Індія

Місто Мохенджо-Даро було найбільшим для свого часу, його площа досягала 260 га. У місті були великі будинки площею 200 м2 і більше. У центрі міста був штучний басейн глибиною 3 м, викладений двома рядами цеглин. У місті існував водопровід. Вода надходила в місто і розводилася по його території по керамічних трубах. Для того щоб не було витоку води, на кінцях труб були фланці. Стики труб ущільнювалися асфальтом. У будинках багатих людей були ванні кімнати і туалети. Місто мало каналізацію, стічні води з житлових будинків попадали у вуличні каналізаційні мережі і по них виводилися за межі міста.

Розвинена була і торгівля. Про це свідчать залишки критого великого ринку з постійними прилавками, знайдені гирі, великі складські приміщення. Жителі мали свою ієрогліфічну писемність. Існували торгові зв'язки з державами Месопотамії, на територіях яких були знайдені печатки з древньоіндійськими письменами.

Основним заняттям населення було землеробство. Вирощувалися пшениця, ячмінь, овочі. З найдавніших часів (V тис. до н. е.) тут стали вирощувати бавовну, а з IV тис. до н. е. – цукровий очерет. Для обробки ґрунту використовувався плуг із кремінним лемешем. Хліборобами були вільні общинники, з яких стягувалися натуральні податки. У господарстві великих землевласників застосовувалася праця рабів.

Високого рівня досягли ремесла. У керамічному виробництві використовувалося гончарне коло. Судини і цеглини обпікалися в спеціальних печах. Добувалися мідь, олово, свинець, золото і срібло. Вироблялися бронзові й інші сплави металів. У металообробці вже застосовувалися лиття, кування листа і заклепки. У ткацькому виробництві як сировину використовувалася бавовна. Була розвита ювелірна майстерність. Вироби виготовлялися з золота, срібла, каменів.

Про рівень будівельної майстерності свідчать розкопки найдавніших міст.

У середині II тис. до н. е. древні міста Індії були скорені племенами аріїв, що спустилися з гір Гіндукушу. Арії були кочівниками, скотарями, що у пошуках нових пасовищ захопили спочатку долину Інду, а потім і Гангу. Економічний і культурний рівень аріїв був нижче завойованих ними народів. Вони зруйнували древні міста. Культура землеробства також занепала. Головним видом діяльності довгий час було кочове скотоводство.

Згодом арії стали запозичати в корінного населення культуру землеробства. Населення жило сімейними громадами, із загальносімейною власністю. Поступово сімейні громади перетворювалися в сільські, керовані сільськими старостами.

Земля знаходилася у володінні громад. В міру майнового розшарування в громадах з'явилося право приватного володіння землею.

Війни давали військовополонених, що ставали рабами і трудилися в заможних членів громад. З числа заможних вибиралися посадові особи, що керували господарством громади чи воєнними діями. Вони привласнили собі право розподілу общинних продуктів.

Поступово, з метою збереження отриманих привілеїв і захоплених общинних цінностей, в Індії створюється соціальна система – касти. Законами Ману й Анастамби всі жителі країни розділилися на чотири касти: брахмани (жреці) ; кшатрії (воїни) ; хлібороби, ремісники, торговці; шудри (люди, що не мають майна, і раби). Привілейоване положення займали перші дві касти. Закони забороняли змішання людей різних каст.

До VI ст. до н. е. у північно-східній частині Індії існувало кілька держав. Найбільш великими були Магадха і Кашала, що боролася за гегемонію в цьому районі. У V ст. до н. е. Магадха перемагає в цій боротьбі. Північно-Західна Індія в VI ст. до н. е. підпадає під владу перського царя Дарія I. Однак у 327 р. до н. е. Олександр Македонський, розбивши війська Дарія, захопив Північно-Західну Індію. Після смерті Олександра в результаті визвольного руху, очолюваного Чандрагуптою, створюється Індійська держава, спадкоємці чандрагупти розширили її. У такий спосіб до складу цієї держави ввійшли частина Афганістану і Белуджистану, Північна Індія і Декан.

 

 

Вже в III тисячоріччі до н. е. основним заняттям жителів долини Інду було землеробство. Вирощували пшеницю, ячмінь, горох, просо, джут і, вперше у світі бавовник і цукровий очерет.

Добре було розвите тваринництво. Індці розводили корів, овець, кіз, свиней, ослів, слонів. Кінь з'явився пізніше.

Індці були добре знайомі з металургією. Основні знаряддя праці робили з міді. З неї виплавляли ножі, наконечники копій і стріл, мотики, сокири і багато чого іншого. Не було для них секретом художнє лиття, майстерна обробка каменю, сплави, серед яких особливе місце займала бронза. Індцям були відомі золото і свинець. Але заліза в цей час вони не знали.

Розвите було і ремесло. Важливу роль грало прядіння і ткацтво. Вражає майстерність ювелірів. Вони обробляли дорогоцінні метали і камені, слонову кістку і раковини.

Високого рівня досягла морська і сухопутна торгівля. У 1950 р. археологи знайшли перший в історії порт для стоянки кораблів під час відливу моря.

Найбільш активно йшла торгівля з Південним Межиріччям. Сюди з Індії привозили бавовну, ювелірні вироби. В Індію привозили ячмінь, овочі, фрукти. Були торгові зв'язки з Єгиптом і островом Крит. Імовірно, індці обмінювалися і із сусідніми кочовими народами і навіть побудували місто на ріці Амудар'я.

З упадком індської культури завмерло господарське життя. Тільки на рубежі II – I тисячоріч до н. е. нове населення Індії – індійці – знову