Історія грошей та фінансів

У I ст. н.е. грошовий обіг активно функціонував на всій причорноморській території сучасної України. Боспорське царство потрапило під вплив Римської імперії і з початку I ст. н.е. чеканило золоту і мідну монету з портретами римських імператорів і боспорських царів. Місто Тіра було римським провінційним містом і також чеканило монети з зображеннями римських імператорів. У грошовому обігу Північного Причорномор'я активно брали участь монети Римської імперії та її провінцій.

 

Рис. 3.4. Монета Боспорського царства

 

У II ст. н.е. продовжувалося міське карбування в Ольвії та Херсонесі, а Боспорська держава і Тіра продовжували карбування, знаходячись під протекторатом Риму. У грошовому обігу перебували римські денарії. 

 

Рис. 3.5. Монета Тіри

У першій чверті III ст. під вплив Римської імперії потрапляють Ольвія і Херсонес і починають чеканити монети з портретами римських імператорів. Однак із середини сторіччя перестають чеканити монети, можливо, у зв'язку з їхнім захопленням варварськими племенами.

 

Рис. 3.6. Монета Ольвії III ст.

У першій половині IV ст. припиняється карбування монет у Боспорської державі. Монетні двори Ольвії, Тіри та Пантікапея знаходяться в занепаді. Загальна криза античної системи збільшилася для Північного Причорномор'я спустошливим набігом гунів у 80-х рр. IV ст. Продовжує карбування тільки Херсонес, що потрапив під вплив Східної Римської імперії і  випускав монети з портретами римських імператорів Феодосія II, Льова I, Зенона й інших [66].

 

 

У стародавньому Римі банківська дільність хоча і була схожа на грецьку, однак являла собою самобутній продукт латинської цивілізації, що визначалось значно вищим рівнем діловодства у римських банкірів порівняно з банкірами Греції. У Римі було розроблено гнучкі, узаконені й цивілізовані норми правовідносин – приватних з державою. Ще у 5 ст. до н. е. на мідних дошках були записані закони 12 таблиць – звід римського права. Із них видно, що закони ґрунтуються на таліоні, тобто рівній помсті, хоча багато з римлян вважали, що за фінансові порушення слід нести лише цивільну відповідальність: «За борги повинно відповідати майно боржника, а не його тіло». У 326 р. до н.е. було скасовано рабство за борги. У 304 р. до н. е. було опубліковано формули позивних жалоб і затверджений порядок судочинства.

У римлян банкіри, яких називали менсаріями (від лат. “менса” - стіл), розпочали свою діяльність з обміну грошей. Згодом вони отримували кошти на зберігання, які використовувались для видачі кредитів під заставу рухомого й нерухомого майна, а також морських вантажів. в результаті спеціалізації менсарії переділилися на нумуляріїв (обмінювали гроші) та аргентаріїв. Останні в свою чергу приймали вклади, видавали кредити і здійснювали безготівкові розрахунки. Заставою для видання кредиту виступало майно боржника або поручника. У заставу приймалися навіть трупи. Про колоритну деталь банківських розрахунків повідомляє Горацій: «один позикодавець певного дня збирав боржників і читав їм свої вірші, ставлячи їх у такий спосіб перед вибором – або платити гроші, або хвалити вірші». Стратегія банків була різною. Одні давали в борг невеликими частинами і багатьом боржникам, інші значні суми декільком.

Зростаюча  внаслідок завоювань роль Риму як центру економічного життя тогочасного суспільства сприяло бурхливому розвитку банківської справи, що було пов’язано з концентрацією капіталів підкорених країн та видачею цих коштів у позику в різних частинах великої імперії.

Римські громадяни здебільшого не зберігали свої гроші вдома, а віддавали банкірові, який записував їх у себе в книгах і зобов’язувався здійснювати виплати на вимогу вкладника. У книгу, що мала назву codex rationum, записувались внески всіх клієнтів банкіра, для кожного з яких відводилась окрема сторінка (nomen) з указанням імені вкладника, року і дня відкриття рахунку. Кожна сторінка була розділена на дві частини - “accepti” та “expensi”, що відповідно відображали надходження коштів від клієнтів та здійснювані ними витрати. При цьому платники могли розраховуватись зі своїми кредиторами, направляючи їх до банкірів з наказом здійснити платіж готівкою або переказом коштів зі сторінки на сторінку у книзі банкіра. Об’єднання римських банкірів в асоціації значно розширювало сферу застосування таких розрахунків, оскільки вкладники одного банку ставали вкладниками інших банків-членів асоціації.

У Східній Римській імперії банки втратили колишню могутність, та у 4 ст. до н. е. у Візантії аргентаріїв і нумуляріїв заступили колектарії, які стали передусім службовцями скарбниці. У містах вони об’єднувалися в колегії з солідарною відповідальністю, коли кожен учасник ніс відповідальність на всю суму боргу.

З офіційним визнанням християнства частиною фінансової системи стала церква. Вона об'єднала вищих державних чиновників, великих землевласників, торговців і ремісників. Церковний апарат управління не поступався імператорському.

 

 

Багато сторін сучасної держави мають свої джерела в Стародавньому Римі. Простежимо за розвитком там податкової системи. Спочатку вся держава складалася з міста Рима й прилягаючої до нього місцевості. У мирний час податків не було. Витрати по керуванню містом і державою були мінімальними, оскільки обрані магістрати виконували свої посади безоплатно, часом вкладаючи власні кошти. Це було почесно. Головну статтю витрат становило будівництво суспільних будинків. Ці витрати звичайно покривала здача в оренду суспільних земель. Але