Інноваційна діяльність підприємства в Україні та закордоном

 

 

Одним із пріоритетних напрямів розвитку економіки у ринкових умовах є впровадження інновацій у виробництво. Створення та успішне застосування різноманітних нововведень дозволяє істотно змінити обсяги та якість виробництва і споживання, різко підвищити продуктивність праці, знизити сукупні витрати на виробництво, випускати конкурентоспроможну продукцію.

Обраний Україною шлях інтеграції до Євросоюзу вимагає зближення та інтеграцію національної економічної системи до систем країн ЄС. Це ставить Україну перед вибором запровадження тієї моделі розвитку, яка прийнята ЄС за базову, тобто моделі інноваційного розвитку [5].

Сучасний вітчизняний ринок інновацій передбачає створення реальних умов для переходу економіки на інноваційно-інвестиційну модель розвитку та «впровадження механізму диференційованого пільгового оподаткування підприємств залежно від рівня їх інноваційної активності, стимулювання науково-дослідних і дослідно-конструкторських установ і організацій до введення в господарський обіг нематеріальних активів, утворення галузевих інноваційних фондів».

Освоєння підприємствами нових технологій та інновацій потребує об'єктивної оцінки параметрів і характеристик їхнього потенціалу, які мають важливе значення при здійсненні інвестиційної діяльності шляхом розробки і реалізації нової інноваційної стратегії розвитку. Тому реалізація нової інноваційної стратегії розвитку і повноцінне використання інноваційного потенціалу в інтересах оновлення виробництва – реальний шанс для України досягти рівня високотехнологічної розвиненої держави. Незважаючи на це, інноваційна сфера з огляду на фінансове забезпечення функціонує в критичних умовах.

Згідно з чинним законодавством, інноваційний розвиток в Україні забезпечується за рахунок фінансування з різних джерел. Джерелами фінансової підтримки інноваційної діяльності є:

1) кошти Державного бюджету України;

2) кошти місцевих бюджетів і бюджету Автономної Республіки Крим;

3) власні кошти спеціалізованих державних і комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ;

4) власні чи запозичені кошти суб’єктів інноваційної діяльності;

5) кошти (інвестиції) фізичних і юридичних осіб;

6) інші джерела, не заборонені законодавством України.

За даними Державного комітету статистики України, протягом 2011-2013 рр. загальна сума витрат на фінансування наукових і науково-технічних робіт в Україні зростає (табл. 2) :

 

 

 

Як видно з таблиці за останні роки у структурі джерел інвестиційної діяльності ключовим є власні кошти підприємств та організацій, частка яких у загальній структурі впродовж останніх років стабільно складає близько 50-65%.

Власні джерела інвестицій підприємства у порівнянні з залученими та позиковими характеризуються простотою і швидкістю залучення, високою віддачею за критерієм норми прибутковості капіталу, оскільки не вимагають сплати позикового відсотка у будь-яких його формах. Використання власних ресурсів істотно знижує ризик неплатоспроможності й банкрутства підприємства і при цьому управління цілком зберігається в руках його власників. Разом з тим власні джерела обмежені, не дозволяють значно розширити інвестиційну діяльність за сприятливої кон’юнктури ринку. В 2013 році обсяги інвестування в основний капітал за рахунок власних коштів підприємств зросли у порівнянні з попереднім роком номінально у 1, 59 рази. При цьому питома вага цього джерела фінансування залишилась майже незмінною – на рівні 53-59%.

Треба відмітити різке падіння іноземних інвестицій в інноваційну діяльність України в 2013 р. порівняно з 2011р., а саме – з 2411, 4 млн. грн. до 56, 9 млн. грн., тобто майже в 42 рази. Основним чинником, що гальмує процеси іноземного інвестування є несприятливий інвестиційний клімат країни, що робіть українські підприємства непривабливими для іноземних інвесторів.

Необхідно зазначити, що іноземні інвестиції для економіки країни мають велике значення, оскільки вони є джерелом капіталовкладень, причому у формі сучасних засобів виробництва, залучають вітчизняних підприємців до передового господарського досвіду, сприяють поширенню інновацій, збільшення продуктивності праці та підвищенню добробуту населення.

Аналізуючи період 2012-2013р. р. видно, що державне фінансування інноваційної діяльності зросло на 71%, але частка у загальній структурі складає незмінні 10, 5%.

Аналізуючи статистичні дані з ВВП видно, що за 3 роки питома вага витрат державного бюджету на інноваційну діяльність в структурі ВВП України складала не більше 0, 014% (табл. 3).

 

 

 

 

 

З таблиці видно, що кількість організацій які виконують наукові дослідження й розробки в 2013 році впала порівняно з 2007 роком на 16, 9%, а чисельність науковців на 19, 5%.

Необхідно зазначити, що успіх інноваційної діяльності значною мірою встановлюється формами її організації і способами фінансової підтримки. Мірою того, як нові наукові розробки і технології стають основоположними складовими національної безпеки держави, розвинені країни знаходять різноманітні можливості для підтримки й розвитку інновацій. При цьому поширюється різноманітність методів фінансування інноваційної діяльності і спектр заходів з непрямої підтримки інновацій.

Розвинені країни черпають фінансові ресурси для інноваційної діяльності як з державних, так і приватних джерел.

Типовим прикладом є США, де законодавчо визначена, що пенсійні фонди повинні інвестувати принаймні 15% доходів у практичну економічну діяльність, що створює умови для потужного фінансування венчурних фондів.

У розвинених країнах прямі державні витрати на наукові інноваційні проекти становляться 1. 6-3. 7% від ВВП (табл. 5)