Історія туризму 002

Прочанство до Єрусалиму здійснювали не лише чоловіки, але й жінки стародавньої Русі, зокрема ігуменя Єфросинія Полоцька (XII ст.), яка причислена до лику православних святих.

Дуже багато російських прочан відвідували Палестину, вздовж їхніх маршрутів з'являлися колонії руських монахів, православні монастирі.  Одним із найвідоміших руських монастирів за межами Русі був Афонський Пантелеймонівський, заснований у 1080 р. вихідцями з Русі. Він знаходиться на південно-західному боці гори Афон в Греції. 

Паралельно з «хождениями» з метою прочанства здійснювались і «хождения» з торговою метою. До нас дійшло більше 20 описів подібних «хождений», але найбільш відоме «Хождение за три моря» Афанасія Нікітіна. 

Слід зазначити, що мандри не мали широкої популярності серед мешканців руських земель. У свідомості селян та городян далекі краї були чимось ворожим, дуже небезпечним, і чужинець становив потенційну загрозу, тому ставилися до мандрівників хоча й з цікавістю, але, як правило, також із підозрою. Прочани, мандрівні торгівці та учасники військових походів складали меншість населення, решта ж не подорожувала на далекі відстані. 

 

Термінологічний словник

 

Вікінги (нормани, варяги) – скандиномовні племена, що в Середньовіччі заселяли прибережну, а також континентальну частину Скандинавії та Балтійського моря.  

Велике переселення народів – у вузькому сенсі в сучасній історіографії рух племен і народів Європи у 4-6 ст. в різних напрямках, що розпочався з вторгнення племен гунів у північну частину Римської імперії в 375 році.

Гість (гості) – назва великих купців у Давній Русі. Вперше згадуються в договорах князів Олега і Ігоря з греками. 

Карнавал – народні гуляння, що відбуваються у католицьких країнах у вівторок за сорок днів до Великодня напередодні початку Великого посту. 

Пілігрим – паломник, тобто той, хто зобов'язується здійснити релігійну подорож або паломництво. 

Піратство – явище морського розбою, широко відоме ще з стародавніх часів. В минулому його роль була досить вагомою, у сучасності піратство вже не грає колишньої ролі, однак досі збереглося в деяких регіонах.

Портшез – комфортабельні закриті ноші, які несли слуги, а на далекі відстані в портшези впрягали по одному коню спереду та позаду.

Таверна – заклад громадського харчування в Італії та деяких інших країнах; як правило, працює ввечері.  

Університет – автономний вищий навчальний заклад, тип якого виробився в Європі за середньовіччя.   

Хрестові походи – військово-релігійні походи західно-європейського лицарства і цивільних осіб до країн Близького Сходу під гаслом боротьби за визволення Гробу Господнього та Святої Землі від «невірних». 

Ярмарок – це тимчасовий періодичний захід, в рамках якого продавці демонструють та продають товар споживачам. Деякі міста в Західній та Середній Европі славилися своїми ярмарками ще за Середньовіччя. Відбувалися вони у безпечних місцях, переважно біля замків. Відомі міста, в яких відбувалися ярмарки на Заході недалеко від України: Краків, Познань, Відень, Кеніґсберґ, Пешт, Дебрецен.

 

Методичні рекомендації до семінарського заняття 4  «Подорожі в епоху Середньовіччя»

 

План 

1.Основні чинники розвитку подорожей в епоху Середньовіччя.  

2.Паломництво  як  культурний  феномен.  Місіонерські  подорожі.

3.Основні види подрожей в епоху Середньовіччя. 

4.Характеристика  подорожей  на  території  Київської  Русі.   

 

При підготовці першого питання семінарського заняття доцільно використовувати конспект лекцій, рекомендовану літературу, інтернет-ресурси. Обов'язковою умовою якісної підготовки до даного семінарського заняття є розуміння студетами вищезазначених понять і термінів із даної теми. 

Студенту важливо усвідомити, що основними чинниками розвитку подорожей в епоху Середньовіччя були: розвиток економіки; міграції; політичні чинники; релігійні чинники;  розвиток науки та мистецтва. Варто глибоко проаналізувати і схарактеризувати кожен із цих чинників. 

Готуючись до другого питання про паломництва, слід уважно прочитати конспект лекції, а також ознайомитися із рекомендованою літературою, щоб доповнити і поглибити лекційний матеріал. 

Подорожі пілігримів у Палестину почались вже в ІІІ-ІУ ст. В IV ст. в Єрусалимі був побудований храм Гробу Господнього, який є й нині основною святинею та центром прочанства усього християнського світу. Вже в VI ст. для прочан з Галлії (Франція) був складений маршрут (суходільний), від берегів Рони до Йордану.

Найбільш сприятливі умови для прочан з Європи склалися під час правління халіфа Гаруна аль-Рашида на рубежі УПІ-ІХ століть. Халіф навіть надіслав у дар Карлу Великому ключі від храму Гроба Господня і самого священного міста. Тоді ж в Єрусалимі був побудований за наказом Карла Великого спеціальний притулок для прочан, до комплексу якого входило 12 будинків і готелів, бібліотека, лани, виноградники і сад, розташовані в долині Йосафатовій.

Починаючи з IX ст., прочанство стало різновидом публічного покарання та засобу зняття вини. В XI ст. католицька церква замінила прочанством церковне покаяння. Грішники повинні були залишити свою батьківщину і були приречені поневірятися подібно Каїну. Прочан приймали скрізь, і замість платні за проживання та їжу господарі просили молитися за них. Часто прочани не мали ніякого іншого захисту в дорозі, крім хреста, а путівкою зіркою вважали свого ангела-охоронця. Особливу «сервісну службу» для прочан виконував лицарський Орден госпітальєрів (іоанітів). Він взяв свій початок віл шпиталю при монастирі Діви Марії в Єрусалимі, де ще задовго до арабського панування приймали