Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Історія виникнення й розвитку міжнародного гуманітарного права

Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
8
Мова: 
Українська
Оцінка: 
ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ Й РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОГО ГУМАНІТАРНОГО ПРАВА
 
Жаровська І. М.
 
У статті розглядаються історичні аспекти розвитку норм міжнародного гуманітарного права. Зазначаються три напрями міжнародного гуманітарного права, серед яких «право Гааги», «право Женеви» і «право Нью-Йорка». Виділяються проблемні питання сучасного правового регулювання правил ведення війни.
Ключові слова: міжнародне гуманітарне право, «право Гааги» «право Женеви», «право Нью-Йорка».
В статье рассматриваются исторические аспекты развития норм международного гуманитарного права. Указываются три направления международного гуманитарного права, в том числе «право Гааги», «право Женевы» и «право Нью-Йорка». Выделяются проблемные вопросы современного правового регулирования правил ведения войны.
Ключевые слова: международное гуманитарное право, «право Гааги», «право Женевы», «право Нью-Йорка».
Zharovska I. M. HISTORY AND DEVELOPMENT OF INTERNATIONAL HUMANITARIAN LAW
The article deals with the historical aspects of international humanitarian law. Indicate on three areas of international humanitarian law, including the “Law of Hague”, “Law of Geneva” and “Law of New York”. There are the problem areas of modern legal regulations of warfare.
Key words: international humanitarian law, “Hague Law”, “Geneva Law”, “Law of New York”.
Постановка проблеми. Реалії сьогодення шокують український народ і розмито пояснюються в наукових колах. За даними ООН, станом на 24 лютого 2015 р. в Україні з квітня 2014 р. були вбито щонайменше 5 793 людини, у тому числі 63 дитини; більше ніж 14, 5 тис. осіб, у тому числі 169 дітей, отримали поранення. Ці цифри вказують на особливу актуальність дослідження проблем міжнародного гуманітарного права для сучасних українських реалій.
Людська історія – це історія війн і конфліктів. За більше ніж 3 400 років писаної історії людства тільки 250 років були мирними. Війна як форма колективного насилля, як стан взаємовідносин між державами завжди впливала на життя народів і держав. Ураховуючи досвід реальних війн, світове співтовариство багато століть тому дійшло висновку щодо необхідності обмеження насилля воюючих сторін.
Ступінь розробленості проблеми. Проблемами міжнародного гуманітарного права займалася низка дослідників, серед яких І. Блищенко, В. Буткевич, М. Буроменский, В. Лисик, В. Репецький, О. Святун та ін. Однак питання історичного розвитку норм міжнародного права частково залишилися поза увагою дослідників.
Тому метою статті є дослідження історії виникнення й розвитку міжнародного гуманітарного права.
Виклад основного матеріалу. Ще з давнини народи почали робити спроби внесення елементів гуманізму під час ведення воєн, що втілено в законах і звичаях війни. Насправді закони війни настільки старі, як сама війна, а війна настільки ж стара, як і сама земля. Так, за Законами Ману (бл. 2-го ст. до н. е. – 1-е ст. н. е) уважалося неприпустимим під час війни вбивати старих, дітей і жінок, а також парламентерів, осіб, котрі здалися в полон, і поранених. Не підлягали захопленню та знищенню храми й інші культові спорудження і їхні хоронителі. Однак ці правила часто порушувалися. Закони, що забезпечують захист певних категорій осіб, можна знайти в історії персів, греків і римлян, у Стародавньому Китаї, в Африці та християнських державах. Інколи полководці наказували своїм військам зберігати життя захоплених у полон солдат, добре поводитися з ними, захищати цивільне населення сторони противника, і нерідко після закінчення воєнних дій сторони домовлялися про обмін полоненими. Заборонялися напади на деякі об’єкти й віроломні способи ведення бою, зокрема такі як використання отрути.
Не менш важливі й значимі давньоіндійські письмові джерела. Епос «Махабхарата» (2-а пол. 2-го ст. до н. е.) набагато обігнав свій час: воїнам заборонялося вбивати ворогів, що втратили силу, і тих, хто здається. Після видужання пропонувалося відправляти на батьківщину поранених військовополонених. Деякі правила цього Епосу нагадують правила Гаазького положення 1907 р. про закони й звичаї війни. Наприклад, дозволялися не всі види та прийоми війни: поряд із запаленими стрілами була заборонена зазубрена або отруєна зброя. Існували правила реквізиції власності ворога й правила поведінки з військовополоненими, не можна було оголошувати війну без пощади.
Первинними писаними правилами були накази правителів своїм військам, у яких містилися правила поведінки стосовно противника, а також двосторонні акти, що укладалися між воюючими державами. Згодом подібна практика перетворилася на сукупність основаних на звичаї правил ведення війни, тобто норм, що підлягали дотриманню сторонами у збройному конфлікті навіть за відсутності односторонньої заяви або двосторонньої угоди з цього приводу.
Чималий інтерес становлять погляди мислителів і науковців. Гуго Гроцій, наприклад, у праці «Про право війни та миру» відзначав необхідність «зм’якшення» права війни, категорично заперечував проти такого способу ведення війни, як спустошення країни. Наприкінці книги міститься заклик до сумлінності й миролюбства.
Осмислення діяльності держави, пов’язаної із захистом від зовнішніх і внутрішніх ворогів, здійснювалось насамперед у працях Сунь-цзі, Платона, Аристотеля, Сенеки та ін. В античності зародилися концепції «миру через силу» й «обґрунтування корисності війни» (Платон, Аристотель).
Французький філософ Жан-Жак Руссо у своїй роботі «Про суспільний договір» (опублікованій у 1762 р.), відзначав: «Війна – це не відносини між людьми, але між державами, і люди стають ворогами випадково, не як людські істоти й навіть не як громадяни, а як солдати; не як жителі своєї країни, а як її захисники». Далі, аналізуючи цілі
Фото Капча