Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Інтеграційні процеси в Європі: від Європейського співтовариства до Європейського Союзу

Предмет: 
Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
11
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Зміст
 
Вступ
Виникнення та розвиток Європейського співтовариства
Етап створення Європейського Союзу
Економічна та валютна політика Європейського Союзу
Керівні органи ЄС
Список використаних джерел
 
Вступ
 
Економічна інтеграція, форма інтернаціоналізації господарського життя, була виниклою після 2-й світової війни – це об'єктивний процес переплетення національних господарств і проведення злагодженої міждержавної економічної політики. Включає розвиток виробничої і науково-технічної кооперації, торгівельно-економічних і валютно-фінансових зв'язків, створення різних міждержавних об'єднань політичного і економічного характеру, регіональних економічних угрупувань зон вільної торгівлі, митних союзів, економічних і валютних союзів і ін.
Інтеграційні процеси почали особливо бурхливо розвиватися на початку 90-х років ХХ ст. і зараз ці темпи тільки збільшуються. Економічна інтеграція, створює умови для прискорення інтернаціоналізації виробництва країн – учасниць цього процесу, вирівнювання їхніх основних соціально-економічних параметрів.
Свій найбільший розвиток економічна інтеграція отримала в Західній Європі. Крім об'єктивних економічних процесів, західноєвропейська інтеграція збагачувалась ідеями єдиної Європи.
Слід зазначити, що впливає інтеграційних процесів на економіку окремої країни має багато позитивних наслідків. Завдяки продуманій інтеграційній політиці країни набувають можливість збільшення розмірів ринку і масштабів виробництва і додаткових прибутків від реалізації товарів на зовнішніх ринках, поліпшення умов здійснення торгівлі, вдосконалення внутрішньої інфраструктури, впровадження новітніх технологій.
Становлення сучасної світової економіки визначається розвитком виробництва і міжнародного розподілу праці, втягуванням в сукупний процес відтворювання все нових країн, перетворенням світової торгівлі в один з найважливіших чинників економічного зростання, задоволення потреб національних господарств і населення в різноманітних товарах і послугах.
Сучасне європейське суспільство неоднорідне. В нього входять держави, відмінні соціальною структурою, політичним устроєм, рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, а також характером, масштабами і методами міжнародних економічних відносин. Ці чинники є проблемними на шляху інтеграційних процесів, що відбуваються в Європі.
В інтеграційних процесах країни повинні враховувати свої власні інтереси, зберігати національний суверенітет і незалежність. При цьому інтеграція повинна базуватися на максимальному використанні інформаційних, інтелектуальних ресурсів і науково-технічного потенціалу, що має.
 
Виникнення та розвиток Європейського співтовариства
 
Однією з основних тенденцій, що визначає розвиток міжнародних економічних відносин, є формування трьохполюсної структури світової економіки, яке супроводжується посиленням інтеграційних процесів в кожному з регіонів світу.
Інтеграційні процеси в Європейському регіоні розпочалися після другої світової війни. А історичною датою, з якої власне й почалось об’єднання європейських країн, вважається 9 травня 1950 року. У цей день міністр закордонних справ Франції Р. Шуман запропонував підпорядкувати все виробництво вугілля та сталі в ФРН і Франції єдиному верховному керівництву.
А вже в квітні 1951 року була підписана Паризька угода про заснування Європейського об’єднання вугілля та сталі, до складу якого увійшли шість держав – Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Італія та Німеччина. Угода вступила в дію в 1953 році. У 1957 році відбулось кількісне і якісне поглиблення інтеграції: була підписана Римська угода про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), яке ґрунтувалось на митному союзі і спільній політиці, особливо в сільському господарстві.
У 1973 році до ЄЕС приєднались Данія, Ірландія та Великобританія. Планувався також вступ Норвегії, який не відбувся внаслідок національного референдуму. Гренландія була прийнята до ЄЕС як складова Данії, але вийшла з Співтовариства в 1983 році. Це рішення – результат відмови від проведення ЄЕС спільної політики риболовства. Ця політика регулює води та кількість риби, яку можна ловити у водах Співтовариства, і передбачає істотні субсидії рибній промисловості, захищаючи її від іноземної конкуренції. Її принцип, який викликає найбільших нарікань, встановлює загальний доступ до всіх місць лову риби за межами шестимильної (інколи – дванадцятимильної) прибережної зони.
У 1981 році до ЄЕС приєдналась Греція, в 1986 році – Іспанія та Португалія, в 1995 році – Австрія, Фінляндія та Швеція.
 
Етап створення Європейського Союзу
 
У 1993 році ЄЕС оголосило про створення спільного ринку і намір поглиблювати інтеграцію в напрямку створення економічного союзу.
На сьогодні до складу Європейського Союзу входить 15 держав-членів.
Загальновизнаним є той факт, що успіх західноєвропейської інтеграції значною мірою був забезпечений вдалим вибором галузей, з яких розпочались процеси регіонального регулювання. Так, проведення єдиної сільськогосподарської політики дало суттєвий імпульс розвитку інтеграції не тільки в агросфері, а й у паралельних їй галузях економіки.
Адже сільське господарство – сфера, якій традиційно не притаманне планування та адміністративне регулювання. Тому успіхи об’єднання зусиль у сільському господарстві підштовхнули й інші галузі до усвідомлення корисності інтеграції. Головними завданнями спільної політики в сільському господарстві були наступні:
забезпечення стрімкого зростання обсягів сільсько-господарського виробництва;
забезпечення високого рівня життя сільськогосподарських виробників;
забезпечення стабільних ринків сільськогосподарської продукції;
забезпечення гарантованих поставок сільськогосподарської продукції;
забезпечення прийнятних для споживача цін на сільськогосподарську продукцію.
Найважливішою складовою спільної сільськогосподарської політики став ефективний механізм ціноутворення, який полягав у встановленні мінімальних цін імпорту та мінімальних цін продажу, які гарантувались виробникові за допомогою обґрунтованих інтервенцій офіційними організаціями.
Продумана агрополітика дозволила ЄС протягом 10 – 15 років пройти шлях від чистого імпортера сільськогосподарської продукції до майже повного самозабезпечення і перетворення в «чистого другого» світового експортера сільськогосподарських
Фото Капча