Інноваційна діяльність підприємства в Україні та закордоном

Організаційне забезпечення інноваційної діяльності повинно носити

комплексний характер. Традиційно оцінюється організація процесу впровадження інновацій на підприємстві, але не менш важливою є оцінка організації підготовчого етапу та етапу, що реалізується після безпосереднього впровадження.

Таким чином, організаційне забезпечення має три основні складові, що водночас є й етапами аналізу цього явища: 1) організаційна структура управління; 2) нормативна складова; 3) неформальна складова.

У зв’язку зі специфічними особливостями інноваційної діяльності організаційне забезпечення інноваційного процесу треба доповнити за рахунок додаткових етапів та суб’єктивних складових, що дозволить підвищити ефективність інновацій на підприємстві. Аналіз цих складових є предметом подальших досліджень.

 

 

Відповідно до Закону України «Про інноваційну діяльність» [1] інновації – це новостворені (засновані) і (або) вдосконалені конкурентоспроможні технології, продукти або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного та іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.

Інновації (або новаторство) – це особливий засіб підприємців, за допомогою якого вони досліджують зміни в економіці та суспільстві з метою використання їх у бізнесі чи різних сферах обслуговування. Незалежно від виду діяльності підприємства є два види інновацій – інновації в товарах та послугах; інновації в різних професійних навиках і діяльності, які необхідні для виробництва цих же товарів чи послуг.

Необхідність інновацій може бути зумовлена потребами ринку і клієнтів, коли вимоги часу змушують придумати щось нове, або тим, що ці потреби виникають у процесі роботи, наукових досліджень в лабораторіях тощо [5].

Тобто, як потреби ринку, так і внутрішні потреби підприємства спонукають до розроблення та впровадження нових видів продуктів, технологій, технік, організації тощо для поліпшення роботи підприємства та отримання додаткових фінансових вигод від діяльності. Можемо стверджувати, що чим вищий рівень впровадження інновацій на підприємстві, тим вища його конкурентоспроможність на ринку та отриманий у результаті діяльності прибуток. Конкурентоспроможність підприємства залежить від багатьох чинників, основним із яких є раціональне використання матеріальних, трудових, інноваційних, інформаційних і фінансових ресурсів, які в сукупності становлять потенціал підприємства.

Обґрунтувати необхідність активізації інноваційної діяльності підприємств можна такими чинниками:

• підприємства характеризуються повільним розвитком ефективних форм інноваційної діяльності, що зумовлено економічною нестабільністю та чіткістю законодавства;
• значна кількість підприємств не спроможна впроваджувати інновації власним коштом, а економічний клімат не сприяє залученню зовнішнього капіталу чи запозиченню коштів;
• держава потребує у глибоких структурних перетворень в економіці;
• для більшості підприємств властиве значне зношення основних фондів;
• гостро відчувається необхідність збереження і розвитку науково-технічного потенціалу та інноваційного підприємництва;

• нагальною є проблема створення нових робочих місць. Їх організація за новітніми надбаннями дасть змогу не лише виробляти вітчизняну продукцію та розвивати економіку, а й виплачувати працівникам гідну заробітну плату.

Успішна реалізація інноваційної діяльності повинна базуватись на принципах – нормах, правилах поведінки підприємств, що встановлюють взаємозв’язок між розвитком підприємства і напрямами його інноваційної діяльності.

На законодавчовизначених загальнодержавних принципах інноваційної політики повинні базуватись принципи інноваційної діяльності підприємств.

Здійснення інноваційної діяльності повинно відбуватись у кілька етапів, які дозволять підприємству досягнути бажаного результату з мінімальними витратами та втратами. Етапи, які проходитиме підприємство від початку до завершення інноваційного проекту, мають бути логічно пов’язаними та утворювати комплексну систему зв’язків.

Інноваційну діяльність підприємства можна тлумачити як діяльність, що передбачає планування, організацію, керівництво, мотивацію та контроль щодо об’єкта управління шляхом розробки та застосування системи стратегій (обраних залежно від інноваційного потенціалу підприємства і факторів впливу зовнішнього середовища), спрямовану на досягнення поставленої перед підприємством мети.

Отже, основні етапи, які має пройти підприємство при здійсненні

інноваційної політики (див. рис. 1. 1.).

 

 

На кожному з етапів підприємство повинно враховувати особливості реалізації інноваційної діяльності та управління нею, щоб максимально оптимізувати цей процес здійснення та досягти поставленої мети.

Оскільки інноваційна діяльність є найважливішим засобом забезпечення економічного зростання, конкурентоспроможності та фінансової стабільності будь-якого підприємства, то високих результатів воно зможе досягти лише за систематичного аналізу змін ринкового середовища і цілеспрямованого її здійснення, з метою реалізації нових можливостей.

 

 

Певна активізація деяких напрямків інноваційної діяльності в Україні, вимагає вдосконалення функціонування елементів інноваційної інфраструктури, що існує (технопарки, інфопорти, кластери). Їхня ефективна робота, спрямована на комерціалізацію інноваційних розробок, має визначатися, насамперед, продуманою державною політикою, що враховує громадську думку та іноземний досвід[8].

Існує безліч форм управління інноваціями на різних рівнях: від підрозділів корпорацій до держави, у цілому здатних у сучасних умовах реалізувати спеціальну економічну політику. Як і практично будь-яка політика, вона неоднакова в різних країнах, хоча й підпорядкована одній і тій самій меті: стимулюванню інноваційної активності й розвиткові науково-технічного потенціалу.

Отже, актуальною проблемою є роль інноваційної політики в структурі державного регулювання економіки України, що визначаються особливостями інноваційного процесу як об'єкта керування. Основна маса інноваційних процесів реалізується приватними компаніями різного рівня й масштабу, і такі процеси виступають, зрозуміло, не як самостійна мета, а як засіб кращого вирішення виробничих