Ігрові художньо-педагогічні технології

Ігрові технології навчання відрізняються від інших технологій тим, що гра:

•добре відома, звична й улюблена форма діяльності для людини будь-якого віку;

•ефективний засіб активізації. У грі легше долаються труднощі, перешкоди, психологічні бар’єри;

•мотиваційна за своєю природою (по відношенню до пізнавальної діяльності вона вимагає від учнів ініціативності, творчого підходу, уяви, цілеспрямованості);

•дозволяє вирішувати питання передачі знань, умінь, навичок;

•багатофункціональна, її вплив на учня неможливо обмежити одним аспектом;

•переважно колективна, групова форма роботи, в основі якої знаходиться змагання. В якості суперника може бути як сам учень (переконання себе, покращення свого результату), так і інший;

•має кінцевий результат. У грі учасник має отримати приз: матеріальний, моральний (грамота, широке оголошення результату, заохочення) психологічний (самоствердження, самооцінка);

•має чітко поставлену мету й відповідний педагогічний результат (В.Кругляков, 1998).

 

Ігри та вправи можуть бути однією з форм перевірки і закріплення знань з образотворчого мистецтва. У процесі гри діти навчаються правильно сприймати форму предмета, його колір, розмір, пропорції, положення у просторі відносно інших предметів. Під час організації гри треба враховувати: 1. Тривалість гри (не може бути занадто довгою). Варіант: організація серії ігор з продовженням протягом семестру, навіть навчального року. 2. Залучення всіх дітей класу (можна й батьків). 3. Розподіл функцій, ролей. Пояснення змісту гри має бути емоційним, стислим, логічним і зрозумілим. Можливий пробний хід, у процесі якого учитель ознайомлює з правилами гри. Щоб переконатися в тому, що учні зрозуміли ігрову дію і завдання гри чи вправи, можна припуститися умисної помилки і активізувати мисленєву діяльність учнів. Тривалість однієї художньо – дидактичної гри або ігрової вправи – від трьох до п’яти хвилин.

Розробляючи художні ігри треба враховувати чотири види діяльності учнів на уроці: малювання з натури, тематичне, декоративне малювання, бесіди про образотворче мистецтво.

Гра — вид діяльності, мотив якої полягає не в її результатах, а в самому процесі, який приносить задоволення. Із художньою діяльністю гру єднають такі ознаки, як вільна Творчість — гра психічних сил, незалежна від утилітарних людських потреб і меркантильних інтересів, внутрішня емоційна насиченість (емоціогенність), а також умовність дії, ситуації. З раннього дитинства в різноманітній ігровій діяльності через механізм наслідування різних граней життя дорослих відбувається особистісне становлення маленької дитини. Вона набуває мовленнєвий і комунікативний досвід, засвоює практичні, зокрема трудові та художні навички.  Виконання різних «соціальних ролей» у перебігу гри завжди невимушене. Розглядаючи тріаду «праця» —«пізнання» — «гра», Л. Виготський визначає останній вид діяльності як провідний у дитячому віці і формулює важливий для педагогіки принцип: цінність дитячої творчості, в якому б виді діяльності вона не проявлялась (літературному, театральному тощо), полягає не в результаті, а в процесі. Потреба в грі не згасає й тоді, коли діти приходять до школи й починають опановувати новий вид діяльності — навчальний. Важлива роль мистецтва в тому, що його можна розглядати як художньо-пізнавальну модель дійсності, своєрідну «гру в життя». 

У педагогічній літературі зафіксовано багато спроб систематизувати ігри. Існує чітка класифікація Н. Кудикіної, яка розподіляє ігри на дві великі групи: ігри за правилами, що мають фіксований зміст, та ігри творчі, вільні. 

До першої групи належать дидактичні, інтелектуальні, пізнавальні ігри. Як і будь-якій грі, їм притаманні елементи розваг. Це — загадки, ребуси, кросворди, лото, вікторини, а також умовні подорожі та круїзи, конкурси, ярмарки, аукціони. Різновидом ігор з правилами є рухливі (спортивні, хороводні): естафети, турніри, атракціони тощо. 

До другої групи входять художньо-конструкторські (з елементами праці) і сюжетно-рольові ігри (ігри-драматизації, інсценізації, те- атралізовані ігри). Останні передбачають діалогічне мовлення, «акторську» діяльность учнів. 

На уроках мистецтва можуть знайте своє місце всі наведені види ігор, проте найдоцільнішими, безумовно, будуть ті, що безпосередньо випливають із завдань художнього розвитку молодших школярів. З-поміж художньо-конструкторських ігор варто відзначити такі: «Дитяче книжкове видавництво» (колективне створення книжки-маляти з розподілом художньо-професійних функцій), «Кіностудія» («розкадровка» мальованого мультфільму), «Фабрика дитячої іграшки» або «Театральне ательє з пошиття лялькових костюмів» (виготовлення іграшок із різних матеріалів, одягу та аксесуарів для них). Добираючи рухливі ігри до уроків мистецтва, вчитель має віддавати пріоритет не спортивним, а музично-хореографічним їх видам. Зупинимося на них дещо детальніше. Відомо, що ритм, як часова організація будь-якого процесу, відіграє виключно важливу роль у життєдіяльності людини взагалі й навчальній діяльності школярів зокрема. Звуки музики, організовані ритмічно, здатні передавати заряд енергії. Підкреслимо, що на меті цих ігор не вчити дітей суто хореографічного мистецтва (як у спеціалізованих школах), танець перетворюється на засіб творчого самовираження, своєрідну гру-імпровізацію пластичних образів. Головна відмінність художньо-ігрових технологій хореографічного спрямування від виконання звичайних танців і в цілому полягає в домінуванні імпровізаційності. 

Дещо інші технології характерні для проведення уроків мистецтва з використанням театралізованих сюжетно-рольових ігор, які передбачають обов'язкове перевтілення у реальних чи уявних персонажів, героїв казок і мультфільмів, допускають вигадування нових, неіснуючих фантастичних дійових осіб. Специфіка театральної гри полягає в імітації