Історичні передумови виникнення студентського самоврядування в Україні

 

Мандрик М. В.

 

Показано еволюцію студентської активності від масових акцій протесту, спрямованих проти застарілої радянської системи координат, до створення потужних організаційних форм з політичними завданнями. Відтворено ідеологічні, організаційні та нормативно-правові аспекти становлення студентського самоврядування в Україні упродовж кінця 1980-х-2014 рр. Розкрито історичні витоки виникнення студентської ініціативи та її ролі у процесах сучасного українського державотворення. Здатність до самоорганізації та рішучість молоді виявили народження в Україні нового покоління, яке акумулювало в собі ресурси, необхідні для альтернативного шляху національного поступу. Студентство стало силою, здатною істотно впливати на життя країни.

Ключові слова: самоврядування, ментальність, студентський парламент.

Становлення студентського самоврядування в сучасній Україні досить широко дискутується в ЗМІ, наукових колах, на рівні громадських організацій, окремих політиків та діячів. Зважаючи на те, що паростки студентського самоврядування почали зароджуватися водночас з першими молодіжними акціями протесту ще наприкінці 1980-х рр., то й історіографічне осмислення цього питання започатковано саме у цей період. Однак йдеться про переважно стенографічне відтворення подій на сторінках преси, в аналітичних доповідях і звітах перших осіб держави, представників профільних відомств. Наукове обґрунтування історії студентської ініціативи започатковано у 1991-1992 рр. У розвитку сучасної історіографії цієї проблеми окреслюються два підперіоди: 1) 1991-1999 рр. – поява нових підходів до осмислення ролі студентського руху в житті суспільства; створення академічних установ, одним із напрямків досліджень яких стає студентське життя, активне обговорення вченими проблем студентства на міжнародному та всеукраїнському рівні, поява перших аналітичних праць; 2) 2000-2014 рр. – поява низки ґрунтовних дисертаційних, монографічних та довідкових видань, узагальнюючих праць, в яких різною мірою відтворена ретроспектива історії сучасного студентського руху. Перший підперіод представлений розвідками Л. Вознєсєнської, М. Головатого, В. Головенька, А. Горєлова, О. Губіної, І. Кизименко, О. Корнієвського, Б. Кушніра, М. Перепелиці, О. Розумкова, Т. Стешенкової, В. Якушик та ін. Упродовж 2000-2014 рр. вийшли в світ праці О. Бойка, О. Голобуцького, В. Городянко, В. Жуковського, О. Залізняк, З. Зубченко, О. Муравського, Р. Сопівника, низка довідкових видань [2; 3; 4; 7; 8; 10-18].

Спроби перебудувати радянське суспільство, внести певні елементи демократії позитивно відбилися на суспільних науках, у тому числі і на історичній. Молодше покоління радянських вчених сприйняло ці зміни швидше. Студентська проблематика в СРСР ставала не раз предметом обговорення на наукових сесіях, які проводилися під егідою Науково- дослідницького центру при ВЛКСМ. Однак формалізація та оцінка молоді лише крізь призму комсомолу не дозволяло побачити реальну картину [2].

Певним кроком уперед у вивченні історії студентських організацій в УРСР стало проведення в 1991 році у Києві міжнародного форму[1].

Серед старшого покоління науковців спостерігалася тенденція одностайності в оцінках, а семінари та конференції, які переважно проводилися під егідою комсомольського керівництва СРСР та УРСР, не відповідали потребам часу. Цей спокійний плин речей невдовзі зазнав серйозних коректив через зростання ролі опозиції та активізацію національно-патріотичних сил.

До специфічних ознак студентського руху кінця 1989-1991 рр. науковці віднесли прискорену політизацію студентства, боротьбу за деідеологізацію та демілітаризацію навчального процесу, реформування вищої школи, скасування державного іспиту з історії КПРС, “марксизму-ленінізму”, що проявилася у відкритому протистоянні студентів та адміністрації ВНЗ, голодуваннях, страйках, бойкотах студентів університетів Львова, Києва та Чернівців.

Студентський спротив започаткували студенти- фізики Київського державного університету імені Тараса Шевченка, які навесні 1988 р. створили студентське об’єднання “Громада”. Товариство виникло за активної підтримки Української Гельсінської групи, Українського культурологічного клубу та клубу “Спадщина” [18, с. 81]. Громадівці виступили ініціаторами бойкоту кафедри військової підготовки університету, а в жовтні 1988 р. висунули ряд вимог до учасників пленуму ЦК КПУ, де поряд із вимогами економічного суверенітету для УРСР, усунення В. Щербицького з посади першого секретаря ЦК КПУ, закріплення державного статусу української мови. Вже 10 квітня 1989р. вийшов Указ Президії ВР СРСР “Про внесення змін в закон СРСР “Про всезагальну військову повинність”, згідно з яким студенти усіх денних ВНЗ отримували відтермінування від призову до армії. Студенти, які навчалися на військовій кафедрі, отримували право не служити у війську [10, с. 468].

25 травня 1989 року офіційно оформилося львівське Студентське Братство міста Львова, яке мало на меті об’ єднання студентства заради боротьби за незалежність України. Упродовж 1988-1989 рр. філії Братства виникли в закладах Києва, Тернополя, Івано- Франківська. Братство розпочало діяльність з акцій громадянської непокори через арешти активістів організації. Вже 31 серпня 1989 року студентські громади Львова провели свій перший міський мітинг на захист соціальних прав студентів, вимагаючи вирішення питань мовно-культурної політики, запровадження національної символіки, розробки нової концепції вищої освіти [10, с. 75]. Також Братство брало участь в організації “живого ланцюга” до річниці Дня Соборності України 22 січня 1990р. Воно ініціювало вихід самвидаву “Братство”, “Віко” та “Хід”.

Акції Студентського Братства підтримали Спілка української молоді (далі – СУМ) та Спілка незалежної української молоді (далі – СНУМ), які теж виникли наприкінці 1980-х рр. Перша – діяла у Харкові, а друга – об’ єднала західноукраїнську молодь. СНУМ мала стати альтернативою до ВЛКСМ. У липні-вересні 1989 року об’єднання СНУМ творяться у Львові і Києві. 19 серпня 1989 року біля підніжжя гори Маківки у

Карпатах відбулися Установчі