opportunity of using these views as national-cultural ground for working psycho – pedagogical model of the Ukrainian pedagogue was argued.

Key of word: ideal of a teacher, pedagogical culture, professional skills of a teracher.

 

Важливою умовою досягнення гуманістичного характеру та національного підґрунтя освіти в Україні є підготовка нової генерації педагогічних та науково-педагогічних кадрів, яким буде притаманний дух нашого народу, його менталітет. Сучасній школі потрібні фахівці високоосвічені та високодуховні, здатні виплекати з кожної дитини індивідуально самобутню особистість на основі цінностей вітчизняної і світової культур. Тому нині досить актуальною є розробка професіограми вчителя національної школи з урахуванням того духовного, ментального підґрунтя, яке викристалізовувалося упродовж століть мудрістю наших предків.

Вагомий вклад до скарбниці цієї мудрості внесли видатні українські письменники кінця XIX- початку XX століття Іван Франко та Леся Українка.

Ці постаті універсальної обдарованості є виразниками національних ідей і прагнень, носіями освіти й прогресу. Особа вчителя, його просвітницька й духовна місія займали чільне місце у їхній творчості. Дослідити їхні думки щодо того, яким має бути ідеальний учитель і має на меті дана стаття. Високо оцінював значення вчителя в культурному розвитку народу Іван Якович Франко. Митець мав власні погляди на питання народної освіти і школи, яким присвятив понад сто наукових і публіцистичних праць та художніх творів. Багато з них містять думки та погляди, щодо того, яким має бути вчитель. Це – «Допис про Дрогобицьку гімназію», «Наші народні школи і їх потреби», «Борис Граб», «Учитель», «Львівський університет», «Емерик Турчинсь-кий» та ін. Підкреслюючи велике значення вчителя в роботі школи, Франко писав: «Учителем школа стоїть». На Снятинському вічі він говорив про те, що від підготовки вчителя, його знань і методів викладання залежить успіх у роботі школи.

Найяскравіше Іван Франко виявив свої педагогічні переконання в художньо-педагогічному оповіданні «Борис Граб». Письменник майстерно намалював образ гімназійного вчителя Міхонського, який був освіченою людиною та умілим викладачем. Глибоке знання предметів, широкі знання в галузі літератури та мистецтва, а також дбайливе відношення до дітей, терпимість у праці не тільки притягали до нього учнів, а й сприяли їхнім кращим успіхам у навчанні. Уміючи ясно, зрозуміло викласти навчальний матеріал, він у той же час особливу увагу звертав на розвиток творчої самостійної думки учнів, уперто боровся проти шаблону в навчанні.

Іван Якович Франко цінував вчителів, які використовували активні методи навчання. З великою повагою ставився він до таких учителів, як Д. Міхонський, Е. Турчинський та ін. Про них він пише: були «дійсними приятелями молодіжі, уміли єднати в собі її прихильність і довірливість, поступали в школі оглядно, тактовно і по найбільшій частині безсторонно, заохочували до самостійного мислення, застанови над предметом, до котрого вміли збудити цікавість» [З, 28].

З теплотою і симпатією змальовує письменник тип учителя-ентузіаста в образі Омеляна Ткача у п'єсі «Учитель». Закинутий у далеке гірське село, він і там зробив все, щоб побудувати добру школу, допомогти селянам в їхньому житті. В урочистий час перших екзаменів, побачивши те піклування, з яким віднеслись до нього селяни, він проголосив: «Браття мої, діти; і най же мені тепер хто скаже, що наш народ невдячний, що не варто для нього працювати, і навіть життя своє для добра віддати» [5, 109].

У творі «Панські жарти» бачимо старенького сільського вчителя – гуманіста, який старанно, не шкодуючи сил, займався з дітьми. Цей вчитель, який сам не знав багато, робив все, щоб розбудити у дітей бажання до навчання, розвинути в них здібності до самостійної думки. Любов до дитини і до справи письменник переконливо обстоював як найвищу морально-духовну цінність педагога: «Який же дар дістали ті, Що так дітей учити вміють? Мені здається, в скарбі тім Любві найбільш дісталось їм» [7, 106]

Та не лише описував Іван Франко ідеал учителя. Письменник мав власний досвід педагогічної діяльності: виховання власних дітей, робота з молодими авторами у видавництвах газет і журналів, праця в тогочасних гуртках, виступи на вічах, читання на курсах з українознавства, виступи з рефератами та лекціями перед молоддю, участь в обговоренні студентських рефератів, індивідуальні бесіди з молодими. Судячи зі спогадів його друзів та учнів, Іван Якович Франко був взірцевим педагогом, який володів тонкощами педагогічної майстерності. В. Дорошенко, який слухав лекції письменника на вчительських курсах у Львові 1904 року, згадує: «Викладач із Франка був прегарний. Без афектації,