Інвестиції і збереження

Вільне коливання валютних курсів може справляти дестабілізуючий вплив на внутрішню економіку. Значні коливання курсів спочатку стимулюють, а потім чинять депресивний вплив на галузі, які виробляють товари на експорт. У даному випадку зростання експорту здійснюється не через підвищення конкурентних (порівняльних) переваг, а стимулюється, по суті, штучно. Якщо, наприклад, українська економіка функціонує в умовах повної зайнятості («природного» рівня безробіття) й інтернаціональна вартість її грошей понижується, то провляються інфляційні тенденції. Це пояснюється двома причинами. По-перше, підвищиться попит на українські товари, тобто збільшиться частка чистого експорту у сукупних витратах, що викличе породжену попитом інфляцію. По-друге, ціни на увесь український імпорт зростуть. І навпаки, подорожчання гривні скоротить експорт і збільшить імпорт, що може викликати безробіття.

Фіксовані валютні курси

Оскільки попит і пропозиція з часом змінюються, держава для стабілізації валютного курсу повинна прямо або опосередковано втручатись у функціонування валютного ринку. Існує декілька способів вирішення цього завдання.

Використання золото-валютних резервів. В якості резервів часто використовується золото (не нижче 955 проби). Уряд може отримати іноземну валюту, продаючи деяку кількість золота, яким він володіє. Дуже важливо, щоб величина резервів була достатньою для досягнення необхідного збільшення пропозиції іноземної валюти під час торгів на міжбанківській валютній біржі (на початку 2007 року валютні резерви Національного банку України становили 22, 3 млрд. дол.). Якщо необхідні резерви відсутні, то країна може відмовитись від системи фіксованих валютних курсів. Якщо ж, не маючи достатніх резервів, країна хоче зберегти стабільність валютних курсів, то вона повинна погодитись на менш привабливі альтернативні варіанти вибору. Проаналізуємо їх.

Торгова політика. Мова йде про заходи, пов'язані з введенням прямого контролю над торговими і фінансовими операціями. В умовах нестачі валюти країна може піти на підтримання валютного курсу шляхом стримування імпорту (знижуючи попит на валюту) і заохочення експорту (збільшуючи пропозицію вітчизняних грошей). Зокрема, імпорт можна скоротити шляхом введення митних тарифів, імпортних квот, ліцензій і т. ін. Такі заходи, як відомо, скорочують обсяг світової торгівлі, деформують її структуру і торгові зв'язки.

Валютний контроль: раціонування. В умовах валютного контролю уряд висуває вимогу про продаж йому всієї іноземної валюти отриманої експортерами. Потім валюта розподіляється, або раціонується між різними імпортерами. Держава ліквідовує дефіцит платіжного балансу за рахунок обмеження імпорту межами вартості експорту. Така політика проводилась українською державою в 1994-1996 рр.

Система валютного контролю має багато недоліків. По-перше, як і торгові обмеження (тарифи, квоти, експортні субсидії), валютний контроль порушує зв'язки міжнародної торгівлі, яка базується на порівняльних перевагах. По-друге, процес раціонування валютних ресурсів пов'язаний із дискримінацією окремих імпортерів. Тут виникають проблеми справедливості і фаворитизму. По-третє, заходи контролю зазіхають на свободу споживчого вибору. В українському уряді, в середині 90-х років ХХ ст., відбувались дискусії, які імпортні товари відносити до критичного імпорту, а які ні. Споживачі (населення) участі в цих дискусіях не брали.

Внутрішнє макроекономічне регулювання. Останнім засобом підтримки стабільності валютного курсу є таке використання внутрішньої податкової або грошової політики при якій ліквідується нестача іноземної валюти. Зокрема, обмежувальні податкові і грошові заходи знизять національний дохід країни відносно національних доходів інших країн. Оскільки масштаби імпорту безпосередньо залежать від рівня національного доходу, це призведе до обмеження попиту на імпортні товари, і отже, на іноземну валюту. Нарешті, рестрективна грошова політика, або політика «дорогих грошей», приведе до підвищення відсоткових ставок у даній країні і зменшить попит на інвалюту.

Такі засоби підтримання фіксованого валютного курсу не є привабливими. «Ціна» стабільності валютного курсу є падіння обсягів виробництва, безробіття, іншими словами, спад. Досягнення збалансованості платіжного балансу і реалізація внутрішньої стабільності – два важливих економічних завдання, але жертвувати останнім ради першого значить проводити не раціональну економічну політику.

Прихильники системи фіксованих валютних курсів стверджують, що її використання зменшує ризик і невпевненість, які пов'язані з міжнародною торгівлею і фінансами. Вважається, що використання фіксованих валютних курсів приводить до розширення обсягів взаємовигідної торгівлі і фінансових операцій. Однак життєздатність систем із фіксованими валютними курсами залежить від двох взаємопов'язаних умов: 1) наявності достатніх золотовалютних резервів; 2) існування незначних за розмірами дефіцитів або активів платіжного балансу. Великі й постійні дефіцити можуть призвести до вичерпання резервів країни. Наприклад, у 1998 р. валютні резерви України становили всього 1, 8 млрд. дол. Країна з недостатніми валютними резервами стикається з менш бажаними варіантами вибору. З одного боку, вона повинна буде зважитися на політично непопулярні макроекономічні заходи адаптації у вигляді інфляції або спаду. З іншого боку, цій країні, можливо, прийдеться проводити протекціоністську торгову політику, або здійснювати валютний контроль, які обмежують обсяги міжнародної торгівлі.

Державне регулювання платіжного балансу спирається на економічні теорії, у яких досліджувалась дана проблема. Ці теорії пройшли довгий час розвитку. В ХІХ і початку ХХ ст. в умовах золотого стандарту панувала теорія автоматичної рівноваги шотландця Д. Юма (1711-1776). Із падінням системи золотого стандарту (30-ті роки ХХ ст.) закономірно втратила свою актуальність і теорія Д. Юма. Однак в останні два-три десятиріччя інтерес до цієї теорії знову зріс. Якщо в