Історія розвитку та сучасний стан землеробства

районах проживання людини. Перехід людини до осілого способу життя привів до виникнення перелогової системи землеробства. Екстенсивні системи землеробства: парова- зернова, багатопільно-трав'яна. Перехідні системи землеробства: зернова поліпшена,   сидеральна,   травопільна.   Інтенсивні  системи  землеробства:   плодозмінна,   просапна,   вільна, ґрунтозахистна. Наприклад, за паровою системою землеробства вся  земельна площа знаходилась у стані обробітку. Зміна культур здійснювалася у вигляді двопілля: 1) пар, 2) кукурудза, а також: 1) пар, 2) озиме жито; або у вигляді трипілля: 1) пар, 2) озимина, 3) ярі зернові. Парова система землеробства уже в другій половині ХVІІІ ст. почала суперечити новим економічним умовам, виявивши невідповідність зернового трипілля потребам економічного розвитку країни.

Щодо України, то найбільш давньою, яка до початку XX ст. траплялася лише подекуди в Карпатах і на Поліссі, була вирубно-вогнева система. На обраній під посів у лісі ділянці (підсіці) восени або взимку рубали ліс і кущі, залишаючи їх на місці. Навесні їх палили і після цього без оранки сіяли просо або льон. У наступні роки на

характеризувалася вкрай низькою продуктивністю праці.

Другою, також екстенсивною системою землеробства, що побутувала в Україні як пережиток, була залежна, або перелогова, система, більш поширена у степових районах. При перелозі після оранки цілини або земель, що «лежали» певний час необробленими, лан протягом кількох років засівали зерновими культурами: в перші

На кінець XIX ст. у зв'язку з тим, що в Україні цілинних земель майже не залишилося, ця система землеробства вийшла з ужитку.

Найбільш               поширеною               в               українців               була               трипільна               систе При         трипіллі         уся         придатна         для         обробітку         земля         у         тому         чи         іншо них відводилася під озимі культури, друга — під ярові, а третя залишалася на сезон незасіяною, «парувала», тобто                                                                                                                                                                  відпо озимину       й       яровину,       кожному       домогосподарству       належала       певна       частина.       В       на озимими культурами, а на землях, що були під озиминою, сіяли ярові; рілля, що перебувала під яровими, залишалася як толока: отже, відбувалося певне чергування.

Трипільна система була прогресивнішою порівняно з вирубно-вогневою та перелоговою. Вона певною мірою

створюваламожливістьвідновлятиродючістьґрунтувна

часвикористанняякпасовиська,покращуваласяйструк

продуктивність праці землеробів.

Зміна головних  землеробських  знарядь проходила  таким  чином:  палка-копалка,  кирка,  мотика,  лопата,

колода із суками, соха, залізний плуг, сучасні знаряддя.

3. Сучасний стан розвитку землеробства

Щодо сучасних систем землеробства, то виділяють: органічну, точну та ґрунтозахисну контурно-меліоративну системи.

Органічне землеробство - це система землеробства, метою якої є баланс між продуктивністю агроценозу і деградацією                                                                  навколишнього                                                                  се поколінь,          зменшення          надходження          енергетичних          ресурсів          ззовні          для          от генетичні хімічні речовини. Це система, основною метою якої є оптимізація здоров'я і продуктивності взаємопов'язаних ланок «ланцюга життя»: грунт-рослина-тварина-людина.

Точнеземлеробствоєвідносноновимпідходомдосільськогосподарсь

створенніточнихкартродючостіґрунтувпольовихумовахгосподарстваздостатньоюмере

допомогою портативного приладу або встановленого на сільськогосподарських машинах обладнаної позиційної машиниспосте

 визначене місце на поверхні землі із встановленим обладнанням GPS і сенсори дозволяють визначити рівень забез

згідно                          зі                          створеними                          карами                          і                          про застосовувати різні норми агрохімікатів на локальному рівні, але й вести точний моніторинг як на рівні конкретного поля, так і на рівні господарства, що дає змогу виробникові точніше й повніше розуміти та контролювати  ситуацію  в  господарстві,  вживати   необхідних  заходів  для   досягнення  певної  мети  -   от високого врожаю, максимізації фінансових прибутків у рамках певних обмежень, зумовлених екологічними потребами.

Ґрунтозахисна контурно-меліоративна система землеробства (ГЗК-МСЗ) Це одна з основних ланок екологічного рільництва. Вона спрямована на ґрунтозахист, підвищення родючості, покращання довкілля, умов для життєдіяльності людей і всього живого.

Контурна            організація           ландшафтів            або            науково            обґрунтована            ґрунтоза землеробства  передбачає  контурно-меліоративну  систему  організації  території  з  виділенням  робочих  кон (полів) відповідно до елементів рельєфу агротехнічними заходами.

Ця система складається з чотирьох ланок:

- диференційоване використання оброблюваних земель залежно від грунтово-ландшафтиних умов;

-  контурна організація території;

- створення польової гідрографічної мережі;

- ґрунтозахисні технології вирощування сільськогосподарських культур.

Сучасний стан у землеробстві можна визначити як екологічно незбалансований. Чинниками екологічної незбалансованості землеробства є:

-  інтенсивна водна й вітрова ерозія;

- осушувальні й зрошувальні меліорації;

- забруднення викидами промислових підприємств, «кислотні дощі»;

- відчуження родючих ґрунтів у процесі будівництва, видобутку корисних копалин відкритим способом та ін.;

- порушення малого біологічного кругообігу речовин у зв'язку з відчуженням біопродукції й дегуміфікацією;

- незбалансованість за типами поживних речовин мінеральних добрив, які поставляються сільськогосподарському виробництву, і неправильне їхнє застосування в погоні за високими врожаями, що приводить до нітратного забруднення ґрунтів, кормів і продуктів харчування;

- хімізація сільського господарства, яка пов'язана із застосуванням засобів захисту рослин, що приводить до забруднення рослин і ґрунтів, загибелі ґрунтової біоти;

- застосування важких машин і знарядь при багаторазовому обробітку ріллі; що приводить до значного ущільнення ґрунтів і погіршенню їхніх фізичних властивостей;

-  дестабілізуючим  фактором   є  прямолінійна  організація  полів   у  землекористуванні  господарств,   що залишилася нам у спадщину від минулих часів і намертво закріплена системою полезахисних  лісосмуг і доріг, сприяючи в розчленованих районах розвитку ерозійних процесів.

Для виправлення ситуації необхідна комплексна система заходів, що включає агротехнічні, агрохімічні, організаційні, гідрогеологічні й меліоративні, біотичні (лісо- і фітомеліорації) і біотехнологічні (підбор сортів і сортосумішей,  біологічний захист рослин)  рекомендації.  При  цьому  важливе  значення  мають  економічні  й правові аспекти рішення цієї глобальної проблеми, що характерна для всієї педосфери (педосфера – ґрунтовий покрив Землі) Землі.