Історія української культури

реформуванню, а створювалися нові, українські. Загальна кількість гімназій досягала 150 одиниць, серед яких було вже кілька десятків сільських. Для малозабезпечених гімназистів виділялася часткова матеріальна допомога, а також 350 іменних стипендій (ім. Т. Шевченка, Г. Сковороди, І. Франка, І. Стешенка) для відмінників навчання. Міністерство освіти законодавче закріпило обов'язкове вивчення української мови і літератури, історії, географії, етнографії у системі шкільної та вищої освіти України. З метою забезпечення української національної школи педагогічними кадрами усіх ступенів керівництвом Української держави було проведено значну роботу з підготовки вчителів для національної школи. Відповідно перебудовувалась робота педагогічних навчальних закладів, створювались учительські семінарії та інститути. Було засновано 2 вчительські інститути та 12 вчительських семінарій. Згідно з рішенням Ради Міністрів від 9 травня Міністерство освіти організувало курси українознавства для вчителів на території всієї України. На їх утримання уряд асигнував 2 184 790 крб. Ці курси функціонували з 1 червня до 1 вересня 1918 р. і підготували до викладання українською мовою близько 15 500 педагогів. Курси були трьох типів: лекторські, для вчителів середніх та вищих початкових шкіл, для вчителів нижчих початкових шкіл. Вони організовувалися також на території Воронежчини, Курщини, де проживала значна частина українців, а також в українській Холмщині, окупованій Польщею. У програмі курсів були такі предмети, як українська мова, письменство, історія мистецтва, історія й географія України, арифметика, сучасний момент, сільське господарство (огляд), школознавство, принцип нової школи, термінологія з усіх предметів. Курсистам надавалося помешкання і допомога в розмірі 100 крб. При Київському та Одеському шкільних округах з 1 липня працювали курси з підготовки вчителів середніх шкіл, де серед інших предметів слухачі вивчали українську мову та літературу, історію та географію України. Для підготовки майбутніх учителів до викладання українською мовою циркулярами міністра народної освіти від 15 серпня та 7 вересня в учительських семінаріях вводилися обов'язкові предмети з українознавства: українська мова та література, історія та географія України. Усі курси Міністерство забезпечувало досвідченим персоналом і надавало слухачам житло та матеріальну допомогу. В першу чергу до курсистів зараховувалися вчителі, яких направляли земства, міста, учительські спілки та педагогічні ради. З метою подальшого розвитку української мови з ініціативи Українського наукового товариства та Наукового товариства імені Шевченка було створено Термінологічну комісію, її головою був професор П. Тутківський, членами – М. Данилевський, В. Різниченко, X. Осьмак, І. Щоголів, О. Курилик, О. Янт. Комісія розробила українську гуманітарну й природничо-технічну термінологію, переробила та доповнила український орфографічний словник. Уряд Української держави виділяв значні кошти на вищу освіту. Було значно зміцнено матеріальну базу діючих вищих навчальних закладів, у доповнення уже до створених Центральною Радою національних університетів влітку 1918 р. розпочав свою роботу Кам'янець-Подільський університет, виділялися кошти для утворення нових університетів в Умані, Катеринославі, Одесі, Харкові. Розширялися україномовні факультети і кафедри у діючих вищих закладах освіти. У листопаді 1918 р. наказом гетьмана П. Скоропадського було засновано Українську академію наук (перший президент – В. Вернадський) і призначено перших одинадцять академіків: по історико-філологічному відділу – Д. Багалія, А. Кримського, М. Петрова, С. Смальстоцького; по фізико-математичному – В. Вернадського, М. Кащенка, С. Тимошенка; по відділу соціальних наук – Ф. Тарановського, М. Туган-Барановського, О. Левицького, В. Косинського. Урядом Української держави було розпочато перебудову професійно-технічної освіти, першим кроком якої була дерусифікація фахових шкіл. Завдяки чималим асигнуванням було поліпшено якісний склад та матеріальне становище викладацького персоналу, проведені необхідні ремонтні роботи, виплачувались стипендії незаможним учням. Департаментом професійної освіти було розроблено на 5 серпня 1918 р. та затверджено міністром освіти нові плани навчання, згідно з якими в технічних та ремісничих школах запроваджувалося викладання української мови та літератури, історії та географії України. Крім того, до навчальних планів вводилось українське торгове діловодство й економічна географія України. Велика увага приділялась розробці технічної термінології українською мовою. Вчителі, майстри-керівники та завідувачі ремісничими школами, майстернями і відділами зобов'язувалися пройти курси українознавства та з нового навчального року перейти на викладання українською мовою. Діловодство та листування цих шкіл переводилося на державну мову. На утримання середньотехнічних та ремісничих шкіл у 1918 р. було асигновано 2 317 742 крб. Уряд усіляко підтримував вузи, які відігравали провідну роль у підготовці спеціалістів високої кваліфікації, надавши статус державних київським політехнічному та комерційному, харківським ветеринарному, комерційному, технологічному, Катеринославському гірничому, Ніжинському історико-філологічному інститутам (останньому надали статус державного університету). За доби гетьманату розпочали роботу щойно утворені Архітектурний та Клінічний інститути у Києві, Політехнічний та Сільськогосподарський – в Одесі, Український історико-філологічний факультет у Полтаві. Уряд розробив струнку тарифну сітку оплати праці викладацько-професорського складу та заснував стипендії для студентів. Великий поступ зробив уряд і у справі позашкільної освіти та дошкільного виховання. Рада Міністрів на засіданні 23 серпня прийняла рішення щодо фінансування та основних напрямків діяльності Міністерства освіти в цій галузі. Міністерство зобов'язувалось допомагати земським і міським самоврядуванням, які були створені у селах і містах для позашкільної освіти у вечірніх школах з навчанням грамоти і з популярно-науковими викладами, у справі організації бібліотек-читалень з найкращими книжками, різноманітних культурних народних розваг, клубів, виставок. А для дошкільного виховання створювалися дитячі садки, дитячі майданчики, ясла. Міністерство зобов'язувалось готувати досвідчених робітників для позашкільної освіти і дошкільного виховання. Воно надавало також педагогічну і грошову допомогу просвітнім установам, які