Історія української культури

Розпочинати свою діяльність зі створення національної школи уряду довелося за складних умов. Лише в початковій школі більша частина вчителів володіла й бажала викладати українською мовою, була готова вводити предмети українознавства. У середній та вищій школах російське вчительство становило більшість, агресивно налаштовану проти будь-яких спроб українізації. Найбільш рішучими та успішними були заходи Міністерства освіти щодо дерусифікації нижчої початкової школи. Навчання там тривало 4 роки і було безкоштовним. Цей тип шкіл був найкраще забезпечений українською літературою та вчителями, готовими до переходу на українську мову навчання. З'явилися детальні програми з викладання дисциплін українською мовою та список відповідних підручників. Завдяки державному асигнуванню за короткий час було надруковано понад 130 різних підручників тиражем у 2 млн. примірників. На утримання нижчих початкових шкіл в липні 1918 р. було асигновано 88 987 025 крб.

Другим рівнем навчання тоді була вища початкова школа, до якої переходили діти 10-12 років після закінчення нижчих початкових шкіл. Навчання там тривало 3 роки і було платним. Міністерство освіти обережно поставилося до українізації цих шкіл, оскільки не вистачало педагогів, здатних вести навчання українською мовою, та бракувало відповідних підручників. Міністр освіти видав 22 липня та 5 серпня накази губерніальним і повітовим земським та міським управам, які зобов'язували з наступного 1918/19 шкільного року навчання в початкових школах для українського люду вести українською мовою. У початкових школах, де українці становили менше 50%, допускалося викладання «тією мовою, яка вживається в школі», але наказувалось обов'язково ввести предмети з українознавства: українську мову та літературу, історію і географію України. Для забезпечення навчальних закладів необхідною кількістю підручників українською мовою Рада Міністрів у червні асигнувала кошти на видання 1 620 000 підручників для початкових шкіл. Завдяки заходам гетьмана та його уряду було відкрито понад 1200 нижчих початкових шкіл. Чисельність українських вищих початкових шкіл, які утримувались за рахунок загальнодержавного бюджету, збільшилася з 343 (на квітень 1918 р.) до 1069 (на листопад 1918 р.). Наступним рівнем у системі освіти в Українській державі були середні школи. До цих шкіл учні вступали після закінчення початкової школи (до першого класу) або вищої початкової (до п'ятого класу). Навчання тривало 8 років і було платним. 1 червня 1918 р. був утворений Департамент середньої освіти на чолі з А. С. Синявським. Департаментом було вирішено створити нові українські середні школи, укомплектувати їх штати педагогами, здатними навчати українською мовою, терміново розробляти підручники і посібники. З початку 1918/19 навчального року було засновано 50 державних середніх шкіл (40 українських гімназій для хлопчиків та 10 реальних шкіл). Створення українських гімназій дозволяло значній кількості випускників українських початкових шкіл продовжити навчання українською мовою. Уряд організував у м. Києві дві бурси-інтернати для вихованців українських гімназій. В розпорядження Міністерства освіти асигнувалось 510 000 крб. на облаштування зазначених закладів та 395 727 крб. на їх утримання в 1918 р. Міністерство надавало також значну фінансову допомогу місцевим самоврядуванням та громадським організаціям для відкриття та утримання 38 середніх шкіл. На ці потреби Рада Міністрів асигнувала 400 000 крб. Для підтримки незаможних талановитих учнів української національності уряд заснував 5 серпня 1918 р. 350 стипендій, які були названі іменами відомих українських діячів. Кожна стипендія носила ім'я заслужених та визначних постатей у га лузі науки, письменства та української культури загалом. Були стипендії імені Т. Шевченка, Г. Сковороди, І. Котляревського, В. Антоновича, Лесі Українки, М. Лисенка, М. Кропивницького, І. Нечуя-Левицького, І. Карпенко-Карого. Дуже багато інших наших славних імен також були увіковічені в гетьманськім законодавстві. Не забуто і кращих синів та доньок Галицької та Буковинської землі, адже були стипендії імені І. Франка, О. Кобилянської, Ю. Федьковича та ін. Взагалі, мабуть, не було такого визначного українця, імені якого не знайшлося б серед цих стипендій. Міністерство освіти в 1918 р. прийняло також на державний кошт 50 українських гімназій, які було відкрито громадськими організаціями за часів Центральної Ради. Гетьманським урядом виділялись значні кошти на господарчі потреби середніх шкіл. Рада Міністрів 29 липня 1918 р. ухвалила асигнування 6000 000 крб. на негайні господарчі видатки державних загальноосвітніх середніх шкіл. У системі освіти тривав процес формування україномовних навчальних закладів. До того ж особливість цієї роботи полягала в тому, що російськомовні та інші навчальні заклади практично не підлягали