Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Інтуїція і творчість у процесі наукового пізнання

Предмет: 
Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
20
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Зміст
 
Вступ
1. Рівні, форми і методи наукового пізнання
2. Інтуїція і творчість у процесі наукового пізнання
Висновки
Список використаних джерел
 
Вступ
 
Наука – форма духовної діяльності людей, яка скерована на отримання істинних знань про світ (природу, суспільство, мислення), на відкриття об’єктивних законів світу і передбачення тенденцій його розвитку. Наука – це процес творчої діяльності по отриманню нового знання, і результат цієї діяльності у вигляді цілісної системи знань, сформульованих на основі певних принципів. Наука є соціокультурна діяльність, своєрідне суспільне явище. Основне завдання науки – виявлення об’єктивних законів дійсності, а її головна мета – істинне знання. Критеріями науковості, які відрізняють науку від інших форм пізнання є: об’єктивність, системність, практична націленість, орієнтація на передбачення, сувора доказовість, обґрунтованість і достовірність результатів.
Наука як єдина система знань поділяється на певні галузі (окремі науки). За предметом і методом пізнання розрізняють науки про природу – природничі; науки про суспільство – суспільні; технічні науки. Своєрідною наукою є сучасна математика. За співвідношенням із практикою виділяють фундаментальні науки (які не мають прямої практичної орієнтації) і прикладні науки (націлені на безпосереднє практичне використання наукових результатів). Будь-яка наукова пізнавальна діяльність передбачає взаємодію суб’єкту (учений, науковий колектив) і об’єкту науки (предметна область, що вивчається), в процесі якої використовується певна система методів, прийомів дослідження і мови даної науки (знаки, символи, формули тощо).
 
1. Рівні, форми і методи наукового пізнання
 
В епохи античності та середньовіччя науки як цілісної системи знання ще не було, існували лише її передумови, елементи. Виникнення науки пов’язують з її відокремленням від традиційної філософії в Новий час (кін. XVI-XVII ст.). В цей період поняття “наука” і “природознавство” практично ототожнювалися, бо формування суспільствознавства почалося пізніше і йшло повільніше. В своєму розвитку наука проходить ряд періодів, виділення яких здійснюють за різними критеріями (засадами). Найбільш поширеним критерієм періодизації науки є співвідношення об’єкта і суб’єкта наукового пізнання. Даний критерій дозволив виділити три основні періоди розвитку науки: класичний, некласичний, постнекласичний. В кожному періоді розроблялися певні ідеали, норми і методи наукового дослідження, формувався своєрідний стиль мислення, специфічні поняття.
Класична наука (XVII-XIX ст.) прагнула пізнати об’єкт, що досліджується, сам по собі, об’єктивно; усунути з його опису і теоретичного пояснення все, що мало відношення до суб’єкту пізнання.
Некласична наука (перша половина ХХ ст.) враховувала зв’язки між знаннями про об’єкт і характером засобів та операцій пізнавальної діяльності суб’єкту.
Постнекласична наука (з другої половини ХХ ст.) осмислює співвіднесеність характеру знань про об’єкт, що отримуються, не тільки з особливостями засобів та операцій діяльності суб’єкту, а й з ціннісно-цільовими установками цієї діяльності.
Наукове пізнання містить у собі два основних взаємопов’язаних, але якісно різних рівня – емпіричний і теоретичний.
На емпіричному рівні переважає чуттєве пізнання; раціональне пізнання і його форми тут присутні, але мають підпорядковане значення. Тому на емпіричному рівні досліджуємий об’єкт відображається переважно з боку своїх зовнішніх зв’язків і проявів. Характерними ознаками емпіричного пізнання є: збирання фактів, їх первинне узагальнення, опис спостерігаємих та експериментальних даних, їх систематизація, класифікація.
Теоретичний рівень характеризується перевагою раціонального пізнання. Теоретичне пізнання відображає явище і процеси з боку їх універсальних внутрішніх зв’язків і закономірностей. Що досягаються за допомогою раціональної обробки емпіричних даних, яка дозволяє сформулювати наукові проблеми, гіпотези, теорії. Найважливіше завдання теоретичного пізнання – досягнення істини.
Емпіричний та теоретичній рівні наукового пізнання взаємопов’язані, тобто емпіричне може переходити в теоретичне і навпаки. Неприпустимо абсолютизувати значення якогось одного з них.
Елементами структури теоретичного наукового пізнання є його форми. Головні з них: проблема, гіпотеза, теорія. Проблема – форма пізнання, змістом якої є те, що ще не пізнане людиною, але що потрібно пізнати. Фактично це знання про незнання; питання, яке виникає в процесі пізнання і вимагає відповіді за двома пунктами: постановка проблеми і шлях її вирішення. Гіпотеза – форма знання, яка містить припущення (сформульоване на основі ряду фактів), істинне значення якого невизначено і потребує доказу. Гіпотетичне знання має імовірний, а не достовірний характер, і вимагає перевірки, обґрунтування. Теорія – найбільш розвинута форма наукового знання, яка дає цілісне, системне, достовірне відображення закономірних і суттєвих зв’язків певної області дійсності. Основними функціями теорії вважають:
синтетичну (поєднання певних достовірних знань в єдину систему) ;
пояснювальну (виявлення суттєвих характеристик об’єкта, законів його походження і розвитку) ;
методологічну (розробка на базі теорії різних методів і прийомів дослідження) ;
передбачувану (формулювання уявлень про існування раніше невідомих фактів і властивостей об’єкта) ;
практичну (бути програмою, яка спрямовує практичну діяльність).
В науковому пізнанні істинним повинен бути не тільки його результат, але й спосіб отримання цього результату – метод. Метод – це система приписів, принципів, вимог, які орієнтують суб’єкта у вирішенні конкретного завдання, досягненні певного результату пізнання і дії. Основна функція методу – регулювання різних форм діяльності (в тому числі і науково-пізнавальної). Вчення про систему методів, теорія методів називається методологією.
Усі методи наукового пізнання за мірою узагальнення і сферою дії поділяється на наступні основні групи: філософські, загальнонаукові,
Фото Капча