Предмет:
Тип роботи:
Навчальний посібник
К-сть сторінок:
222
Мова:
Українська
встановлення свого панування.
Взагалі для жителів Римської імперії була характерною велика рухливість. Найчастіше багаті римляни відвідували Єгипет і Грецію, з метою доповнити свою освіту, ознайомитися з відомими пам'ятками мистецтва, з метою розваг та оздоровлення. Особливою популярністю користувалися подорожі до місць з теплими мінеральними джерелами на півночі Апеннінського півострова.
2.5. Розвиток інфраструктури для подорожуючих і традиції гостинності в стародавньому світі
Подорож — це подолання простору. Образ «шляху-дороги» недарма є метафоричним виразом життєвого шляху, труднощів та випробувань, які долає людина. Тільки пройшовши випробування, певний шлях, людина може досягти мети. І завжди людина намагалась полегшити свій шлях, свої тягарі. Для цього почали будувати перші дороги, що використовувались для перевезення людей та вантажів тваринами. Історики вважають, що перші дрожки з'явились у древній Месопотамії у IV тис. до н. е.
Однією з важливих причин будівництва доріг та прокладення морських та сухопутних шляхів була торгівля. Середземне море було перехрестям багатьох торгових шляхів, і міста, які знаходились на його узбережжі, процвітали. У залежності від виду основного товару, або країн - кінцевих пунктів шляху, з'явились такі назви доріг: «Дорога пахощів» (перетинала з півдня на північ весь Аравійський півострів, відкритий у II ст. до н. е.); «Великий шовковий шлях» (мав не тільки важливе торгове значення, а й політичне; вздовж цього шляху були облаштовані караван-сараї, в яких подорожуючі могли відпочити.) Пізніше, у ІІІ-VІ ст. частина Великого шовкового шляху використовувалась і як «Дорога пілігримів», по якій йшли будистські монахи із Китаю до Індії і назад.
Але найбільший захват викликають римські дороги, їх будівництво почалося в 312 р. під час правління імператора Костянтина, який заснував нову столицю імперії — Новий Рим, який в подальшому перейменували на Константинополь (зараз Стамбул). Римські дороги будувались за всіма правилами інженерного мистецтва. Для доріг обиралися найбільш короткі відстані, незважаючи на різні перешкоди. В усіх населених пунктах вздовж доріг будувалися тротуари. Вони були завширшки 4 – 5 м, по узбіччях доріг встановлювалися дорожні стовпи – герми, на яких було вказано рік встановлення, ім’я правлячого імператора і відстань до найближчого міста. В Римській імперії була побудована мережа доріг, що покривала Піренейський, Апеннінський, Балканський півострови, Малу Азію, Близький Схід, Британію та Францію, Африканське узбережжя Середземного моря. В центрі цієї мережі доріг знаходився Рим. Саме з цієї обставини в античному світі з’явилось прислів’я: „Всі дороги ведуть до Риму”. Однією з найвідоміших доріг, яка збереглась до нашого часу, є Аппієва дорога. Це була перша кам’яна дорога, яка з’єднала Рим з Капуєю і Брундізі, її будували протягом 100 років.
Дуже важливим фактором розвитку подорожей був високий рівень безпеки комунікацій. У Давній Римській імперії хоча й існували розбійники, як на суші, так і на морі, проте досить ефективно діяло кримінальне законодавство, активно велася боротьба з розбійництвом. Рим підкорив собі величезні території, усі береги Середземного моря, половину Європи і Близького Сходу, і тому громадяни імперії могли пересуватися в межах цієї території, не боячись, що їм заподіють шкоду як чужоземцям.
Одним із найдавніших закладів, призначених для харчування подорожуючих, були таверни. Історичні джерела свідчать, що вони існували ще у вавилонському царстві II тис. до н. е. Тодішні таверни користувалися дурною славою через низьку якість харчування, розведене вино, а також утримання «гнізд гріха».
Більш досконалими закладами для притулку подорожуючих можна вважати караван-сараї. На той час вони були справжніми готельними комплексами, які включали загін для верблюдів, приміщення для ночівлі людей і були обнесені кріпосною стіною. Зручності, які пропонувались подорожуючим в Азії, значно перевищували ті, на які можна було чекати в Європі. Навіть у часи розквіту Римської імперії небагаті мандрівники могли розраховувати тільки на зв'язку соломи і теплий бік свого коня на постоялому дворі або в таверні.
Ще в І ст. до н. е. у Римській імперії виникли постійні державні подвір'я, які знаходились одне від одного на відстані дня їзди на коні. Вони, як правило, розташовувалися в містах і на головних шляхах, по яких пересувалися кур'єри та державні службовці з Риму аж до Малої Азії та Галії. Деякі багаті землевласники Римської імперії будували на кордонах своїх володінь власні постоялі двори. В провінціях і у Римі з'явились перші готелі, які складали цілий комплекс з садом, басейном у внутрішньому дворі, залом для зустрічі високих гостей і окремими кімнатами. У римлян існувала певна класифікація готелів: для плебеїв — стабулярії, для патриціїв — мансіонеси. Цікаво, що власники давньоримських постоялих дворів, на відміну від подальших часів, були обмежені в таких громадянських правах, як право служити в армії, порушувати справу в суді, приносити присягу і виступати у якості опікунів чужих дітей. Коротше кажучи, моральні засади будь-якої особи, що займалась цим бізнесом, автоматично ставились під сумнів. Римляни будували готелі, щоб відшкодувати витрати на будівництво доріг. Якщо дозволяли клімат і рівень достатку, подорожуючі возили з собою власні шатра, де ночували і харчувались.
Особливо славились римські банкети, які влаштовувала знать. Для заможних римських громадян організовувались своєрідні «ресторани» у трактирах; дуже популярними був, наприклад, заклад римського трактирника Секвіля Локарта. Римські кухарі вважалися міською елітою і нагороджувались гучними титулами.