Історія України від Національно-визвольної війни українського народу до поділів Польщі

Переяславські статті 1659 року викликали загальне обурення, і коли в 1660 московське військо, на боці якого вимушені воювати й козаки, у війні з Польщею зазнало поразки, Хмельницький після поразки під Слободищем перейшов на польський бік, московське військо було змушене до капітуляції під Чудновом.

Юрій Хмельницький уклав 27 жовтня 1660 року договір з Польщею так званий Слободищенський трактат, який розривав союз з Москвою, скасовував Переяславські статті, відновлював союз з Польщею й гарантував автономію України, яка зобов'язувалася воювати спільно з польським військом проти Москви. Проти цього трактату за намовою Москви виступили деякі лівобережні полки. Хмельницький ходив на лівобережну Україну з військом з метою об'єднання України. Але був розбитий переважаючими кількістю військами Григорія Ромадановського і після цього він не міг згуртувати достатньо війська. Будучи не в змозі контролювати ситуацію, Ю. Хмельницький 1663 р. зрікся гетьманства.

 

 

Після смерті Б. Хмельницького у серпні того ж року починається боротьба за владу різних угруповань української правлячої верхівки. Єдність української держави підточувала боротьба старшинських угруповань за владу. Ця боротьба призвела до того, що в Україні діяли кілька гетьманів одночасно. Ні спроби П. Дорошенка за допомогою турецького протекторату, ні намагання І. Самойловича за допомогою Московії відновити єдність України не мали успіху.

У 1660 р. відновилися воєнні дії між Росією та Польщею. У ході цієї війни російські війська зазнали поразки. Розгублений Ю. Хмельницький за цих умов змушений був перейти на бік поляків і погодився на приєднання України до Польщі.

Після зречення, у 1663 році, Ю. Хмельницького, гетьманом був обраний переяславський полковник П. Тетеря, який відстоював інтереси пропольськи налаштованої старшини. Але Лівобережжя та Запоріжжя його владу не визнали. У Ніжині на так званій Чорній Раді (де брали участь не тільки козаки, а й представники селян і міщан) був проголошений гетьманом І. Брюховецький, який роздавав щедрі обіцянки полегшити становище народу, зменшити побори, обмежити загарбання старшиною земель. Таким чином, українські землі були розділені ворогуючими старшинськими угрупованнями на дві частини. На Правобережжі укріпився ставленик Польщі П. Тетеря, а Лівобережжям з Києвом правив зорієнтований на Москву І. Брюховецький.

Гетьман П. Тетеря намагався відвоювати Лівобережну Україну в союзі з Польщею, але його похід 1664 р. закінчився поразкою. Він не зміг перешкодити розміщеним на Правобережжі польським військам нещадно грабувати і знищувати місцеве населення. Як наслідок цього на Правобережжі 1665 р. спалахнуло антипольське повстання. П. Тетеря змушений був скласти гетьманські повноваження і втекти в Польщу. Правобережним гетьманом був обраний Чигиринський полковник Петро Дорошенко.

Тим часом на Лівобережній Україні І. Брюховецький усіма силами намагався відстоювати інтереси козацької старшини, сприяв отриманню нею земель та посиленню утисків рядових козаків і селян. Оскільки це викликало невдоволення народу, І. Брюховецький підтримував тісніші зв'язки з московським урядом. З цією метою 1665 р. в Москві він підписав новий договір з царським урядом, так звані Московські статті (Іван Брюховецький).

1667 р. Росія і Польща, виснажені боротьбою за українські землі, в селі Андрусові під Смоленськом уклали угоду про перемир'я на 14, 5 років. Згідно з Андрусівською угодою українські землі на Лівобережжі і Київ залишалися у складі Московської держави. Правобережні землі і Східна Галичина перейшли під контроль Польщі. Запорозька Січ була оголошена територією спільного управління Росії і Польщі.

Таким чином, був закріплений розділ українських земель між сусідніми державами. Це стало можливим багато в чому через боротьбу між старшинськими угрупованнями, які перетворили Україну на арену громадянської війни, що дістала назву Руїни.

Доба Руїни – період міжусобної боротьби старшинських угрупувань за владу, громадянської війни, гострої кризи і руйнації Української держави, що тривав до 80-х років і закінчився окупацією її території сусідніми державами, занепадом економіки, величезними матеріальними і людськими втратами.

Причинами Руїни були:

− розкол серед старшини – правлячої верстви українського суспільства;

− посилення антагонізму між різними станами українського населення;

− слабкість гетьманської влади, не здатної консолідувати народ;

− боротьба геополітичних інтересів Російської держави, Турецької імперії, Речі Посполитої тощо.

Україна розділилася на Лівобережну і Правобережну. Хаос, безладдя, постійні війни, заколоти, переходи гетьманів і старшини з російського боку до польського і навпаки, втручання в українські справи, крім поляків та росіян, ще й татар і турків, – все це були характерні риси періоду так званої «Руїни».

Як наслідок, протягом надзвичайно важкого для України періоду «Руїни» здобутки часів Хмельниччини були в значній мірі втрачені, новонароджена в Україні козацька держава значно послабла. Україна зникає як суб’єкт міжнародної політики і стає розмінною монетою в політичній грі її агресивних сусідів, об’єктом їхньої колонізації. Україна перетворилася на безпорадну жертву внутрішніх чвар, чужоземних вторгнень і поділів. На кінець 1686 р. Україна виявилася поділеною між сусідніми державами на частини, надзвичайно спустошеною. Лише на Лівобережній Україні зберігся значно обмежений царизмом автономний устрій.