Інтегрованість у навчанні орфографії

Граматичні поняття є базовими для орфографічних правил, що регулюють правопис відмінкових закінчень іменників, прикметників, займенників, числівників, особових закінчень дієслів, написання разом, окремо і через дефіс повнозначних, службових частин мови та вигука тощо. Вживання орфограм залежить від морфологічного вираження слова, його відміни, групи, числа, інших граматичних ознак.

Значні труднощі відчувають школярі під час вживання смислорозрізнювальних написань, грамотне використання яких залежить від уміння пояснити видозміни слів у процесі переходу їх з однієї частини мови в іншу. Диференційний принцип лежить в основі правопису частини слів. Потрібно розрізняти: прикметники і займенники з прийменником по від однозвучних із ними прислівників, що пишуться через дефіс [по нашому подвір'ю – співати по-нашому, по українському кордону – розмовляти по-українському) ; іменники, прикметники і числівники з прийменниками та однозвучні з ними прислівники, що пишуться разом (глянути в бік сусіда – звернути вбік, в останнє число місяця - пообіцяти востаннє, постукати в друге вікно – зустрітися вдруге) ; сполучники щоб, якби, якже, теж і однозвучні з ними займенники та прислівники з частками б, би, же, ж (вчитися, щоб бути професіоналом - щоб там не було, здолати перешкоди) ; сполучники зате і проте й однозвучний займенник те з прийменниками за і про (поспішати, проте діяти чітко – пам'ятати про те, чого вчили в школі) і т. ін.

Для того щоб не плутати прислівники, наприклад, з іменниками, прикметниками й числівниками, вжитими в поєднанні з прийменниками, слід домогтися розуміння учнями того, що: 1) прислівник виконує синтаксичну роль обставини, а однозвучний із ним іменник з прийменником означає предмет і, на відміну від прислівника, може мати залежне слово в родовому відмінку, між іменником і прийменником є можливість вставити означення (Я весь час милувався собором і зверху, і всередині і не міг відірвати очей (М. Коцюбинський). – Оздоблювальні роботи майстри розпочали з верху центрального купола) ; 2) виконуючи в реченні роль обставини, прислівник відповідає на питання як?, а прикметник, що стоїть після прийменника, виражає ознаку предмета, відповідає на питання який?, яка?, яке? (В путь Марія нашвидку збиралась (Т. Шевченко). - Човен кинуло на швидку течію) ; 3) прислівник виражає ознаку дії, а числівник, що стоїть після прийменника, – кількісну ознаку предмета або ж ознаку за їх порядком (Вперше довелось мені серед народу бути в таку годину (Г. Барвінок). – Думки багатьох ще довго будуть звернуті в перше десятиліття Української незалежності).

Серед принципів навчання орфографії Г. Н. Приступа виділив принцип опори на синтаксис. Такий підхід вважаємо закономірним, оскільки мета вивчення синтаксису в загальноосвітній школі – навчити дітей грамотно висловлюватися, дотримуючись властивих літературній мові норм, зокрема, – коли йдеться про писемний вид мовлення, – орфографічних.

У письмових роботах учнів спостерігаються синтаксичні помилки у вигляді неправомірного використання граматичних форм. Серед них - неправильний вибір відмінкових закінчень, порушення норм узгодження між головним словом і залежним («подякувати свойого тата імаму»), помилки у вживанні прийменників («сказав для матері»), неправильне використання дієприкметникового і дієприслівникового зворотів («читаючи книжку, його тягнуло до річки», «йшли дівчата, гарно вбранних на дискотеку») тощо.

Для того щоб учні вправно застосовували на письмі синтаксичні одиниці, необхідно систематично актуалізовувати опорні знання з орфографії. Так, пояснення способів зв'язку слів у реченні (керування, узгодження) пов'язано з умінням знаходити головне і залежне слово, писати відмінкові закінчення. Опрацювання підмета викликає потребу повторити матеріал у зв'язку із правописом іменників: вживання -инн-, -енн-, -єнн-, -інн-, -t/e-, -ее- в іменникових суфіксах, написання власних назв. Щоб правильно вживати присудки, необхідно знати умови написання е, є, и, ї в особових закінченнях дієслів, -ться, -шея у дієсловах. Робота над означенням пов'язана з умінням вживати о, є, є в суфіксах -ое-, -ее- (-єв-) прикметників, и, і у суфіксах -ичн-, -ічн- прикметників, писати н і нн у дієприкметниках і прикметниках, вживати разом і через дефіс складні прикметники, займенники з префіксами казна-, хтозна-, будь- і суфіксом -не-будь. Обставини часто виражені прислівниками, а, як відомо, їх правопис разом, окремо і через дефіс становить неабияку трудність для школярів. Звертання потребує умінь вживати ь, й перед суфіксом -ович- у чоловічих іменах по батькові, -івн-, -ївн- у суфіксах жіночих імен по батькові, правильно передавати закінчення у кличному відмінку. Опрацювання однорідних членів речення корисно поєднати з повторенням правопису часток, зокрема ні з іменниками і т. ін.

У процесі вивчення синтаксису для реалізації зв'язку з орфографією доречно застосовувати спеціальні вправи, як-от: 1) переробити речення так, щоб підмети стали звертаннями, з'ясувати, чи є членом речення звертання; 2) визначити синтаксичну роль однорідних членів речення та узагальнюючих слів при них, пояснити їх правопис; 3) ввести в речення вставні слова, пояснити їх написання: на щастя, на жаль, по-перше, по-друге, безперечно, безсумнівно, мабуть; 4) скласти речення з обставинами місця, використавши для цього іменники у формі родового відмінка з прийменниками з-за (із-за), з-над (із-над), з-під (із-під), з-поза; вмотивувати правопис прийменників; 5) скласти речення, в яких би роль обставини способу дії виконували прислівники: пліч-о-пліч, всього-на-всього, віч-на-віч, любо-дорого, ледве-ледве, по-новому, по-господарськи; обґрунтувати їх правопис.

Отже, однією з передумов поліпшення орфографічної грамотності школярів є цілеспрямована, інтегративна робота над формуванням у школярів правописних навичок у зв'язку з вивченням різних структурних рівнів української мови. Засвоєння фонетичного, орфоепічного, лексичного, словотвірного, граматичного матеріалу повинно бути підпорядковано виробленню в учнів умінь вільно оперувати тими лінгвістичними поняттями, які складають зміст орфографічних правил і становлять перелік послідовно виконуваних операцій на шляху до розв'язання орфографічних завдань.

 

 

1.Вашуленко М. С Орфоепія і орфографія в 1-3 класах: Посібник для вчителів. – К. : Рад. школа, 1982.

2.Вихованець І.P. У світі граматики. – К. : Рад. школа, 1987.

3.Ганич Д. І., Олійник І. С. Словник лінгвістичних термінів. – К. : Вища школа, 1985.

4.Методика вивчення української мови в школі / О. М. Біляєв, В. Я. Мельничайко, М. І. Пентилюк та ін. : Посібник для вчителів. – К. : Рад. школа, 1987.

5.Словник української мови. – Т. З. – К. : Наукова думка, 1972.

6.Сухомлинський S. O. Павлиська середня школа //Вибрані твори у 5 т. ТА. – К. : Рад. школа, 1977.

7.Хомяк И. Н. Связь в обучении орфографии и словообразования на уроках украинского языка в 5-6 классах: Диссертация... канд. пед. н. – К., 1989.