Історія грошей та фінансів

Встановився обліково – економічний аспект банківських розрахунків, виникли фінансові традиції, тому поведінка банкірів давала менше причин для підозр. Але діяльність банків не завжди була досконалою. Великий ризик невиконання угод з боку як банків, так і клієнтів, низька платоспроможність останніх, взаємний обман призводили до дорогих судових процесів[56].

 

 

На сьогоднішній день надати всебічну характеристику банківських операцій Стародавньої Греції не можливо, в силу об’єктивних причин, однак на основі промов Демосфена й деяких інших джерел, які мають фрагментарний характер, можна зробити деякі висновки та описати операції банків того часу.

Доходи банку складали 20 -40% основного капіталу.

Кредитні операції були побудовані на принципах платності (від 10 до 36% річних),  строковості, поверненості та забезпеченості. Об’єктами застави  були  вантажі, під  які   брався  кредит, кораблі  з товарами,  земельні ділянки  і  нерухомість,  інші  цінності  (одного разу в заставу було запропоноване грецьке місто).

Державна влада не втручалась у справи банків, а Юридичних норм документального обліку для захисту інтересів клієнтів і банкірів не існувало, однак клієнт  був  незахищений більшою  мірою, оскільки  умовою угоди з банкіром було поручництвоі у разі  відмови  або  неможливості    клієнтів повернути позику поручник відшкодовував його.  Банкір, в свою чергу, ніс  відповідальність  своїм  власним  майном перед  клієнтом  і  суспільством,  бо  в  банках    приховували  доходи  від  оподаткування.

Усі отримані вклади заносились трапезитами в особливий реєстр із вказанням суми та імені вкладників, які могли доручати отримання своїх грошей іншим особам, що сприяло поширенню такого способу платежів, як списання коштів у книгах банкіра, тобто велися безготівкові розрахунки, при яких внесок або переказ оформлявся „платіжним дорученням”, яке мало назву «діаграфе» [56].

 

 

У Стародавній Греції в VII-IV ст. до Р.Х. представники знаті, закладаючи основи держави, увели податки на доходи в розмірі однієї десятої або однієї двадцятої частини доходів. Існували й акцизи у вигляді привратних зборів (тобто у воріт міста). Це дозволяло концентрувати й витрачати кошти на зміст найманих армій, на зведення зміцнень навколо міст-держав, на будівництво храмів, водопроводів, доріг, на устрій свят, роздачу грошей і продуктів біднякам і на інші суспільні цілі.

У той же час у стародавньому світі була й серйозна протидія оподатковуванню. В Афінах, наприклад, уважалося, що вільний громадянин відрізняється тим, що не повинен платити податків. Особові податки носять на собі відбиток рабства, і деякі повноправні громадяни вважали їх принизливими для себе. З небажанням визнавали вони й податки з майна.

Афіняни готові були вносити добровільні пожертвування, а данину вони воліли одержувати з переможених ворогів, а також зі своїх союзників. Коли були великі витрати, то рада або народні збори міста встановлювали відсоткові відрахування від доходів.

 

 

У стародавньому світі почав зароджуватись такий вид страхування, як страхування від нещасних випадків – працівники, що були зайняті на таких будівництвах, як єгипетські піраміди, замок Соломона (близько 970- 931 до н.е.) та ін., організовували каси взаємодопомоги на користь тих із своїх колег або їхніх родин, які одержували каліцтва або гинули в результаті нещасного випадку на будівництві. 

Морська торгівля, що розвивалася швидкими темпами у Середземномор'ї за часів розквіту античного світу, значною мірою посприяла розвитку страхування. Торговець брав позичку для оренди корабля, але повертав він її тільки у випадку успішного завершення свого підприємства (подорожі), при цьому він повертав на 30% більше грошей, ніж займав. Відсоток настільки високий, що накопичений капітал можна було використовувати для покриття морських ризиків. Така практика була широко поширена в Афінах, про що свідчив у своїх роботах Демосфен (близько 384-322 рр. до н.е. – афінський оратор). Це, звичайно, ще не страхування, але загальні ознаки, у тому числі що стосується розміру ставки, є.

 

 

3.1. Основні монетні номінали Стародавнього Риму.

3.2. Монети римсько - сарматського періоду на території сучасної України.

3.3. Особливості банківництва Римської імперії.

3.4. Податкова система Стародавнього Риму.

 

Історія Риму — яскрава сторінка розквіту і загибелі рабовласницького господарства у своїй класичній формі. Його еволюція відповідала трьом етапам розвитку Римської держави: перший (VIII—VI ст. до н. е.) — царський; другий  (509—31pp. до н.е.) — республіканський; третій (31 p. до н.е. — 476 p. н. е.) — імператорський. Перший період — це епоха переходу різних племен Апеннінського півострова від родової общини до рабовласництва. Першими цей процес здійснили етруски (IX—   IV ст. до н. е.). В економічному житті стародавньої Італії вирішальна роль належала землеробству. Землю обробляли плугом, використовували волів, коней. Етруски культивували пшеницю, виноград, оливки, льон, відгодовували стада свиней. Високого рівня розвитку досягли ремесла, особливо керамічне, залізоробне, а також будівництво з каменю. Період VIII—VI ст. до н.е. в історії господарства Риму